Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Юридична помилка – це невірне, хибне уявлення особи про злочинність чи незлочинність вчиненого нею діяння, його кваліфікації або караності. Видами юридичних помилок є: уявний злочин, помилка у протиправності діяння, помилка у кваліфікації вчиненого діяння, помилка в караності діяння.

Фактична помилка – це невірне, хибне уявлення особи про обставини, що утворюють об’єктивні ознаки конкретного складу злочину. До фактичних помилок відносять: помилку в об’єкті злочину, помилку в предметі злочину, помилку у знаряддях вчинення злочину, помилку у причинному зв’язку, помилку в суспільно небезпечних наслідках.

Емоції – це психічні стани і процеси в людині, у яких реалізуються її ситуативні переживання, пов’язані з вчиненням нею злочину. Фізіологічний афект – це стан сильного душевного хвилювання, що виник у особи внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого (наприклад, убивство в стані сильного душевного хвилювання). У теорії кримінального права виокремлюють також патологічний афект, коли настає глибоке затьмарення свідомості особи і вона втрачає здатність усвідомлювати свої діяння або керувати ними. У цьому випадку особа визнається неосудною.

21.6. Обставини, що виключають злочинність діяння

Обставини, що виключають злочинність діяння, – це обставини, наявність яких перетворює діяння, зовнішньо подібні до злочину, на правомірні, а деякі – на суспільно корисні. Ознаки обставин, які виключають злочинність діяння:

а) являють собою свідомий і вольовий вчинок людини, який підпадає під зовнішні ознаки злочину та вчинений за наявності до того певних підстав;

б) є за своїм змістом суспільно корисними чи соціально прийнятними (припустимими);

в) передбачаються нормами різних галузей законодавства;

г) виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, а тим самим – кримінальну відповідальність, тобто є правомірними.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, чи іншої особи, а також суспільних інтересів або інтересів держави від суспільно небезпечних посягань шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Слід звернути особливу увагу на те, що умови правомірності необхідної оборони поділяються на такі, що належать до нападу, й такі, що належать до захисту. Необхідна оборона визнаватиметься правомірною лише за наявності всіх умов у їхній сукупності. Умови правомірності необхідної оборони, що належать до нападу, є його суспільна небезпечність, наявність, дійсність. Умовами правомірності необхідної оборони, що належать до захисту, є:

1) заподіяння захистом тієї чи іншої шкоди інтересам того, хто нападає, а не третім особам;

2) припустимість захисту не лише своїх прав та інтересів, але також державних і суспільних інтересів, прав та інтересів інших осіб;

3) неперевищення захистом меж необхідної оборони;

4) своєчасність захисту.

Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Необхідно підкреслити, що дії особи, вчинені за уявної оборони, розрізняються за характером юридичних наслідків, а саме:

а) якщо обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що має місце реальне посягання, і ця особа не усвідомлювала та не могла усвідомлювати помилковість свого припущення, то кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду виключається;

б) якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах реального посягання, то вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони;

в) якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, то вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди з необережності.

Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, – це умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, котра явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці затримання злочинця. Такі дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність лише в разі заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження особі, котра вчинила злочин, тобто за статтями 118 і 124 КК України. Умовами правомірності затримання особи, яка вчинила злочин, є:

1) затримання особи, котра вчинила саме злочин, а не інше правопорушення;