Розділ «ГЛАВА 5. КРАЇНИ СНД В ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ»

Зважаючи, що українською і молдовською територіями пролягають міжнародні транспортні коридори, питання розподілу майна залізничного транспорту між Україною і Молдовою є досить актуальним. У результаті наполегливої позиції української сторони шодо розв'язання питання власності на залізничному транспорті вдалося досягти певних компромісів з молдовською стороною. Однак постійне ухиляння молдовською стороною від прийняття рішень щодо власності на території України було ознакою, з одного боку, інших, далекосяжних намірів керівництва Молдови щодо власності України, а з другого — повторення сценарію українсько-румунських переговорів з низки важливих питань для суверенної Української держави.

Україна і Молдова є сталими партнерами і мають досить розгалужені двосторонні зв'язки. Це зумовлено багатьма чинниками, зокрема спільним кордоном, взаємозалежністю економік, наявністю значної кількості українців у Молдові — понад 600 тис. чоловік і понад 250 тис. молдован в Україні, які проживають в Одеській, Закарпатській і Чернівецькій областях; схожістю культур, релігій тощо.

Двостороння співпраця спирається на розгалужену договірно-правову базу відносин, яка становила понад 170 документів (станом на 2005 p.). Тільки в березні 1993 р. у Кишиневі були підписані 24 міжурядові угоди з питань торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва. Низку документів з питань двостороннього співробітництва було підписано під час візиту до Києва в грудні 1993 р. Президента Республіки Молдова М. Снєгура. Широке коло питань подальшого розвитку взаємовигідного співробітництва між країнами було обговорено під час зустрічей Президентів України і Молдови у 1994 і 1995 pp.

У результаті плідних переговорів прем'єр-міністрів двох держав у серпні 1995 р. в Кишиневі було досягнуто порозуміння з пріоритетних питань широкомасштабного економічного співробітництва. Серед 16 підписаних документів більшість торкалася питань запровадження вільної торгівлі, взаємного захисту інвестицій, запобігання подвійному оподаткуванню, створення фінансово-промислових груп, спільних підприємств і фірм, відкриття філіалів банків України і Молдови тощо. Багато питань дипломатичної сфери — про дипломатичні представництва, співпрацю в галузі інформації між зовнішньополітичними відомствами обох країн, про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах — були врегульовані внаслідок досягнення порозуміння з молдовською стороною на початку 1995 р. під час візиту до Молдови Міністра закордонних справ України.

У 1994 р. були створені українсько-молдовські спільні комісії з торговельно-економічного співробітництва, на які покладено врегулювання майнових та прикордонних питань, поліпшення торгово-економічного співробітництва.

Молдова вирішує політичні та економічні завдання, які за своєю проблемністю схожі з українськими. Так, у країні відбувається подолання економічної кризи, боротьба з інфляцією, молдовський лей (грошова одиниця) став конвертованим і стабільним. Міжнародні фінансові структури надають Молдові фінансову (у розмірі 600 млн. доларів) та технічну допомогу. Країни СНД традиційно посідають перші місця у торговельно-економічному співробітництву Молдови: на їхню частку припадає в середньому понад 60 % усього обсягу зовнішньої торгівлі країни. Значні преференції в економічній співпраці Молдови надала сусідня Румунія. З цією країною жваво розвивається торговельний обмін, який щорічно зростає майже удвічі.

Молдова у 90-ті роки експортувала в Україну товарів на суму 70 млн. доларів, а імпортувала з України в середньому на суму 232 млн. У 1995 р. обсяги торгівлі становили 189,9 млн. доларів (експорт — 144,8, імпорт — 45,1 млн. доларів), а в 2005 р. — 763,1 млн. доларів (експорт становив 679 млн. доларів та імпорт 84,1 млн.).

Придністровська проблема

Складною проблемою, яка постала перед Молдовою і яка впливає на розвиток міждержавних відносин, є питання невизнання територіальних утворень і цілісності країни. На території Молдови виникли Гагаузька Республіка (19 серпня 1990 р.) та Придністровська Молдовська Республіка — ПМР (2 вересня 1990 p.). Новоутворені формування ведуть наполегливу боротьбу за свою автономію.

Зазначимо, що Конституція держави, яка набула чинності 27 серпня 1994 p., проголосила Молдову суверенною, єдиною та неподільною державою. Водночас населеним пунктам Лівобережжя Дністра і півдня країни може бути надано особливий статус автономії, форми та умови якої визначаються окремими законами. Таким чином, створено конституційні основи для політичного врегулювання конфліктів, пов'язаних із виникненням на території Молдови самопроголошених Гагаузької Республіки та Придністровської Молдовської Республіки. Ці територіальні автономії мають право на самовизначення у разі зміни державного статусу Молдови, наприклад у разі приєднання її до Румунії.

Серед інших проблем, які можуть спричинити нестабільність у регіоні, — отримання подвійного громадянства (в цьому процесі активну позицію займає й Румунія). Складність виникла у зв'язку з тим, що Росія та Україна свого часу ініціювали введення спрощеної процедури набуття громадянства своїх країн мешканцями ПМР. 1 листопада 2002 р. парламент Молдови прийняв поправки до Конституції РМ, якими також передбачається можливість отримання подвійного громадянства (у тому числі і румунського).

Українська держава відповідно до своїх зобов'язань за Гельсінкським актом і нормами міжнародного права зайняла принципову позицію безумовного поважання територіальної цілісності й суверенітету Республіки Молдова в кордонах колишньої Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Позиція України полягає в тому, що політичне врегулювання конфлікту має передбачити надання Придністров'ю адміністративно-територіальної автономії у складі Республіки Молдова. Населенню Придністров'я має бути гарантована можливість вирішення своєї долі шляхом демократичного волевиявлення в разі зміни міжнародно-правового статусу Республіки Молдова. Придністров'я і Молдова 1997 р. офіційно звернулися до України з проханням про розташування на своїй території українських миротворчих сил.

У пошуках шляхів придністровського врегулювання Молдова вдалася до міжнародної допомоги, залучивши спостерігачів з ОБСЄ, Росії та України. Одним із перших документів, які поклали початок врегулюванню придністровської проблеми, став "Меморандум про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова і Придністров'ям", підписаний 8 травня 1997 р. у Москві Президентом Молдови П. Лучинські і главою адміністрації Придністров'я 1. Смирновим. Під Меморандумом (як посередники в переговорному процесі між РМ і Придністров'ям) поставили свої підписи Президенти України Л. Кучма і Росії Б. Єльцин, а також чинний голова ОБСЄ.

Слід зазначити, що за глибиною міжнародних ініціатив України, які в разі реалізації значно б посилили вплив нашої держави у міжнародному середовищі, 1997 рік виявився досить плідним. 3—4 липня 1997 р. (Ізмаїл) Президенти трьох країн — України, Румунії і Молдови — домовилися про тристороннє співробітництво в політичній, торговельно-економічній та гуманітарній сферах, що становлять взаємний інтерес і потребують спільного вирішення. Це, зокрема, Заява про співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, Протокол про співпрацю між урядами України, РМ і Румунії. Українська сторона підтримала проект про створення трьома країнами вільної економічної зони в районі Рені — Джурджулешти — Галац та про створення євро регіонів "Нижній Дунай" і "Верхній Прут". Саме в цих проектах як перших кроках просування до європейського простору прозирався обраний країнами шлях на інтеграцію в європейські структури та зміцнення політичного і економічного співробітництва з Європейським Союзом.

Планам не судилося реалізуватись; погіршилась ситуація і навколо придністровської проблеми, яка, як свідчать події, зайшла у глухий кут. Особливе занепокоєння у цьому зв'язку викликає питання виведення колишньої 14-ої армії РФ транзитом через Україну. Це вимагатиме участі українських військових спостерігачів у цьому процесі й загалом ситуації у Придністров'ї, населення якого складається в основному з українців.

Про можливі варіанти розблокування переговорного процесу йшлося під час українсько-російських консультацій у квітні 2002 р. (Київ), де було заявлено, що Москва і Київ виступають за негайне поновлення переговорів стосовно придністровського врегулювання. Черговим кроком на шляху переговорного процесу стала київська п'ятистороння зустріч 2—3 липня 2002 p., де ОБСЄ, Росія та Україна, як і в попередні роки, були присутніми лише як гаранти й посередники. Завдання створеної під час зустрічі у Києві Постійної політичної наради — підготовка безпосередніх заходів щодо врегулювання проблеми. Підбиваючи підсумок, зазначимо, що за 14 років сторонам конфлікту та країнам-гарантам не вдалося виробити механізму врегулювання придністровської проблеми.

Привід певного дистанціювання у молдовсько-українських відносинах можна віднайти у значних розбіжностях в економічній сфері та підходах до врегулювання придністровського конфлікту. Причини ж лежать набагато глибше — в намаганні Молдови відігравати роль лідера в регіоні. В особі України молдовське керівництво бачить не тільки економічного конкурента, а й певну перешкоду у просуванні молдовських інтересів далеко за межі регіональних структур, у тому числі і в рамках СНД (ЄврАзБС, ГУ (У) AM тощо). Не останню роль тут відіграв і особистісний чинник: Президент Молдови В. Воронін широко відомий своїми прокомуністичними поглядами і традиційною орієнтацією на Росію. У цьому зв'язку ідеї попереднього Президента Молдови П. Лучинські щодо утворення в СНД нового центру впливу на чолі з Україною, створення українсько-молдовського митного союзу, який у майбутньому міг би перерости в багатосторонній (на зразок Митного союзу Росії Білорусі — Казахстану — Киргизстану — Таджикистану), а також стосовно можливості утворення тристоронніх (Україна, Молдова, Румунія) вільних економічних зон на півночі й півдні Молдови виявилися нереалізованими.

На тлі загострення політичних суперечностей на початку 2000 р. погіршилися відносини і в галузі торгівлі: Україна ввела обмеження на ввезення молдовської свинини і цукру. У відповідь Молдова також вжила низку заходів проти українських виробників. У молдовських ЗМІ час від часу розгортається антиукраїнська кампанія: зокрема наголошується на розбіжностях між Кишиневом і Києвом з питань реалізації Євро-Азійського нафтотранспортного коридору. Молдовська сторона заявляє, що Україна фактично витіснила Молдову з ЄАНТК, побудувавши нафтопровід Одеса — Броди. Мова йде про бажання молдовської адміністрації завантажити нафтою Джурджулештський термінал. Для цього молдовська сторона всіляко намагається послабити значення українських портів у Рені та Іллічівську, знизити їхню привабливість в очах експортерів нафти. Можна очікувати, що пік загострення українсько-молдовських стосунків припаде на період остаточної добудови Джурджулештського терміналу та введення його в експлуатацію.

Молдовські ЗМІ розповсюджують також інформацію про небезпеку 460 км придністровського відрізка українсько-молдовського кордону, через який, за їхніми заявками, здійснюється контрабанда зброї, яка опиняється в руках терористів.

На противагу цьому з боку придністровського керівництва спостерігається активізація налагодження різнорівневих контактів з Україною. У вересні 2002 р. в розширеному складі (президент ПМР, дипломатичні представники України, українські бізнесмени) відбулося обговорення можливостей розвитку економічного співробітництва ПМР і України. Інтенсифікувалися парламентські контакти між Верховною Радою України та парламентом ПМР. Український парламент створив Комісію з урегулювання відносин між Придністров'ям і Молдовою. Придністровська сторона виступила з ініціативою створення в Тирасполі Представництва Верховної Ради України.