Розділ «5.4. Азіатські республіки СНД в політиці України»

Українсько-туркменським відносинам Україна приділяє особливу увагу, оскільки вбачає в них стратегічні важелі альтернативних джерел постачання газу. Зовнішня політика Туркменістану сформувалася як багатовекторна. Принципами своєї діяльності на міжнародній арені керівництво держави проголосило позитивний нейтралітет (у тому числі щодо держав СНД), невтручання у внутрішні справи інших країн та рівне взаємовигідне партнерство. 12 грудня 1995 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію про постійний нейтралітет Туркменістану. Держава виступає за ліквідацію ядерної зброї та іншої зброї масового знищення, за розв'язання конфліктів тільки політичними засобами і наголошує на своїй повазі до суверенітету й територіальної цілісності сусідніх країн.

Керівництво країни розвиває двосторонні відносини як з Афганістаном, Іраном, Туреччиною, так і з Україною, Білоруссю, Росією і США. Основним зовнішньополітичним і торговельним партнером Туркменістану традиційно продовжує бути Росія. Пріоритетними для себе Туркменістан вважає також відносини з Узбекистаном, Казахстаном, Іраном, Туреччиною, США (які презентують його інтереси на Заході), Францією, Індією, Китаєм. Останнім часом спостерігається помітна активізація туркменської дипломатії на західному та азіатському напрямах і охолодження — на російському. СНД Туркменістан розглядає як один із засобів входження до світового співтовариства, хоча й виступає проти надання Співдружності наднаціонального, конфедеративного статусу.

Змістом діяльності Співдружності має стати забезпечення рівноправного партнерства між державами-учасницями. У цьому зв'язку Туркменістан виступає проти заснування нових жорстких координаційних структур СНД, орієнтується передусім на розвиток двосторонніх відносин із членами СНД. Активна позиція багатовекторності підкріплюється низкою договорів та угод, у тому числі зовнішньоторговельного і зовнішньоекономічного характеру. Найважливішими з-поміж них є Договір про дружбу і співробітництво з Російською Федерацією, Договір про дружбу і співробітництво з Республікою Білорусь, Угода про подальший розвиток міждержавних відносин з Україною, аналогічні документи з Іраном і Афганістаном.

Серед країн Азіатського простору колишнього СРСР Туркменістан у політиці та економіці України посідає стратегічне становище, зумовлене значним постачанням енергоносіїв. Дипломатичні відносини між Україною і Туркменістаном були встановлені 10 жовтня 1992 р. під час візиту Президента України Л. Кравчука до Ашгабада. Тоді ж укладено Договір про дружбу і співробітництво між країнами. Договірно-правова база українсько-туркменських зв'язків була значно розширена під час візиту до Туркменістану прем'єр-міністра України (лютий 1993 p.): було підписано 12 угод і протоколів про подальше співробітництво. Розвиток договірно-правової бази здійснюється в основному в сфері економічного співробітництва. Більшість із підписаних угод і протоколів мали короткострокову дію (один — два роки) і торкалися в основному питань поставок туркменського газу в Україну та розрахунків за нього. Всього на різних рівнях з Туркменістаном підписано майже 90 документів, більшість яких стосується питань економічної співпраці. Найважливішими серед них (поза базовим Договором про дружбу і співробітництво) є Угода про співробітництво у сфері міжнародного автомобільного сполучення (1993), Угода про реструктуризацію державного боргу України Туркменістану за 1993 p., Угода про порядок розрахунків за поставки газу в 1994 p., Угода про вільну торгівлю, Угода про виробничу кооперацію (всі 1994 p.). З туркменськими партнерами було досягнуто домовленостей щодо реструктуризації виплати боргу за 1993 р. до 2002 p., вироблено порядок розрахунків за поставки газу у 1994 р.

У листопаді 1994 р. під час візиту Президента України Л. Кучми до Туркменістану було підписано кілька міжурядових угод, зокрема про вільну торгівлю, реструктуризацію державного боргу України Туркменістану, виробничу кооперацію, відкриття посольств (посольства були відкриті 1995 р.) та ін. Наступного року під час візиту в Україну Президента Туркменістану С. Ніязова обговорювалося питання про постачання газу в Україну. Співпраця України і Туркменістану в енергетичній сфері з середини 1990-х років регулювалась Угодою між Міністерством енергетики та електрифікації України і Міністерством енергетики та промисловості Туркменістану про співробітництво в галузі енергетики і промисловості на 1996— 1997 pp. (січень 1996 р.). За угодою, українські підприємства та організації мали брати участь у реалізації низки проектів, серед яких: будівництво лінії електропередач (ЛЕП), електричної підстанції "Сейді", ремонт енергетичного устаткування Марійської ДРЕС. Головним виконавцем робіт з української сторони виступала Державна акціонерна холдингова компанія "Енергобуд".

У результаті неврегульованості міждержавних правових норм (на жаль, з українського боку) практично не діє Угода про вільну торгівлю: імпорт з Туркменістану в Україну оподатковується ПДВ в розмірі 20 % та фіскальним податком — 0,2 %, тоді як на товари, що вивозяться з України в Туркменістан, податки не нараховуються. Практично не існувало на міждержавному рівні договірної бази в культурній і гуманітарній сферах. Цю прогалину частково заповнили домовленості, досягнуті 1998 р. під час візиту в Туркменістан Президента Л. Кучми.

Туркменістан проводить самостійну зовнішню політику, що забезпечується його енергетичними запасами. Водночас це викликає незадоволення західних нафтодобувних компаній, які змушені були піти з туркменського ринку. Це стало причиною посилення тиску на країну з-за кордону, одним із елементів якого є утворення з опозиційно налаштованих до нинішнього Президента колишніх урядовців, які проживають в еміграції в Росії, США та Європі, та Народно-демократичний рух Туркменістану, що активно співпрацює із західними структурами. Вплив цієї організації в Туркменістан і поки що незначний, але з часом він може посилитися завдяки підтримці країн, невдоволених політикою на газовому ринку. Спроби чинити вплив на ситуацію в регіоні простежуються з боку керівництва Ірану, який називає приниженням для центральноазіатських країн присутність американських військ.

Україна і Туркменістан уклали низку угод стосовно співробітництва у газовидобувній галузі. Природний газ в Україну почав надходити з Туркменістану з листопада 1992 р. У 1994 р. обсяги поставок досягли 28 млрд. кубометрів. Відомо, що країна щорічно видобуває понад 80 млрд. кубометрів газу. Обидві держави мали труднощі щодо реалізації домовленостей, пов'язані з транспортуванням та оплатою. Туркменістан традиційно входить у десятку країн світу найбільшого товарообігу з Україною і посідає другу позицію за його обсягом серед країн СНД: у 1995—1996 pp. цей показник дорівнював приблизно 1 млрд. доларів, а в 2005 р. — 2,865 млрд. доларів.

Наступною сходинкою розвитку українсько-туркменського співробітництва стало залучення до нього іранської сторони. Меморандум про тристороннє співробітництво між Україною, Туркменістаном та Ісламською республікою Іран було укладено в квітні 1995 р. Вихід зі складного становища щодо платежів за газ було віднайдено у постачанні української продукції до Ірану за рахунок частини оплати поставок туркменського газу в Україну. Згідно з міжурядовою угодою від 5 листопада 1994 р. державний борг України перед Туркменістаном становив 713,4 млн. доларів. Протягом

1995 p. українська заборгованість за газ, отриманий 1994 р. на суму 176,8 млн. доларів, була повністю погашена. Нова заборгованість регулювалася домовленістю про реструктуризацію українського боргу Туркменістану, який виплачувався протягом 1997—2001 pp. Фактично, Туркменістаном надавався Україні державний кредит з погашенням у цей період. У 1997 р. Туркменістану було сплачено 133,2 млн. доларів основної суми боргу та 39,1 млн. — відсотків. До того ж у рахунок погашення реструктурованого боргу зараховуються витрати на підготовку спеціалістів для Туркменістану в навчальних закладах України. Але це незначні суми — близько 8 млн. доларів, що майже не впливає на картину заборгованості в цілому. На початку 1998 р. сума боргу вже складала 563,4 млн. доларів, частку її — 140,9 млн. (основної суми) і 35,7 млн. (проценти) було погашено протягом 1998 р. Приблизно такі ж суми мали бути перераховані щорічно з 1999 по 2001 p., але скрутна ситуація в українській економіці саме в цей період не дала такої можливості.

Водночас Туркменістан є однією з країн найбільшого імпорту в Україну, який становив наприкінці 1990-х років 750 млн. доларів, а в 2005 р. — 2,678 млрд. доларів. Нагадаємо, що 97 % українського імпорту становлять природний газ, продукти нафтохімії; майже дві третини експорту — це продукти харчування та засоби наземного транспорту. Отже, наведені дані свідчать про сировинний характер українського імпорту з Туркменістану. Туркменський газ надходить в Україну транзитом через Узбекистан, Росію і Казахстан. Російське акціонерне об'єднання "Газпром" з метою використати транзит створило туркменсько-російське акціонерне товариство "Туркмен-росгаз" з участю приватної компанії "Ітера Інтернешнл Інерджі", зареєстрованої у США. Незважаючи на це, Україні вдається домовлятися з Туркменістаном про постачання газу до кордонів з Росією. Щодо подальшого маршруту блакитного палива туркменська сторона всі можливі важелі домовленостей переносить на українську і російську сторони.

Україна розраховувалась за газ товарними поставками і валютою у співвідношенні 60 % : 40 %. Валютний еквівалент становив 60 млн. доларів, а товарна маса перевищувала необхідну доларову суму на 22 млн. В рахунок погашення боргу України були зараховані медикаменти (8 млн. доларів), будівельні роботи зі спорудження українськими фахівцями газопроводу Казанджик — Кизил — Арват, вартість яких оцінювалась у 23 млн. Вірогідно, схема, запропонована українськими економістами щодо розрахунків за енергоносії з Туркменістаном, була далекою від оптимальної, оскільки борг України перед азіатською країною продовжує бути досить високим: у 2003 р. він становив 281,7 млн. доларів (за обсягом української заборгованості туркменський борг перебував на п'ятому місці після Світового банку, Росії, Євросоюзу, Німеччини, випереджаючи США, Японію, Італію, Францію, Європейський банк реконструкції І розвитку). Як правило, Туркменістан постачав в Україну газ обсягом 30 млрд. кубометрів ціною 40 доларів за 1 тис. кубометрів. При цьому 50 % його вартості буде погашено вільно конвертованою валютою, а 50 % — товарами і послугами. В результаті проведених ремонтно-відновлю-вальних робіт в Туркменістані потужність його газотранспортної системи Середня Азія — Центр збільшилась до 43—46 млрд. кубометрів на рік. Саме цей чинник дав змогу туркменському керівникові надати Україні 36 млрд кубометрів газу. До того ж згідно з планами щодо перекачування зазначеним трубопроводом (до 2006 р.) до 250 млрд. кубометрів газу в Європу територією України транзитом транспортуватиметься 60 млрд. кубометрів щорічно.

Особливостями нинішньої ситуації є те, що в туркменському газі заінтересована третя сторона — Росія, яка запропонувала Туркменістану хоча й нижчу планку закупівлі газу, ніж Україна, але стовідсотковою валютою. 2003 р. Росія і Туркменістан уклали довгострокову угоду (на 25 років) щодо закупівлі газу РФ. Отже, можна без перебільшення стверджувати, що на просторах СНД поступово формується єдиний енергетичний ринок. Про це йшлося і в жовтні 2002 р. на зустрічі міністрів енергетики Співдружності, Й у лютому 2003 p., коли Президенти Росії, Казахстану, України і Білорусі заявили про створення інтеграційного регіонального простору. Гармонізація інтересів країн-учасниць у галузі паливно-енергетичного комплексу, а також зростання авторитету на світовому енергетичному ринку — привабливі можливості такої взаємодії, при тому що частка країн Співдружності у світових запасах нафти становить 18 %, природного газу — 40 %, нафтовидобутку — 12 %, світового виробництва електроенергії — 10 % і майже чверть видобутку природного газу.

Перспективними напрямами співробітництва України і Туркменістану вбачається продаж українських труб (Харцизький трубний завод), газоперекачувальних агрегатів (НВО ім. Фрунзе, Мо-тор-Січ, Зоря), устаткування для заміни Ізоляційного покриття на газопроводах, а також реалізація програм з капітального ремонту та реконструкції газотранспортної системи Туркменістану. Розгортається співпраця "Нафтогазу України" з держконцерном "Турк-меннафта", першим етапом якої можна розглядати надання сервісних послуг у нафтогазовій сфері на заході Туркменістану — участь у розробці покладів Корпедже. Українські спеціалісти ведуть прискорені розвідувальні роботи в регіоні і будують дві розвідувальні свердловини в рамках геологічних завдань ГК "Туркменнаф-та". Сейсмологічні дослідження показали високу перспективність цього регіону, де проводитиметься буріння свердловин на глибину 3800-4500 м.

Туркменістан приваблює українських виробників і як ринок збуту промислової та харчової продукції вітчизняного виробництва, а також у плані застосування українських передових технологій, наукових розробок, виконання інженерно-технічних робіт. Промисловий і аграрний сектори економіки країни мають потребу в продукції та матеріалах для нафтогазової, видобувної, військово-технічної галузей, хімічної, харчової та переробної промисловості, усіх видів транспорту. Значні можливості є й для співробітництва в облаштуванні нафтогазових родовищ, ремонті та експлуатації нафтогазових свердловин, ремонті промислового й енергетичного устаткування, реконструкції нафтопереробних і хімічних підприємств, видобутку та переробці корисних копалин, геологорозвідці, обслуговуванні експортних поставок туркменського газу на європейський ринок, підготовці туркменських фахівців для сфер економіки, науки, промисловості, сільського господарства.

Своєю чергою Туркменістан заінтересований у поставках українських промислових і продовольчих товарів, у використанні науково-технічного потенціалу України. Це зумовлено низкою чинників, серед яких:

· близькість українських і туркменських технічних та технологічних стандартів і збереження певної технологічної залежності промисловості Туркменістану від поставок українських машин, обладнання та запасних частин, металопродукції, науково-технічних розробок;

· наявність єдиної газопровідної мережі для експорту туркменського газу на ринки європейських країн — основного для Туркменістану джерела валютних надходжень і товарних поставок;

· збереження значних потреб України в поставках туркменського газу, що залишатиме Україну протягом найближчих років основним ринком збуту природного газу, важливим джерелом валютних і товарних надходжень до туркменської економіки;

· особливість торгово-економічного співробітництва між Україною і Туркменістаном, яке базується на закупівлі Україною туркменського газу та розрахунках за його постачання валютою, продукцією та послугами (значною частиною бартеру).