Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Щодо такої ознаки, як караність діяння, то аналіз ч. 2 ст. 1, яка визначає завдання Кримінального кодексу, дає підстави твердити, що передбаченість діяння в КК України одночасно означає й обов’язкову караність його за цим Кодексом. Частина 2 ст. 1 вказує, що для здійснення завдання захисту суспільних відносин від злочинних посягань, Кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Визнання певного діяння протиправним являє собою офіційне визнання діяння суспільно небезпечним з боку держави. Заборона ж діяння кримінальним законом вказує на значну ступінь його суспільної небезпеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 11, не є злочином вчинене суб’єктом злочину винне діяння, прямо передбачене Кримінальним кодексом, якщо воно через малозначність не становить суспільної небезпеки.

Малозначне діяння слід відмежовувати від діяння, яке не містить складу злочину. Так, якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в законі через певну кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тяжкість тілесних ушкоджень тощо, то недосягнення певного рівня шкоди є свідченням відсутності складу злочину. Готування до вчинення злочину невеликої тяжкості не містить складу злочину, а тому не може визнаватися малозначним діянням.

Важливим при віднесенні конкретних діянь до малозначних є встановлення змісту умислу. Малозначним може бути визнане тільки таке діяння, шкідливість якого не лише об’єктивно, а й за змістом умислу винного є незначною.

Малозначне діяння можна визначити наступним чином: це така формально передбачена кримінальним законодавством умисна дія або бездіяльність суб’єкта злочину, яка через малозначність заподіяної шкоди не є суспільно небезпечною. При цьому відсутність суспільної небезпеки у цьому разі означає, що така дія або бездіяльність: а) заподіяла охоронюваному кримінальним законом об’єкту посягання шкоду, яка не є істотною, або б) створила загрозу заподіяння вказаному об’єкту шкоди, яка не є істотною.

Як правило, малозначними визнаються діяння, що містять ознаки злочинів невеликої та середньої тяжкості. Кримінальні справи про малозначні діяння не можуть бути порушені, а порушені підлягають закриттю на підставі ч. 2 ст. 11 КК України.

Злочини можуть бути класифіковані з різних підстав:

– за об’єктом посягання – родовий об’єкт, який є основою для конструювання Особливої частини КК України;

– за ступенем суспільної небезпеки (ст. 12 КК України): невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі;

– за характером діяння: дія або бездіяльність;

– за формою вини: необережні та умисні злочини;

– за стадією реалізації умислу: закінчені та незакінчені злочини.

Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне, і практичне значення.

Важливе значення, особливо для вирішення питань призначення покарання й звільнення від покарання, має класифікація злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки. В основу даної класифікації покладені не формальні ознаки – вид санкції й розмір покарання, а характер і ступінь суспільної небезпеки того чи іншого злочину з урахуванням важливості об’єкта злочинного посягання, розмір заподіяного злочином збитку, характер мотивів і цілей злочинця, специфічні особливості способу, обстановки, місця або часу скоєння злочину, соціальної оцінки злочинного діяння, особистості злочинця, форми вини, поширеності діяння, соціального резонансу, викликаного злочином, тощо. По-новому, з урахуванням характеристик ступеня суспільної небезпечності (тяжкості) злочинів і їх критеріально формалізованих санкцій здійснено класифікацію злочинів на чотири категорії: злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини (ст. 12 КК України). Слід зазначити, що, на відміну від більшості нових Кримінальних кодексів незалежних держав, що утворилися на території СРСР, український законодавець не став використовувати форму вини як підставу для категорізації злочинів, обмежившись розміром санкцій.

Злочини і провини (адміністративні, дисциплінарні, цивільні) є діяннями небезпечними і протиправними, вони негативно оцінюються суспільством. Однак провини істотно відрізняються від злочинів. За злочини настає кримінальна відповідальність, за провини – адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова.

Основна відмінність злочинів від інших правопорушень складається в характері і ступені їхньої суспільної небезпеки. У результаті адміністративної чи дисциплінарної провини, а також і цивільного правопорушення, заподіюється шкода суспільним відносинам. Однак злочини й інші правопорушення мають не однаковий ступінь і характер суспільної небезпеки.

Варто також зазначити, що вслід за законодавцями країн Європейського співтовариства в Україні було висунуто точку зору про необхідність формування самостійного інституту кримінальних проступків. В Концепції реформування кримінальної юстиції від 08.04.2008 р. одним із напрямків реформування кримінального права є впровадження поряд зі злочином іншого виду кримінального діяння. В теорії кримінального права кримінальний проступок за своїми властивостями визначається як проміжне діяння між злочином та правопорушенням, за скоєння якого настає кримінальна відповідальність, що не пов’язана із заходами виправно-трудового впливу, та який порушує відносини управлінського та/або публічно-договірного характеру.

Відповідно за умов розширення підстав кримінально-правової заборони подальша деталізація окремих складів Особливої частини, а також конструювання принципово нових складів і розділів Особливої частини КК України мають сприйматися вкрай обережно.

21.4. Кримінальна відповідальність та її підстави