Відтак для зменшення можливості реалізації воєнних загроз і небезпек перебування України у тому чи іншому блоці має корелювати з проголошеним зовнішньополітичним курсом держави. Входження України до НАТО врешті-решт де-юре розв'яже фундаментальне питання щодо геополітичної приналежності України чи то сходу Західних держав, чи то Заходу Росії. Вступ до НАТО де-юре свідчитиме про реалізації поступу України як самостійної і незалежної держави, позбавить не лише морального права, а й взагалі будь-яких підстав як політиків, так і теоретиків розглядати Україну в яких би то не було концепціях в якості буферної зони між Європою і Росією.
Вступ до НАТО і розміщення на території України стратегічної ядерної зброї відкриє шлях для відновлення Україною статусу ядерної держави, що є вкрай важливим з огляду на стратегічні зміни у світовому лідерстві.
Потенційною загрозою для України є корінна зміна співвідношення військово морських сил на користь сусідніх держав.
Потенційним джерелом виникнення в Європі військово-політичної напруженості залишатиметься проблема неврегульованості територіальних суперечок між суміжними державами. Територіальні претензії у тій чи іншій формі до України висували Росія, Польща, Румунія. Не можна виключати, що заручившись підтримкою США і НАТО, деякі країни можуть почати з більшою наполегливістю добиватися здійснення своїх територіальних і інших домагань до України, що природно, здатне призвести до різкого загострення обстановки. Напруженість, що виникне, може, за певних умов, вийти з-під контролю і перерости у збройний конфлікт, у тому числі і з втягуванням в нього держав ГУАМ, Євросоюзу, членів альянсу НАТО.
На прикладі Югославії, Афганістану, Іраку можна дійти висновку про можливість воєнних загроз від "миротворчої діяльності" США і їх найближчих союзників, передусім Великої Британії, які не відповідають існуючим міжнародно-правовим нормам. Потенційна загроза для України пов'язана з тим, що "миротворчі сили" без санкції Ради Безпеки ООН можуть бути введені на територію України для "підтримання демократії і євро інтеграційного поступу" України.
Збереження великої кількості (в цілому близько 140) вогнищ етнотериторіальних конфліктів на пострадянському просторі, передусім у Росії, які, за оцінками експертів, навряд чи будуть врегульовані в найближчому майбутньому, також представляє загрозу для національної безпеки України.
Можливими військово-політичними цілями військових конфліктів, розв'язаних проти України, можуть бути:
• розв'язання спірних проблем на користь провідних країн Заходу і їх союзників;
• максимальне послаблення військового потенціалу України, приведення його у відповідність до європейських стандартів (наприклад, є незрозумілими принципи побудови системи воєнної безпеки України, де проживає 46 мільйонів осіб і тієї ж Данії, населення якої трохи більше населення Києва);
• підрив міжнародного авторитету України в якості держави, здатної впливати на розвиток ситуації в регіоні і світі, а також рішуче відстоювати свої життєво важливі інтереси у будь-якій точці планети.
Зонами найбільшої потенційної небезпеки можуть стати прикордонні райони з Румунією, Польщею, Росією.
Військово-політичні конфлікти між суміжними державами в самій Центральній і Східній Європі можуть і не чинити прямого впливу на воєнну безпеку України, проте певною мірою здатні торкнутися її політичних, а головне — економічних інтересів.
Діяльність Туреччини буде спрямована на досягнення своєї політичної, економічної і військово-стратегічної мети, головними з яких є ослаблення України і її зв'язків з державами СНД, передусім з Росією, втягування їх в міжнародні ісламські організації з перспективою створення певного мусульманського блоку на противагу Україні, використання природних ресурсів, науково-технічного потенціалу і ринків Криму як природної складової частини турецького економічного простору. У більш абстрактному плані слід говорити про загрозу реалізації концепції пантуранізму.
Потенційно небезпечним є втягування України в якості асоційованого члена СНД у конфлікт між Росією з одного боку, і Іраном та Туреччиною, які ведуть поки що позиційну боротьбу за вплив на півдні. Слід також акцентувати увагу і на геополітичній активізації Китаю, який все більше і більше заявляє про себе на міжнародній арені в якості впливово гравця. Відтак Україна має бути готовою до загрози бути втягненою у конфлікт між Росією і СНД з одного боку і Пакистаном, Іраном та Туреччиною з іншого. Небезпека цього конфлікту полягає у тому, що як з одного боку (Росія, Беларусь), так і з іншого (Пакистан) сторони володіють ядерною зброєю.
Стратегічним моментом для України є використання територіальних суперечностей між Індією та Пакистаном; геополітичних між Іраном, Пакистаном та Туреччиною щодо контролю над Афганістаном тощо. Головним стратегічним завданням є регіональна нестабільність і Південноазіатському регіоні, яка дозволить Україні безперешкодно розвиватися у рамках Євросоюзу та зберігати добросусідські відносини з Росією. Відтак, встановлення стабільності в Південній Азії є потенційною загрозою для воєнної безпеки України.
Індія прагнутиме до забезпечення стабільності в районах, що межують з Пакистаном. При цьому підхід Індії до регіональної безпеки значною мірою визначатиметься її прагненням грати домінуючу роль в Південній Азії і басейні Індійського океану. Певне місце в такій діяльності Індія відведе практичній реалізації своїх планів по створенню Асоціації регіональної співпраці держав зони Індійського океану, розраховуючи зайняти в ній провідні позиції.
Позитивним моментом є природне прагнення більшості держав на Півдні вирішувати спірні проблеми і затверджувати свої позиції в регіоні переважно силовими методами. Це стимулює нарощування технічної оснащеності їх збройних сил як за рахунок збільшення обсягів зовнішніх військових закупівель, так і шляхом розширення власного військового виробництва. Відтак Україна має максимально активізувати участь у торгівлі зброєю для Південноазіатських країн. Підтримання стану регіональної нестабільності, поєднаної зі збільшенням кількості зброї і зміцненням збройних сил країн, що протистоять одна одній, може призвести до конфліктів малої інтенсивності, а згодом і регіонального конфлікту, для врегулювання чого можуть бути направлені миротворчі сили ООН, Таким чином, жодна з країн Південної Азії не зможе встановити домінуючого та імперативного контролю над управлінням даним регіоном.
Збережеться тенденція низки провідних країн до володіння зброєю масового ураження і засобами його доставки (Ірак, Іран, Ізраїль). Більш того, Пакистан офіційно заявив, що володіє ядерним потенціалом.
Найбільш небезпечним є продовження розповсюдження ракетно-ядерної і хімічної технологій (Ізраїль, Лівія, Ірак, Іран, Пакистан) і збільшення в регіоні запасів сучасних наступальних озброєнь.
Джерелами збройних конфліктів в Центральноазіатському стратегічному районі можуть стати переростання локальних військових конфліктів на регіональні (широкомасштабні) війни із залученням в них країн СНД, Туреччини і збройних угрупувань окремих військово-політичних партій і рухів Афганістану, збереження прагнення низки провідних країн регіону до володіння зброєю масового ураження і засобами його доставки, а також масова міграція населення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Національна безпека України» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Існуючі та прогнозовані загрози воєнній безпеці України“ на сторінці 2. Приємного читання.
