• розроблення на підставі Конституції нормативно-правових актів, які регулюватимуть компетенцію суб'єктів СЗНБ, передбачивши конкретні сфери дії, права, обов'язки, принципи взаємодії та інші питання, що забезпечуватимуть ефективне функціонування збалансованої СНБ;
• формування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки;
• формування механізму забезпечення національних інтересів (інтереси особи, нації і держави) на локальному, національному, регіональному, міжнародному і глобальному рівнях як єдино пов'язаної системи;
• удосконалення наявних і розбудова нових інститутів безпеки;
• розроблення механізму взаємодії та нагляду за суб'єктами СЗНБ з метою недопущення порушення законності, активне впровадження демократичного цивільного контролю над суб'єктами забезпечення національної безпеки.
Звичайно, що перелік гарантій можна розширяти, головне — створення надійного механізму функціонування СНБ, ефективність якого, насамперед, залежатиме від цілісності системи, яку утворюватимуть різні структурні елементи.
Багатовимірність феномену національної безпеки корелює з багатовекторністю дії системи забезпечення національної безпеки. У найбільш загальному плані пропонується виділяти три основні напрями дії даної системи: стратегічний, тактичний, оперативний відповідно до окреслених вище груп національних інтересів.
Важливим моментом має стати закладання в дану систему наступного керівного принципу: Україна має сформувати таку систему забезпечення національної безпеки, яка дозволить гарантовано забезпечити завдання шкоди будь-якій державі або коаліції держав за будь-яких умов, якщо буде існувати реальна загроза (небезпека) національній безпеці держави.
Знаковим є те, що переважна більшість дослідників і авторів ототожнюють поняття "система національної безпеки" і "система забезпечення національної безпеки". І це, на мою думку, відбувається через ту обставину, що чітко не є визначеними самі поняття. Дана хиба була закладена також і у Концепції (основи державної політики) національної безпеки України, в якій взагалі не містилося визначення поняття "система національної безпеки". Не усунув цей недолік і прийнятий 19 червня 2003 року Закон України "Про основи національної безпеки України ". Водночас, слід чітко відмежовувати дані поняття. При чому дане питання лежить в площині не тільки теоретичній. Підтвердженням тому є думка М£. Левицької9 яка стверджує, що на сучасному етапі розвитку суспільства життєво важливим національним інтересом будь-якої держави є становлення та закріплення системи забезпечення міжнародної безпеки. Отже, визначення даного поняття має не лише суто теоретичний, а й практичний інтерес, пов'язаний із необхідністю формування системи органів державного управління національною безпекою.
Як завжди виділимо декілька підходів до визначення поняття "система забезпечення національної безпеки"
• 1. Представники першого підходу визначають дане поняття крізь формулу адекватності загроз і засобів, які мають вживатися. Прикладом, на думку М.Б. Левицької, для своєчасного виявлення та об'єктивної оцінки загроз національним інтересам, вибору та вжиття адекватних засобів їх локалізації, зменшення чи нейтралізації створюється система забезпечення національної безпеки.
• 2. Представники другого підходу визначають дане поняття крізь формулу гарантій та механізмів. Так, Є. Кравець та М. Мельник вважають, що з точки зору системно-функціонального аналізу система забезпечення національної безпеки України становить сукупність суспільних, державних і особистих гарантій, а також економічних, політичних, правових та інших механізмів, які гарантують належний рівень захищеності особи, суспільства та держави від загроз національним інтересам України.
• 3. Також окремо можна виділити підхід, за якого аналізоване поняття виражається через здатність. Приміром, О.С, Бодрук вважає, що система забезпечення національної безпеки — це здатність держави захищати свої інтереси та реалізовувати свої цілі у сфері безпеки як всередині держави, так і за її межами.
• 4. Цікавим, і ми відстоюємо дану позицію, є підхід, за якого поняття, що розглядається, має визначатися не лише крізь призму гарантій, заходів і загроз, а й ураховувати напрям забезпечення власного розвитку. Дану позицію репрезентує Н. Косолапов, який зазначає, що практична, оцінювана в історичній перспективі життєздатність соціального організму повинна розглядатись і враховуватись як важливий фактор національної безпеки, і відповідно, система забезпечення національної безпеки повинна бути орієнтована не тільки на охорону самого суб'єкта і його поточної життєздатності, але й на розвиток останньої.
На наш погляд, у широкому значенні під системою забезпечення національної безпеки можна розуміти комплекс організаційно-управлінських, правових, спеціальних, соціально-психологічних, режимних, інженерно-технічних, учбово-методичних та інших заходів, спрямованих на якісну реалізацію національних інтересів і забезпечення ефективного функціонування самої системи.
Варто зазначити, то поняття системи забезпечення національної безпеки є складним для визначення також і через ту обставину, що дослідники не дійшли згоди щодо назви самого процесу. Питання визначення поняття "забезпечення національної безпеки" порушувались нами у попередньому розділі, водночас вважаємо за доцільне проаналізувати ще один аспект даної проблеми.
Зокрема, хотіли б акцентувати увагу на тій обставині, що деякі дослідники вживають словосполучення "діяльність із забезпечення національної безпеки". Прикладом, М.Б. Левицька визначає діяльність із забезпечення національної безпеки в якості "способу здійснення життєдіяльності суб'єкта (системи), яка полягає в своєчасному й адекватному реагуванні на різноманітні загрози життєво важливим національним інтересам шляхом внутрішньої саморегуляції і здійснення відповідного впливу на джерело загрози". Розглянемо дане визначення більш детально.
По-перше, у даному визначенні йдеться лише про загрози життєво важливим інтересам, у той час як поза увагою лишаються такі категорії національних інтересів, як: важливі національні інтереси та інші національні інтереси. Таким чином, за даного визначення система забезпечення національної безпеки призначена для забезпечення лише життєво важливих інтересів, що не відповідає меті її створення, через те, що вона має просувати забезпечені недоторканістю національні інтереси в усьому їх розмаїтті.
По-друге, усе розмаїття безпекогенних чинників, дана дослідниця зводить лише до загроз, оминаючи небезпеки. При цьому, і за текстом самої дисертації автор нечітко визначає власну позицію щодо класифікації безпекогенних чинників, що і знаходить свої відображення в усіх подальших визначеннях ключових понять. Отже, забезпечення національної безпеки не обмежується реагуванням лите на загрози, а включає, як мінімум і реагування на небезпеки.
Потрете, і це майже чи не найголовніше. У визначенні даного поняття автор робить логічний наголос на реагування на загрози. Це означає, що діяльність із забезпечення національної безпеки практично зводиться до захисту від загроз і небезпек. На наше переконання, відповідно до власного бачення і пропонованого управлінського підходу до розв'язання зазначеного питання, зміст діяльності по забезпеченню національної безпеки полягає в здійсненні свідомого, цілеспрямованого впливу на об'єкт з метою його стійкого розвитку. Отже, за такого випадку забезпечення національної безпеки визначається нами, передусім як активний процес, який полягає в здійсненні управління. Дана позиція і була нами відображена при визначенні поняття "забезпечення національної безпеки".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Національна безпека України» автора Ліпкан В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Система забезпечення національної безпеки України“ на сторінці 2. Приємного читання.
