Розділ 4. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Переговори з турками розпочалися в жовтні 1648 р., коли було відправлене посольство до Стамбула, однак про нього не збереглося детальнішої інформації. Наступне козацьке посольство повезло до султана прохання про протекцію над Руссю "аж до Вісли". Під час перебування козаків у Стамбулі відбулося повстання яничарів, які спільно з вищим духовенством скинули султана Ібрагіма (був задушений). Новим султаном став малолітній Мехмед IV (на той час мав лише 6 років, а його мати була українською полонянкою)*33. При ньому великі впливи здобув "названий батько" нового султана (і організатор вбивства попереднього) візир Бектеш-ага, котрий приятелював з Б. Хмельницьким і листувався з ним. Гетьман, з одного боку, активно шукав порозуміння. з Туреччиною, а з іншого — не поспішав брати на себе чітких політичних зобов'язань.

*33: {3 огляду на це, польський мемуарист Мартин Голінський описав "цікаву" історію про те, як гетьман, проігнорований султаном Ібрагімом, звернувся до яничарів і організував повстання в Стамбулі. Ця історія сповнена абсурдних деталей, однак деякі дослідники вважають, що вже сам факт складання таких оповідань засвідчив великі можливості козацької агептури в Стамбулі.}

Туреччина сама була зацікавлена в добрих стосунках із козаками, особливо після того, як стало відомо, що Чигирин відвідав венеційський посол, який запропонував гетьману організувати антитурецький союз. Як наслідок, улітку 1650 р.

до Б. Хмельницького прибув чауш Осман-ага*34 з листами від Бектеш-аги та іпших візирів. Натомість гетьман відіслав до Стамбула козацьке посольство на чолі з полковником Антоном Ждановичсм та своїм кузеном Павлом Яненком-Хмельни- цьким. Послів прийняли з великою шаною й обдарували дорожчим, ніж це звично було на придворних прийомах, одягом. Це спричинило низку чуток, породжених європейськими дипломатами, що перебували в Стамбулі, про те, що Б. Хмельницький підкорився волі султана, одержав султанський прапор та звання "сторожа Оттомапської Порти". Посли, ймовірно, отримали обіцянку, що султан надішле козакам на допомогу румелійські*35 частини турецького війська, а також молдавські та мунтянські війська. Крім того, було запропоновано гетьману тримати у Стамбулі постійного представника, а такої честі удостоювалися лише великі держави.

*34: { Чауш — чиповпик для спеціальних доручень. Ага — почесний титул придворних слуг і війська.}

*35: { Румелія — давня назва європейської (бал кепської) частини Туреччини. Походить від арабського слова "Рум" (Рим).}

У жовтні чауш Осман-ага прибув до Чигирина, де пробув понад місяць. Це свідчило про важливість справи, з якою він прибув, оскільки, за турецькими дипломатичними звичаями, посла потрібно було відпускати якомога швидше. Попри поточні справи, обговорювалася можливість прийняття Б. Хмельницьким турецького протекторату. Відомо, що Б. Хмельницький вимагав від султана "договору такого, який дано іншим християнським королям".

Усередині турецького уряду теж не було єдності у ставленні до козаків, але перемогла позиція прихильників зближення з ними. Тому на початку 1651 р. до Чигирина знову вирушив Осман-ага. Султан погоджувався на укладення такого договору, який вимагав Б. Хмельницький. Туреччина пропонувала гетьману досить вигідні умови: визнати його князем, шанувати послів на рівні з королівськими, не вимагати данини. Основна вимога — надання допомоги Туреччині козацьким військом і відмова від морських походів.

Попри тісні контакти між Туреччиною й Україною, гетьман удавався до заходів, які обурювали турецьку сторону — походів на Молдавію (1650 і 1652 рр.). Однак невдоволення обмежувалося лише словесною формою і до реальних дій не доходило (цього тогочасна Туреччина собі не могла дозволити), а відносини швидко поліпшувалися. Не останню роль у цьому відігравала висока оцінка могутності козацтва (можливо, навіть у дечому перебільшена). Про це повідомляв і австрійський агент Джірардіні, і папський нунцій Петро Відоні, і московський агент у Стамбулі грек Фома Іванов.

У 1653 р. нове посольство привезло для гетьмана булаву, шаблю, бунчук і кафтан — клей по ди султапського васала. Б. Хмельницькому обіцяли навіть більші привілеї, ніж ті, що їх мав кримський хан. Пропозиції були привабливими, і гетьман передав їх на розгляд старшинської ради. Старшина поділилася за зовнішньополітичною орієнтацією. На чолі прихильників протурецької лінії стояв кропивнянський полковник Филон Джалалій, котрий був татарського походження. Однак чимало козацтва різко виступили проти об'єднання з Туреччиною. До того ж, знову охолодила українсько-турсцькі відносини молдавська політика Б. Хмельницького — гстьманич Тиміш підтримав свого тестя Василя Лупула у боротьбі за молдавський троп проти турецького ставленика Стефана Гсоргіцу. Крім того, активізувалося зближення з Московією, і цс завадило реалізації плану переходу гетьмана під протекцію султана. Б. Хмельницький затримав турецького посла чауша Мехмсд-агу, очікуючи на результат переговорів із московитами. Коли ж козацьке посольство повернулося з відомостями про готовність Московії виступити проти Польщі за умови переходу гетьмана під протекторат царя, Б. Хмельницький відправив Мсхмед-агу навіть без традиційної прощальної аудієнції.

Так стали неактуальними плани гетьмана опертися на турецьку допомогу в боротьбі проти Польщі. Можемо тільки припустити, що турецька протекція була б непоганим виходом із ситуації, з огляду на вигідні стартові пропозиції з боку султана, на географічну віддаленість України від Туреччини, між якими лежало Чорне море, тощо. Однак історія не знає умовного способу, і як розвивалися б події у такому випадку, годі передбачити. Варто пам'ятати, що й перспектива спілки з московським царем, на яку згодом було стільки нарікань, початково видавалася досить привабливою.

По-різному складалися також і відносини козацької держави з християнськими васалами Османської імперії — Семиго- роддям (Трансільванією), Валахією (Мунтенією) та Молдавією. Семигороддя, попри свою васальну залежність, було найбільш незалежним із-поміж цих країн. Семигородський князь Юрій І Ракоці (1630—1648 рр.), який претендував після смерті Вла- диславаІУ на польську корону, встановив у серпні 1648 р. відносини з Богданом Хмельницьким через Юрія Немирича. Юрію І потрібна була допомога Б. Хмельницького, проте гетьман відповів на Ракоцієве посольство запізно — у листопаді, коли польським королем було вже обрано Яна II Казимира. Це не завадило гетьману заявити, що він прагне бачити на чолі Речі Посполитої власне Юрія І Ракоці. Гетьман, однак, не знав, що у той час князя вже не було серед живих — семигородський престол перейшов до його сина Юрія II, який також мав плани на польську корону.

У 1649—1651 рр. Юрій II та Б. Хмельницький підтримували активні стосунки, а між їхніми резиденціями — Дьюлафеєр- варом*36 і Чигирином — часто курсували посольства. Серед козацьких послів до Юрія II були направлені відомий розвідник Василь Верещака та майбутній гетьман Павло Тетеря (до попереднього князя — Юрія І — їздив Іван Виговський). Внаслідок перемовин було вирішено укласти військовий союз і здійснити спільний виступ проти Польщі. Але попри домовленості, Юрій II не почувався достатньо сильним, аби виступити. Не допомогли у цьому ні заклики польських протестантів, ні обіцянки Б. Хмельницького визнати Ракоці польським королем, ні моральна підтримка таких заходів Олівером Кромвелем. Зволікання з планом нападу на Польщу не сприяло покращенню відносин із Б. Хмельницьким, а ще дужче вони зіпсувалися у 1652—1653 рр. внаслідок молдавської політики гетьмана та особливо гетьманича Тимоша (напад на Валахію). У березні 1653 р. Юрій II повідомив Б. Хмельницького, що вступає у війну з його сватом Василем Л у пул ом*37, а після цього навіть уклав союз із Польщею. При цьому Юрій II не відпустив на Україну козацького посла Михайла Суличича.

*36: { Дьюлафесрвар — столиця Семигороддя від 1641 р. Сучасна Альба-Юлія в Румунії.}

*37: { Василь Лупул — молдавський правитель, трапляється й інше написання його імені — Васіле Лупу. Цей правитель не народився у Молдавії, а був, імовірно, грецького або албанського походження (принаймні в джерелах він інколи висту-}

Стосунки Б. Хмельницького з господарем Валахії Матвієм Басарабом (1632—1654) розвивалися менш активно. У 1651 р. господар відправив до гетьмана послів із пропозицією військової допомоги (це відбувалося, коли козаки йшли походом проти королівських військ). Б. Хмельницький натомість відправив до М. Басараба посольство з греком Іваном Тафралі (інакше — Тафларі), який мав також завдання вивідати у турків, чи можна вірити обіцянкам мунтенського господаря, маючи уже негативний досвід із молдавським. Приятельські відносини з Валах ією були порушені походом Тимоша проти М. Басараба на прохання В. Л у пул а, до того ж гетьман стверджував, що похід відбувся без його дозволу. Водночас, відносини зі Семигороддям і Валахією згодом поліпшилися у зв'язку зі зміною розкладу сил у Східній Європі.

Із Молдавією стосунки були найтіснішими, що зумовлювалося тривалими історичними передумовами та географічною близькістю. Молдавани входили до складу війська Б. Хмельницького. Так, при облозі Львова 1648 р. на боці козаків виступив загін молдаван, яких польська сторона називала "дакійцями" (напевно, це могли бути і власне молдавани, і мун- тенці-румуни). Ними керував Захарія Хмельницький (за різними даними, кузен або племінник гетьмана).

Ще влітку 1648 р. Б. Хмельницький за посередництвом турецького султана намагався вплинути на молдавського господаря Василя Лупула (1634—1653 рр.) і встановити з ним добросусідські відносини. Однак В. Лупул у своєму виборі між Туреччиною та Польщею орієнтувався більше на останню і не хотів розривати з нею стосунки задля примарних вигод від союзу з бунтівними козаками. З іншого боку, невигідно було наживати собі ворога на північному сході, і В. Лупул у жовтні 1648 р. прийняв із почестями українських послів. Молдавський господар погодився на умови козацького гетьмана — не пропускати в Молдавію втікачів з України і для цього потопити всі пороми на Дністрі, як Василій Албанець. Його первісне ім'я (до обрання на молдавський престол) — Лупу Кочі.

Зовні прихильне ставлення до Б. Хмельницького не заважало молдавському правителю залишатися приятелями із поляками, зокрема передавати їм інформацію про козаків.

Б. Хмельницький, розуміючи ненадійність відносин із В. Лу- пулом, а також важливість Молдавії у стратегічному плані (вона могла бути використана як плацдарм для паступу обома сторонами), постановив силоміць схилити В. Лупула до союзу. Вирішено було використати похід калги-султана Крим-Гірея па Молдавію (офіційно — з каральною метою за нібито напади молдаван на татар). Формально Б. Хмельницький як союзник хана був змушений брати у цьому участь, але насправді тут не було й долі примусу — гетьмана найдужче цікавила ця акція. Наприкінці серпня 1650 р. козаки з татарами переправилися через Дністер, і вже на початку вересня загони Данила Нечая та Филона Джалалія здобули Ясси — молдавську столицю, що було повною несподіванкою для господаря. В. Лупул був змушений стати союзником гетьмана, відмовитися від спілки з поляками, сплатити контрибуцію та зобов'язався видати свою доньку Розанду (Роксандру) за сина Б. Хмельницького — Ти- моша. Всі ці обіцянки господар підтвердив присягою. Такий шлюб мав би підняти міжнародний престиж гетьмана, до того ж ця комбінація в майбутньому виводила Тимоша на молдавський престол (оскільки Лупул не мав сипів). Поляків серйозно непокоїло зростання могутності козацької держави, котра завдяки сусідам-союзникам мала захищені тили.