Компетенція уряду

Політичні системи світу

По-перше, уряди більшості країн (за винятком президентських республік) мають право законодавчої ініціативи. Наприклад, у ст. 99 Конституції Республіки Білорусь 1996 р. проголошено, що "право законодавчої ініціативи належить... Уряду...", у ст. 181 Федеральної Конституції Швейцарської Конфедерації 1998 р. зазначено, що "Федеральний Уряд надає Федеральному парламенту проекти законодавчих актів". Цим правом уряди користуються дуже широко. Так, у ряді країн понад 90% законопроектів, які приймаються парламентом, вносяться урядом. Фактично парламент "обслуговує" уряд. А з таких питань, як розробка і прийняття законопроекту з державного бюджету, майже всі права належать уряду. Наприклад, у ст. 47 Конституції Французької Республіки 1958 р. визначено, що "Парламент приймає фінансові законопроекти... Якщо Парламент не прийняв рішення протягом 70-денного строку, положення проекту можуть бути введені у дію шляхом видання ордонансу...".

По-друге, уряд активно впливає на законодавчий процес. У президентських республіках він використовує для цього право вето і безпосередні контакти з парламентарями, а у парламентарних країнах саме парламентські фракції є головним засобом, за допомогою якого уряд контролює законодавчий процес. У парламентарних монархіях і республіках уряд у необхідних випадках має право скликання позачергових і надзвичайних сесій, а також дострокового розпуску парламенту (нижньої палати). Наприклад, у ст. 29 Конституції Французької Республіки 1958 р. зазначено, що "Парламент збирається на позачергову сесію за вимогою Прем'єр-міністра... Тільки Прем'єр-міністр може вимагати скликання нової сесії до закінчення місяця, наступного за виданням декрету про закриття сесії";

в) делегування законодавчих повноважень уряду. У державній практиці багатьох країн парламент делегує уряду певні повноваження, при реалізації яких він видає нормативно-правові акти, що фактично мають силу закону. Така діяльність отримала назву "делеговане законодавство", яке у тій чи іншій формі наявне в усіх демократичних державах. Наприклад, у ст. 114 Конституції Румунії 1991 р. яка має назву "Законодавче делегування" встановлено, що "Парламент може прийняти спеціальний закон, який уповноважує Уряд видавати ордонанси в галузі, які не є предметом органічних законів", у п. 1 ст. 82 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. зазначено, що "Генеральні кортеси можуть делегувати Уряду право прийняття норм, що мають силу закону...", а у п. 3 цієї статті проголошено, що "...законодавчі повноваження не можуть бути передані іншим, окрім Уряду, органам влади...". Необхідність в делегованому законодавстві обумовлено насамперед тим, що парламентська процедура прийняття законів дуже громіздка та розтягнута в часі, тоді як багато питань вимагають оперативного вирішення.

Як правило, основою для передачі уряду парламентських повноважень є спеціальний закон, який визначає предмет і обсяг законодавчого делегування, принципи і умови делегування, його строки, суб'єкти тощо. Іноді делегування та назви цих актів визначаються в самих конституціях, які мають різні назви: декрети (Білорусія, Греція, Іспанія, Італія), декрети-закони (Португалія), ордонанси (Молдова, Румунія, Франція). Наприклад, відповідно до ст. 85 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. "акти, видані Урядом на основі делегування законодавчих повноважень, називаються законодавчими декретами". При цьому, конституції різних країн по-різному регламентують порядок передачі парламентом своїх повноважень, а також не завжди чітко розмежовують сферу законодавчих повноважень, які залишаються за парламентом і які можуть бути делеговані. Наприклад, згідно ст. 38 Конституції Французької Республіки 1958 р. "Уряд може для виконання своєї програми звернутися до Парламенту з проханням надати дозвіл здійснити шляхом ордонансів протягом обмеженого строку заходи, що зазвичай відносяться до галузі законодавства. Ордонанси приймаються у Раді міністрів після надання висновку Державною радою. ... Після закінчення строку... ордонанси з питань, що віднесені до законодавчої сфери, можуть бути змінені лише законом", у ст. 76 Конституції Італійської Республіки 1947 р. встановлено, що "здійснення законодавчої функції може бути делеговане Уряду не інакше ніж з зазначенням керівних принципів і критерій такого делегування і тільки на обмежений строк і з визначеного коло питань", а у ст. 77 цієї Конституції зазначено, що "Уряд не може без делегування палат видавати декрети, які мали б силу звичайного закону. Коли у випадку особливої необхідності та терміновості Уряд під свою відповідальність приймає тимчасові розпорядження, що мають силу закону, то він повинний у той же день подати їх на затвердження до палати... Декрети втрачають силу з моменту видання, якщо вони не отримали законодавчого затвердження протягом шести десяти днів...", у п. "е" ст. 164 Конституції Португальської Республіки 1976 р. визначено, що до компетенції парламенту належить право "делегувати Уряду законодавчі повноваження".

Як правило, конституції містять перелік повноважень парламенту, що не можуть делегуватися, Наприклад, у п. 1 ст. 82 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. зазначено, що "Генеральні кортеси можуть делегувати Уряду право прийняття норм, які мають силу закону з питань, які не вказані у попередній статті", тобто парламент не може передавати повноваження з питань, які зазначені у п. 1 ст. 81 цієї Конституції, а саме: "пов'язані з основними правами і свободами, закони, які запроваджують статути автономних товариств і встановлюють основи виборчої системи...". Водночас у Великобританії та в багатьох інших англомовних країнах з парламентарними формами державного правління делегування, навпаки, конституційне не обмежується.

Окрім делегування законодавчих повноважень у деяких країнах застосовується субделегування повноважень, тобто передання регулятивних повноважень урядом окремим відомствам. Наприклад, у п. 1 ст. 80 Основного Закону ФРН 1949 р. встановлено, що "закон може уповноважити Федеральний Уряд, федерального міністра чи уряд земель видавати постанови... Якщо законом передбачається подальша передача повноважень, то для такої передачі потрібна окрема постанова".

У тих країнах, де конституції дозволяють парламенту делегувати свої законодавчі повноваження уряду, встановлюються спеціальні форми парламентського контролю за дотриманням меж і виконанням умов такого делегування;

3) у сфері зовнішньої політики.

Здійснення зовнішньої політики у парламентарних країнах є однією з найважливіших складових діяльності уряду. Він контролює та спрямовує діяльність всіх органів, за допомогою яких здійснюються зовнішньополітичні функції держави. Наприклад, у п. 1 ст. 116 Конституції України 1996 р. проголошено, що Кабінет Міністрів України "забезпечує ... здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави...", у ч. 3 ст. 73 Конституції Японії 1946 р. зазначено, що "Кабінет виконує... наступні обов'язки: ... керівництво зовнішньою політикою...", у ст. 65 Основного Закону ФРН 1949 р. визначено, що "Федеральний канцлер визначає основні напрямки політики та несе за них відповідальність". Уряд відіграє головну роль у формуванні дипломатичних представництв, бере участь у міжнародних переговорах і укладає міжнародні договори й угоди, вносить законопроекти про ратифікацію цих договорів на розгляд парламенту, формально чи фактично бере участь у вирішенні питань війни і миру;

4) надзвичайні повноваження.

Умови здійснення урядом надзвичайних повноважень досить чітко викладено у конституції або у спеціальному законі про надзвичайний стан. Суть цих повноважень полягає у тому, що у разі виникнення екстраординарних подій (внутрішня нестабільність чи зовнішня загроза) уряд може призупинити дії конституційних прав і свобод людини і громадянина, конституційних і процесуальних їх гарантій та оголосити воєнний чи надзвичайний стан, при цьому зосередити всю повноту влади у своїх руках. Наприклад, у ст. 115 Ь Основного Закону ФРН 1949 р. у редакції 1968 р. зазначено, що "з моменту оголошення оборони командування збройними силами переходить до Федерального канцлеру", у ст. 116 Конституції Королівства Іспанії 1978 р. визначено, що "2. Стан загрози оголошується декретом Уряду, прийнятий у Раді міністрів на строк, який не перевищує п'ятнадцять днів... 3. Надзвичайне положення оголошується урядовим декретом, прийнятий Радою міністрів з попереднім дозволом Конгресу депутатів... 4. Стан облоги оголошується абсолютною більшістю голосів у Конгресі депутатів за виключною пропозицією Уряду...".

Конституції та закони визначають і інші повноваження уряду, які в різних країнах мають певні особливості, що залежать від форми державного правління тієї чи іншої держави.

Отже, у більшості країн світу уряди займають центральне місце у системі органів державної влади і реалізують найважливіші державні функції.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політичні системи світу» автора Кириченко В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Компетенція уряду“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Змістовий модуль 1. Держава в політичній системі суспільства

  • Структура політичної системи

  • Функції та типологія політичних систем

  • Політична система України

  • Тема 2. Держава як основний інститут політичної системи

  • Поняття та основні ознаки держави

  • Типологія держав

  • Функції держави

  • Тема 3. Форми держави

  • Форма державного правління

  • Форма державного устрою

  • Форма політичного режиму

  • Тема 4. Глава держави

  • Порядок заміщення посади глави держави у монархіях

  • Порядок заміщення посади глави держави у республіках

  • Повноваження глави держави

  • Змістовий модуль 2. Основні інститути політичної системи суспільства

  • Порядок формування парламенту і строк його повноважень

  • Внутрішня структура парламенту

  • Конституційно-правовий статус члена парламенту

  • Тема 6. Виконавча влада (уряд)

  • Порядок формування, структура та склад уряду

  • Компетенція уряду
  • Конституційно-правова відповідальність уряду

  • Тема 7. Місцеве самоврядування

  • Система місцевого самоврядування

  • Романо-германська (континентально-європейська) система

  • Структура та порядок формування органів місцевого самоврядування

  • Компетенція органів місцевого самоврядування та їх відносини з центральними органами держави

  • Тема 8. Політичні партії та партійні системи

  • Класифікація політичних партій

  • Партійні системи

  • Однопартійна система

  • Багатопартійна система

  • Політичні партії та основні типи сучасних виборчих систем

  • Пропорційна виборча система

  • Рекомендована література