Розділ ІІ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Згідно з Конституцією, державною мовою в Україні є українська. Держава забезпечує її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Порядок використання мов в Україні визначається законом «Про мови в Україні», який покликаний: забезпечити українській мові статус державної; визначити порядок переходу України на державну мову; визначити принципи використання мов національних меншин в Україні.

Оскільки державною мовою в Україні є українська, то закон зобов’язує державні і громадські органи та засоби масової інформації виховувати у громадян розуміння соціального призначення української мови як державної в Україні та поваги до мов національних меншин.

Громадянам України гарантується право користуватися своєю національною або будь-якою іншою мовою. А в місцях компактного проживання національних меншин громадяни вправі звертатися до державних органів як українською, так і мовою цих меншин. Відмова службової особи прийняти і розглянути звернення громадянина з посиланням на незнання мови, якою він звертається, зумовлює відповідальність. Рішення по суті звернення оформляється українською мовою або мовою роботи органу, до якого звернувся громадянин.

Службові особи повинні володіти українською, а в разі необхідності – і мовою роботи органу, де вони працюють, в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків. Незнання української, російської або мови роботи органу не є підставою для відмови у прийнятті на роботу, але після прийняття на роботу особа повинна оволодіти мовою роботи органу, у якому вона працює.

5.8. Національна політика України

Засади національної політики в Україні визначені Конституцією, Декларацією прав національностей України від 1 листопада 1991 р. та Законом «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р.

Зокрема, у Декларації прав національностей України проголошено, що Українська держава гарантує всім народам і національним групам, які проживають на її території: рівні права та свободи, при цьому дискримінація за національною ознакою забороняється; право на збереження їх традиційного розселення; належні умови для розвитку всіх національних мов і культур; право вільного користування рідною мовою в усіх сферах суспільного життя; право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів; право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об’єднання тощо; пам’ятки історії і культури народів та національних груп на території України охороняються законом.

Згідно з Конституцією, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Основні напрями реалізації цих принципів регламентовані Законом «Про національні меншини в Україні». У ньому визначено поняття національних меншин і проголошено, що Україна гарантує рівні права і свободи всім своїм громадянам незалежно від їхнього національного походження, усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах.

Громадяни України всіх національностей зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції та звичаї українського народу і всіх національних меншин.

До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення і спільності між собою.

Українська держава гарантує всім національним меншинам право на національно-культурну автономію, тобто: користування і навчання рідною мовою; розвиток національно-культурних традицій; використання національної символіки; сповідування своєї релігії; задоволення потреб у літературі, мистецтві та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить законодавству. У роботі державних органів, підприємств і установ, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина, поряд з державною українською мовою, може використовуватися мова цієї меншини.

Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища в місцях їх історичного й сучасного розселення. Громадяни України мають право вільно обирати й відновлювати свою національність.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.

Відповідно до ст. 12 Конституції України, держава сприяє розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України, зміцненню зв’язків з батьківщиною та поверненню їх в Україну. Вона дбає про задоволення їх національно-культурних і мовних потреб.

Відносини в цій сфері врегульовані Законом «Про закордонних українців» від 4 березня 2004 р.

Закордонний українець – це особа, яка має українське етнічне походження або є походженням з України, але є громадянином іншої держави чи особою без громадянства і яку у визначеному законом порядку визнано закордонним українцем.

Українське етнічне походження – це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження.