Розділ ІІ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

За загальним правилом конституційна дієздатність фізичних осіб настає з 18 років. Але суб’єктами окремих конституційних правовідносин фізичні особи стають і значно раніше (наприклад, з приводу громадянства), а іноді для цього недостатньо й вісімнадцяти років. Зокрема, щоб стати народним депутатом, має виповнитись двадцять один, суддею – двадцять п’ять, Президентом – тридцять п’ять, суддею Конституційного Суду – сорок), саме тому слід розрізняти загальну і спеціальну конституційну дієздатність.

Правосуб’єктність державних органів і юридичних осіб настає з моменту їх заснування і припиняється з моменту їх припинення. Зміст їхньої конституційної дієздатності визначається їхньою компетенцією, тобто сукупністю їх прав і обов’язків, які визначені Конституцією або спеціальними законами.

За чинним законодавством суб’єктами конституційного права є: український народ, територіальні громади, громадяни України, об’єднання громадян і трудові колективи, національні меншини; Українська держава; державні органи та їх посадові особи, адміністративно-територіальні утворення; установи; організації усіх форм власності; інші держави, їхні фізичні та юридичні особи, міжнародні організації.

Особливістю конституційних правовідносин є те, що їх виникнення, зміна і припинення відбувається не тільки за волевиявленням сторін, а може бути зумовлене правовим актом (тобто ex lege – на основі закону). Юридичною підставою виникнення цих правовідносин є конституційно-правова норма, яка наділяє конкретних осіб конституційною правосуб’єктністю (конституційною правоздатністю та дієздатністю, тобто потенційною можливістю бути учасником цих відносин), а матеріальною (фактичною) підставою виникнення цих відносин є певний юридичний факт, який практично породжує ці відносини і, як наслідок, наділяє конкретних осіб конкретними правами і обов’язками. Наприклад, припинення громадянства відбувається на основі Конституції, яка передбачає таке право, закону про громадянство, який визначає його способи та волевиявлення особи, яка бажає його припинити.

5.2. Загальна характеристика конституції як джерела права

Термін «конституція» походить від латинського constitutio – установа, установлення, устрій. Хоча існує й думка, що він бере початок від звороту rem publicum constituire, з якого починались акти римських імператорів.

Особливістю конституції як правового акта є те, що вона:

– є державним політико-правовим документом установчого характеру, яким закріплені найважливіші державно-правові інститути;

– закріплює засади державного і суспільного ладу;

– врегульовує найважливіші суспільні відносини, визначає зміст головних завдань та функцій держави;

– поєднує закріплення існуючих суспільних відносин з програмними положеннями, чим визначає перспективи розвитку суспільства і держави;

– є законом, що визначає принципи регулювання суспільних відносин і є юридичною базою для інших галузей права;

– закріплює правовий статус особи і цим визначає характер взаємовідносин особи і держави;

– має найвищу юридичну силу, пріоритет перед іншими правовими актами, які повинні бути конституційними, тобто не суперечити їй;

– відзначається особливим порядком її прийняття та внесення змін до неї, а її норми – підвищеним ступенем захисту з боку держави.

Конституція – це основний закон держави, що закріплює суспільний і державний лад, систему, порядок утворення і компетенцію органів державної влади, виборчу систему, правовий статус особи та інші найважливіші державно-правові інститути і таким чином визначає принципи регулювання суспільних відносин.

Розрізняють писану і неписану конституції. В більшості країн функціонує писана конституція, у вигляді офіційно прийнятого основного закону держави. А неписана конституція – це коли конституції як такої у вигляді одного комплексного політико-правового акта немає, а ті відносини, які повинні бути врегульовані конституцією, врегульовані окремими конституційними законами. Як, наприклад, у Великій Британії, де конституцію замінюють такі акти, як: Велика хартія вільностей 1215 р.; Білль про права 1689 р.; Акт про престолонаслідування 1701 р.; Акти про парламент 1911 р. та 1949 р.; Закони про членство в палаті лордів 1958 р. та 1963 р.; Акт про громадянство 1981 р.; Акт про народне представництво 1983 р. (виборчий закон); Акт про місцеве управління 1972 р. тощо.

Залежно від характеру процедури внесення змін і доповнень до конституції розрізняють гнучкі конституції, які передбачають таку ж процедуру внесення змін і доповнень до них, як і до звичайних законів, та жорсткі конституції, які змінюються в особливому порядку, з дотриманням ускладненої процедури.

5.3. Історичний аспект розвитку українського конституціоналізму та передумови прийняття і загальна характеристика Конституції України

При характеристиці історичного аспекту розвитку українського конституціоналізму слід брати до уваги, що тривалий час і в Україні функціонувала неписана конституція, тобто функції конституції виконували такі правові акти, як-от: «Руська правда» Ярослава, Універсали Центральної Ради 1917 – 1918 рр., Універсали Української Народної Республіки 1918 р. тощо.