Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

21.2. Кримінальний закон

Система, структура, завдання кримінального права України побудовані таким чином, щоб найраціональнішим чином, з мінімальною шкодою і негативними наслідками, з урахуванням наступності законодавчих традицій і тенденцій правозастосування забезпечити дотримання режиму законності відповідно до прийнятих моральних цінностей суспільства, його потреб у безпечному житті і обмеженні злочинних посягань. Стаття 1 Кримінального кодексу України 2001 р. встановлює, що цей кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Для здійснення цього завдання КК України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Таким чином, законодавець вирізняє перелік індивідуальних і суспільних інтересів (цінностей, благ), що відіграють найважливішу роль у забезпеченні особистої безпеки, а система кримінального права сприяє такій безпеці через заборону і покарання поведінки, здатної заподіяти шкоду охоронюваним цінностям та інтересам.

Кримінальний закон – це прийнятий у встановленому порядку правовий акт, що містить юридичні норми, які регулюють охорону інтересів держави, прав і свобод громадян від злочинів шляхом застосування до винного покарання, котре визначає підстави й межі кримінальної відповідальності. Єдиним кримінальним законом України є Кримінальний кодекс України.

Отже, кримінальний закон це, передусім, єдине джерело кримінального права. Тільки кримінальний закон встановлює злочинність і караність діянь. До осіб, що порушили закон, застосовується специфічний примусовий захід – покарання, яке призначається лише судом відповідно до закону. Застосування кримінального покарання тягне за собою специфічні наслідки – судимість. Конституційні норми, положення, які випливають з міжнародних договорів, що ратифіковано Україною, рішень Європейського суду з прав людини мають силу тільки в разі їх включення до норм Кримінального кодексу.

Кримінальний кодекс України представляє систематизоване зведення правових норм, що становлять Загальну й Особливу частину. Загальна частина містить норми, які визначають задачі, принципи й основні інститути кримінального права. Особлива частина дає вичерпний перелік злочинів і вказує на вид і розмір покарань та інших заходів кримінально-правового реагування за кожен злочин. Наприклад, ст. 185 КК України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Чинний Кримінальний кодекс України був прийнятий 5 квітня, а набрав чинності з 1 вересня 2001 р.

Щодо конкретних суперечностей розвитку кримінального права як системи норм, то з-поміж них є суперечності між каральною сутністю кримінальної політики та ступенем її узгодженості із суспільною думкою та суспільною свідомістю. Орієнтація кримінального законодавства на передбачені Конституцією об’єкти та пріоритети захисту не збігається із поширеністю порушень кримінально-правових заборон у суспільстві, що надає можливості впливу на кримінальну політику (через замовлення в законотворчому процесі криміналізації/декриміналізації), на процесуальні функції тощо. До того ж народ як замовник стабільної влади у зневірі до держави локально формує самостійні механізми реагування на злочинність (від індивідуальної помсти та самосудів, до громадського осуду та процедур реституції). Державна інтервенція у сфері застосування кримінальної кари змінюється суспільною. Можна також виокремити суперечності між конституційно встановленими зразками об’єктів кримінально-правового захисту та процесуальними формами реалізації такого захисту. Кримінальне право існує не лише в системі норм – воно конкретно пов’язане із механізмом правореалізації. Проте саме неможливість процесуального встановлення істини у справі є результатом існування прогалин у жорстко сформульованій диспозиції кримінально-правової норми, яка не в змозі пояснити адресату, як і яким чином повинна бути покараною винна особа. Як приклад можуть служити прогалини в регулюванні відносин у галузі інформаційних та інших новітніх технологій, тому що саме неадекватна реакція законодавця не надала можливості запрацювати цим нормам на повну силу.

Межі дії кримінального закону визначаються тим, що всі особи, які вчинили злочини на території нашої держави, підлягають відповідальності на підставі КК України.

Вирішення питання про дію кримінального закону у просторі ґрунтується на трьох принципах: територіальності, громадянства і універсальному.

Принцип територіальності (ст. 6 КК України) означає, що особа, яка вчинила на території держави злочин, відповідає за його законами. Принцип територіальності є домінуючим у застосуванні кримінального закону. Принцип територіальності закріплений у ст. 6 КК України. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено чи припинено на території України. Виняток становлять особи, що мають дипломатичний імунітет – глави дипломатичних представництв – посольств, місій іноземних держав в Україні (тобто особи, на яких державою, що здійснює акредитацію, покладено обов’язок діяти в цій якості) і члени дипломатичного персоналу дипломатичних представництв (тобто члени персоналу дипломатичних представництв, які мають дипломатичний ранг з урахуванням Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. і Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93). Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав вирішується дипломатичним шляхом.

Іншим принципом є принцип громадянства (ст. 7 КК України). Особи, що вчинили злочин за кордоном, притягуються до кримінальної відповідальності за законами України, якщо вони є громадянами України або прибули до України, будучи не притягнутими до кримінальної відповідальності за кордоном.

За принципом громадянства кримінальний закон діє лише тоді, коли не застосовується принцип територіальності. Універсальний принцип полягає в тому, що міжнародні угоди щодо окремого злочину дозволяють застосування закону місця затримання.

Таким чином, громадяни України, які вчинили злочин за межами України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності чи віддані суду на території України.

На тих же підставах несуть відповідальність особи без громадянства.

Питання про видачу злочинців регулюється ст. 26 Конституції України. Громадянина України не може бути видано іншій державі. Не підлягають видачі також іноземці, яким Україна надала право притулку.

Кримінально-правова юрисдикція держави надає можливість визначати обсяги дії кримінально-правової заборони та забезпечувати реалізацію відповідних норм, як правило, на території держави.

Але в деяких випадках національний кримінальний закон застосовується до особи, яка вчинила злочин на території іноземної держави, території із міжнародним режимом тощо. Злочини, що вчиняються на територіях з міжнародним та іншим режимом, як правило, торкаються економічних інтересів держави, порушують її права на використання ресурсів виключної економічної зони, порушують найважливіші інститути кримінально-правового захисту: особисту, економічну, екологічну та суспільну безпеку, здоров’я населення, безпосередньо посягають на мир, безпеку людства і міжнародний правопорядок. З огляду на те, що межі суверенітету і кримінально-правової юрисдикції держави обмежені кордонами її території, застосування сили з метою охорони території із міжнародним та іншим режимом має зовсім іншу юридичну природу, ніж застосування сили для захисту суверенітету і територіальної цілісності держави.

Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України чи інтересів України (наприклад, шпигунство, диверсія, навмисне вбивство тощо).

Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Чинність закону в часі закріплена ст. 4 КК України.