Розділ 8. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ДИРЕКТОРІЇ УНР ТА ЗУНР

Польща визнавала за УНР територію до кордонів 1772 р. (тобто першого поділу Польщі).

Обидві сторони взаємно зобов'язувалися не укладати міжнародних угод, небезпечних для будь-якої з них.

Національно-культурні права мали забезпечуватися громадянам української та польської національностей на територіях обох держав.

Аграрна реформа в Україні здійснюватиметься конститу- антою (установчими зборами, які скликаються з метою розроблення конституції). А до її скликання юридично забезпечувалися права землевласників польської національності в Україні.

Укладалася військова конвенція, що становила невід'ємну частину цього договору.

Умова залишалася таємною, і без згоди обох сторін не могла бути опублікована, за винятком параграфа 1, який оголошувався відразу ж після підписання угоди.

Умова набувала чинності негайно по її підписанню. Як таємний, договір не підлягав ратифікації.

У розвиток угоди від 32 квітня вже 24 квітня представники УНР та Польщі підписали військову конвенцію, за якою польська сторона зобов'язувалася надати військову допомогу УНР у війні з більшовиками. При цьому бойові дії обох сторін могли провадитися лише під польським командуванням. Натомість економічне життя Україпи ставало дедалі більш підконтрольним Польщі, оскільки запроваджувалась спільна валюта. Польському управлінню підпорядковувалися українські залізниці. Україна зобов'язувалася постачати польському війську харчування, коней, волів, підводи тощо.

Отже, згідно з Варшавським договором, армія УНР мала наступати на Україну разом із польським військом під загальним керівництвом польського командування. Поляки зобов'язалися брати участь у цих операціях лише до Дніпра, в межах Правобережної України, яку вони вважали своєю (кордони до 1772 р.). Тепер же нібито погоджувалися визнати цю територію за УНР. На Лівобережжі поляки відмовлялися допомагати військам УНР.

Однак, уклавши угоду з поляками, українцям не вдалося врятувати державу. В умовах ворожого ставлення французького уряду до ідеї української державності єдиною та найбільш прихильною залишалась позиція Великої Британії. За таких обставин, ідучи через укладання українсько-польської угоди на зближення з французькою позицією "відбудови Великої Польщі та єдиної і неподільної Росії", український уряд об'єктивно виступив проти свого потенційного союзника в особі Англії, яка протистояла загрозі французького домінування на континенті. Тому закономірним був факт, що британці вели переговори з більшовиками та встановлювали торговельні стосунки з ними. Щодо місця України в цьому комплексі, то, за визначенням відомого дослідника Є. Фон Валя: "При розчленуванні Російської імперії Англія буде зацікавлена в залишенні України під більшовицьким пануванням, оскільки Лондону спочатку було важливим зберегти більшовизм, як елемент, що руйнував Росію".

Підписання такої несподіваної угоди призвело навіть до урядової кризи. Пішов у відставку соціалістичний уряд І. Мазепи. На чолі нового уряду став соціаліст-федераліст В. Про- копович. Осудила договір та оголосила його незаконним конференція українських есерів у Празі на чолі з М. Грушевеьким. В. Винниченко виїхав до України, щоб переконати керівництво республіки створити самостійну Радянську Україну, але зазнав невдачі й повернувся назад.

Практично відразу після підписання, 25 квітня, розпочалася реалізація домовленостей — похід об'єднаних польсько-українських військ на Київ. У цьому поході взяли участь 2 дивізії УНР. За умовами конвенції, в процесі походу мали бути сформовані ще 4 українські дивізії, але поляки не дали па цс згоди. Не захотіли вопи використати й частини УГЛ, що перейшли польський кордон і були інтерновані, оскільки ці боєздатні частини були антипольськи налаштовані.

Під час спільного походу вдалося звільнити чимало територій від чужоземних військ Червоної армії, яка відступала. Об'єднане військо зайняло б травня 1920 р. Київ. Влада Директорії була ненадовго повернута. Водночас незабаром мобілізовані частини Червоної армії відновили контрнаступ і перетворили відступ польських військ на втечу, яка припинилася аж під Варшавою, де наступ червоних військ згодом також завершився повсюдним відступом. 12 липня від Англії на адресу Раднаркому, Польщі та Врангеля надійшла пропозиція щодо посередництва в переговорах. Радянський уряд відмовився від такого посередництва. Тоді 22 липня польський уряд звернувся до Радянської Росії з пропозицією розпочати мирні переговори. Але наступ червоних військ тривав. І лише після ультиматуму Англії від 4 серпня 1920 р. до Раднаркому з вимогою зупинити наступ Червоної армії на польському фронті дали певні результати. В разі відмови вона погрожувала направити англійський флот проти Росії. Тоді 7 серпня Радпарком розпочав у Мінську, а потім у Ризі мирні переговори з Польщею.

Делегація УНР до цих переговорів не була допущена, оскільки декларації як Антанти, так і більшовиків виявилися примарними. Не знайшли урядовці УНР порозуміння і в Москві, що визнавала тільки незалежну Українську радянську республіку, створену самими ж більшовиками, чию делегацію і допущено до переговорів. До того ж, учорашні союзники поляки, визнали УСРР, чим поставили українців поза межі ризьких переговорів. Намагалася взяти участь у роботі мирної конференції у Ризі делегація ЗУНР, але стараннями делегацій Раднаркому та УСРР її також не допустили до участі в переговорах. Доволі швидко стали зрозумілими причини такого кроку.

Напередодні 12 жовтня 1920 р. польський і радянський уряди, знайшовши порозуміння, підписали прелімінарний договір. Ним визначили погоджений сторонами кордон між Польщею та Україною, який проходив по річці Збруч, далі Волинню через Остріг до впадіння Горині в Прип'ять. 319 жовтня до 9 листопада встановлювалося перемир'я. Цим підступно скористався Радянський уряд, оскільки 10 листопада червоні війська зробили глибокий прорив на українському фронті неподалік від Могилева-Подільського та змусили українські національні частини відступити за Збруч. Там українська армія була інтернована в польських таборах. На цьому завершилася відкрита боротьба російських більшовиків за території України.

Незабаром, 18 березня 1921р., між Польщею та Росією в Ризі було підписано мир. Подібно Директорії УНР, російські більшовики, заявляючи на словах бажання єдності національних прагнень українців, укотре на ділі відмовилися від своїх заяв, виявивши повне нехтування українськими інтересами. Лише за польське визнання УСРР російські більшовики заплатили українськими територіями Польщі. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся отримала Польща, а Східну Волинь — Росія. Доля Східної Галичини становила для більшовиків внутрішню справу Польщі, оскільки не була предметом їхнього зацікавлення. Договором заборонялося перебування на території Польщі урядів, організацій та військ, ворожих Раднаркому Росії. Тому уряд УНР та всі українські організації змушені були перейти в Польщі на нелегальне становище.

Таким чином, Україна знову не змогла втримати свою державність. Її вкотре розчленували на окремі частини, що опинилися під владою сусідніх держав. Чимало українських земель увійшли до складу радянської УСРР, діяльність якої на міжнародній арені провадилася чітко у фарватері зовнішньополітичної діяльності Раднаркому Росії.

Рекомендована література