Збройні сили не зможуть виконувати завдання в тому обсязі, який визначений Воєнною доктриною, якщо вони не будуть оснащені сучасними типами озброєння і воєнної техніки. При цьому основними напрямами їх вдосконалення повинні бути:
• розвиток інтегрованих систем і засобів розвідки, висвітлення обстановки, управління і зв'язку, координатно-метричного й інших видів забезпечення, створення інтегрованого інформаційного середовища і розробка єдиної для всієї військової організації держави системи зберігання і обміну даними;
• розвиток високоточної зброї;
• універсалізація, інформатизація, "інтелектуалізація" озброєння і воєнної техніки, їх інтеграція і комплексування для надання їм багатофункціональних властивостей;
• створення малогабаритних і надмалих засобів на основі мікромініатюризації, особливо в сферах розвідки, контррозвідки і бойового управління;
• зниження всіх видів помітності зразків озброєння, воєнної техніки і військових об'єктів;
• підвищення мобільності і транспортабельності озброєння і воєнної техніки;
• зниження експлуатаційних витрат на озброєння і воєнну техніку на основі впровадження передових засобів і методів технічного обслуговування;
• автоматизація процесів управління і матеріально-технічного забезпечення військ, створення єдиної, інтегрованої і уніфікованої системи тилового забезпечення всіх компонентів воєнної організації.
Відсутність протягом тривалого часу єдиного розуміння в питаннях національної, політичної і, як наслідок воєнної безпеки, призвело до того, що в України практично були відсутні вірогідні супротивники, існували лише "стратегічні партнери, сусіди". Саме за цих умов почалося тотальне скорочення Збройних сил України, коли головним аргументом була не доцільність і відповідність реальним загрозам та небезпекам, а фінансова криза.
Але ані агресія США і НА ТО проти Югославії, бойові дії Росії проти Чечні не сприяли усвідомленню керівництва країни щодо можливості агресії проти України. А заява міністра оборони у березні 2005 року про відсутність у найближчій перспективі можливих реальних воєнних загроз взагалі перетворюють реформу на знищення боєздатних Збройних сил України.
Основним недоліком існуючого підходу до питань будівництва армії є суб'єктивний, волюнтаристський підхід до питань її будівництва, а точніше нинішнього "реформування", яке здійснюється відповідно до об'єктивних і скоріше ідеальних критеріїв, ніж відповідно до суб'єктивних, притаманних нашій державі, її функціонування та розвитку.
Встановлення оптимальної чисельності особового складу, озброєння і воєнної техніки повинне проводитися тільки після рішення ряду завдань:
• 1. Оцінка військово-політичної обстановки, визначення місця України в сучасному світі та регіоні.
• 2. Аналіз можливих загроз для України та оцінка ставу збройних сил держав — потенційних супротивників.
• 3. Визначення завдань Збройних Сил України з відбиття можливої зовнішньої агресії.
Структурно армія повинна мати дві компоненти: стратегічні ядерні сили й сили загального призначення.
При чому слід знати, стратегічна ядерна зброя повинна враховуватися разом і з обліком сукупного (ядерного плюс неядерного) потенціалу. Ігнорування цієї обставини неприпустимо навіть у вигляді політичних, гасел, оскільки направлено на підрив фактичного балансу стратегічних сил у сучасному світі і дезорієнтує наших військових і військово-промислових фахівців.
Особливості реформування Збройних сил України
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Національна безпека України» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Перспективи розвитку і шляхи вдосконалення системи воєнної безпеки України“ на сторінці 2. Приємного читання.
