Між Грецією і Туреччиною існують непримиренні суперечності через Кіпр.
Після розпаду СРСР у середині 90-х рр. Греція вже офіційно визначила в своїй новій військово-політичній доктрині ворогом номер один — Туреччину.
Нарешті Греція хворобливо сприймає будь-яке зближення інших країн з Македонією і демографічну експансію мусульман на Балканах. Військово-політична активність цієї цивілізації виявляється як в "розширенні НАТО на Схід", так і в прагненні замінити ООН на НАТО при розв'язані світових проблем, що викликає напруженість у взаєминах з іншими цивілізаціями. Ця цивілізація економічну експансію підкріплює військово-політичною.
Відтак, вступаючи до НАТО Україна з одного боку, приєднається до вже оновленого НАТО, акцент в арсеналі застосування засобів якого може бути змінено, а з проголошенням наміру США до зміни свого статусу та формату участі у цій організації її вплив на міжнародну ситуацію зменшуватиметься. З іншого боку, вступаючи до НАТО, України не позбувається проблем з країнами, що входять до нього, і передусім із Туреччиною, яка має територіальні зазіхання на півострів Крим. Відтак членство в НАТО не розв'яже внутрішніх проблем між її учасниками, втім додасть проблем із взаєминами з Росією. Отже, вступ України до НАТО слід розглядати прагматично і раціонально, без зайвого пафосу і переоцінки власної користі. НАТО стоїть на порозі реформування, тому участь України у даній організації має розглядатися з урахуванням тих обставин, щоб не зашкодити національній безпеці, оскільки вступаючи до нового, ще невідомого, ми не можемо прогнозувати користь і вигоду, втім маємо однозначний мінус — погіршення стосунків із Росією, котра є системостворюючим компонентом наступної цивілізації — східно-православної.
Східно-православна цивілізація найбільш молода з тих, що розглядаються, відроджується з руїн СРСР і системи соціалізму. Раніше деякі моменти цієї цивілізації були видимими в політичних устремліннях СРСР. Ця цивілізація поки не має відпрацьованої концепції розвитку і в кінці XX століття в ній поки йде процес формування концепції розвитку на базі цінностей західно-християнської цивілізації.
Мусульманська цивілізація (ісламський світ), або як її часто називають "мусульманський світ", через традиції Корану не має в своєму розпорядженні сучасно освіченого населення — відсутній необхідний набір знань. Проте можна припустити, що поступово цей недолік буде усунений. Річ у тому, що у складі цієї цивілізації є різні народи і різні схеми структурного управління — різні державні форми і це дозволяє освоювати їм ефективно різноманітні знання (Ірак — хімія, біологія; Пакистан — ракетно-ядерна зброя; Іран — ядерна енергетика і ін.). Проте маловірогідно, що в найближчому майбутньому мусульманська цивілізація зможе відкрито вступити в боротьбу за панування навіть на рівні регіону, оскільки в її складі поки немає Центру-Лідера, здатного очолити цю боротьбу. Араби розділені державними кордонами і локальними інтересами, іранський народ поки не має необхідного авторитету у арабів, турки взагалі прагнуть грати роль Західної Держави в мусульманській цивілізації, а величезна Індонезія прагне інтегруватися не з Ісламським світом, а грати самостійну роль в своєму регіоні. Поки йде активна боротьба за лідерство, якій немає кінця (у 60-х рр. Єгипет, в 70-80-х рр. Лівія, 80-90-х Ірак і Іран, 90-х Пакистан і т.д.). Ймовірно, до встановлення Центру-Лідера, якісь серйозні погрози іншим цивілізаціям вона створити не зможе. Крім того, контрольований цією цивілізацією простір достатньо великий і проблеми її внутрішнього розвитку превалюють над зовнішніми її проблемами, особливо це стало помітно, коли світовим правителям вдалося увігнати в 1948 році в її, достатньо монолітне тіло чужорідний елемент — Ізраїль і активізувати християнську конфесію в Лівані. Це породило непримиренний конфлікт між Ізраїлем і арабськими країнами, Іраном, Суданом. З іншого боку натягнуті відносини Ірану і Туреччини мають непримиренний характер і сягають корінням у XIV-XV століття. Через це ісламська Туреччина ближче до Ізраїлю, ніж до арабських країн. Ідеологічне прагнення Туреччини створити Великий Туран суперечить інтересам Ірану й України. Нарешті світський іслам Туреччини непримиренний з фундаменталізмом ісламу Ірану. Активна міжнародна позиція України, яка звільнилась з пут розгляду лише власних проблем, свідчить про наявність інтересів щодо арабських країн. Передусім для України є вигідним будь-які конфліктні ситуації між Туреччиною та іншими країнами, зокрема Росією та Іраном, оскільки саме Туреччина є найбільш небезпечним противником на геополітичній арені для України.
Поки Росія ще зберігає політичні інтереси на Кавказі сформовані в рамках СРСР і тому для неї однаково неприємні, як прагнення Ірану до Азербайджану, так і спроба проникнення Туреччини на Північний Кавказ.
Треба відзначити і те, що СРСР, приблизно з моменту свого виникнення, постійно намагався стати Центром-Лідером для цієї цивілізації. Це прагнення мало під собою ґрунт, оскільки ісламський простір в СРСР завжди був значним. Проте навіть в найкращі роки СРСР вдавалося стійко контролювати не більше 50 % мусульманської цивілізації через вузькість державної ідеологи. Саме боротьба за контроль над цією цивілізацією і постійно зіштовхувала СРСР із Заходом. Треба думати, що ця боротьба не закінчилася і тимчасовий вакуум після відходу СРСР не змогла зайняти ніяка інша сила. Ймовірно, прихід туди Росії призведе до зародження своєрідного Центру-Лідера цієї цивілізації. Мусульманська цивілізація є найбільш близьким історичним сусідом російсько-православної цивілізації. Тому ступінь їх взаємозв'язків досягає рівня взаємопроникнення. Досить послатися на два приклади. Релігійна і філософська думка Росії не одного разу намагалася теоретично обґрунтувати єдині позиції двох конфесій ("Питання митрополиту Санкт-петербурзькому і Ладозькому Іоанну й ієрархи російської православної церкви" СПб. 1993-1996 г. Що вийшла за підписом
"Внутрішній Предіктор СРСР" — найбільш фундаментальна політика в цьому ряду). Цивільна адміністрація і військові чини часто використовували своїх людей для трактування Корану. Спеціальні державні структури готували з місцевого населення ці кадри на рівні зброї 3-пріоритету, безкровно вирішували більш конфліктні питання. На жаль, радянська атеїстична система виключила широку підготовку цих фахівців на рівні військово-політичних училищ і академій — результати видно по розвитку конфліктів у Середній Азії і на Кавказі, особливо в Чечні, де застосовують у масовому порядку зброю 5-6 пріоритету і з розумінням говорять, але не використовують 4-й пріоритет.
Індуїстська цивілізація має обмежений простір на суші і проблеми перенаселення не дозволяють поки забезпечити необхідний рівень освоєння знань всім народом, для якого пошук "хліба насущного" найважливіше. Проте освоєння ракетно-ядерних технологій до 1998 року показало, що, не дивлячись на величезні труднощі динамізм розвитку цієї цивілізації наростає. Разом з тим, у цієї цивілізації немає повного набору енергосировинних ресурсів, але Центр-Лідер є — Індія. Вказані вище обставини дають підставу припускати, що її розвиток може в перспективі носити характер і силового розширення життєвого простору. Між Індією і Пакистаном існує з початку утворення цих країн постійний конфлікт на релігійному ґрунті через штат Джамму і Кашмір. Поява ядерної зброї в цих країнах ймовірно понизить інтенсивність їх протистояння. Суперечності Індії і Китаю в даний час майже зійшли нанівець.
Буддистсько-тихоокеанська цивілізація має значно більші просторові розміри за попередню, але всі її проблеми властиві і даній цивілізації. Величезна чисельність населення і в цій цивілізації створює дефіцит простору на суші, проблеми перенаселення і недолік ресурсів енергосировини. Остаточно Центр-Лідер тут не визначений, але на цю роль претендують Китай і Японія. Така подвійність відносно Центру-Лідера пояснюється багатьма чинниками і перш за все різними ідеологічними концепціями. У Китаї буддизм і конфуціанство поки приховані за національним комунізмом, який багато узяв, перш за все, від конфуціанства. У Японії також дві релігії — буддизм і синтоїзм. Як і у попередньої цивілізації особливості ЇЇ розвитку можуть у перспективі носити характер силового розширення життєвого простору, вірніше, закріплення після проведення демографічної експансії. Між Китаєм і Японією йде таємна боротьба за лідерство в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, звідки вони спільними зусиллями поступово витісняють інші цивілізації. Нарешті Китай в цьому регіоні проводить активну демографічну експансію з основним напрямом на Південь (творцем цієї політики був ще Мао Цзедун). Велике побоювання викликає в Японії і перспектива створення єдиної Кореї, військова і економічна потужність якої могла б порушити баланс сил. Подвійність і невизначеність Центру-Лідера дозволяє іншим цивілізаціям робити прямий вплив на неї. При цьому між Росією і цими країнами існують локальні суперечності (недостатня відрегульованість демографічних питань з Китаєм і територіальні претензії Японії на частину Південних Курил), а холодні і труднодоступні її території в цьому регіоні не можуть сприяти масовій демографічній експансії з цих країн. Нарешті й економічні інтереси російсько-православної цивілізації в цьому регіоні невеликі.
Можна вважати, що епоха прямих силових зіткнень між цивілізаціями з використанням зброї 6-го пріоритету пішла в минуле. В найближчому майбутньому найвірогідніше боротьба між ними вестиметься зброєю вищих світоглядних пріоритетів. Причому в кожній з цивілізацій, що розглядалися вище, будуть свої спонукальні до боротьби причини. Для західно-християнської — це боротьба за сировину, для Індуїстської і Буддистсько-тихоокеанської — боротьба за простір для вирішення, в першу чергу, демографічних проблем. Для російсько-православної і мусульманської цивілізації внутрішні проблеми превалюватимуть над зовнішніми (придбання нових знань і спроби локальних поліпшень). Разом з тим треба завжди пам'ятати, що міцність всіх цих цивілізацій різна і завжди є слабкі ланки, використовуючи які Україна може творити власну стратегію безпеки.
Система забезпечення геополітичної безпеки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Національна безпека України» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасні загрози геополітичній безпеці“ на сторінці 2. Приємного читання.
