Розділ 2. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Через кілька місяців у Торчеську Мстислав Удатний помер. Перед смертю він каявся, що не дав Галича Данилові і хотів бачити зятя, але боярин Гліб Зеремійович перешкодив зустрічі.

У 1227 р. було вбито Лєшка Білого, що призвело до міжусобної боротьби в самій Польщі і на деякий час спроби поляків втрутитися в українські справи були припинені. Брат убитого Конрад Мазовецький навіть сам просив допомоги у князя Данила. У такій ситуації, коли Данило Романович цілком опанував Волинь, а польська небезпека зникла, логічним завданням стало опанування Галича.

Навесні 1230 р. галичани самі прислали гінця до Данила з пропозицією зайняти Галич, оскільки боярин Судислав з військом подався на Поділля, а королевич Андрій залишився з невеликим військом. Облога Галича тривала недовго — королевич здався і був відпущений додому. Поблажливість не була оцінена — того ж року брат королевича Бела (майбутній угорський король) спробував силоміць захопити Галич, але зазнав поразки. На цьому спроби захопити княжу столицю не припинились, 1232 р., за відсутності в Галичі князя Данила, угорці знову рушили в Галичину. Цього разу їм поталанило і вони зуміли зайняти стольний град. Однак королевич Андрій не задовольнився здобутим, і вже наступного року пішов походом на Волинь, але під Шумськом Данило розбив його війська. У 1234 р. королевич здійснив ще один похід на Волинь, однак Данило Романович знову розбив угорців, заручившись підтримкою київського князя та половців. Переслідуючи ворога, Данило дійшов до Галича, де його підтримало чимало бояр. Почалася облога міста, яка тривала понад два місяці. Допомоги від батька королевич Андрій не отримав — хоча той і вибрався в похід, але чомусь повернувся додому. Під час облоги помер королевич Андрій і подальша оборона втратила сенс. Здавалося, нарешті справа вирішена і Данило твердо осяде в столиці, але згодом події показали, що на це ще потрібний певний час і багато зусиль. Недовго побувши у Галичі, Данило, на прохання київського князя Володимира Рюрико- вича, втрутився у його протистояння з чернігівським князем Михайлом Всеволодовичем. За відсутності Данила, бояри підняли повстання і запросили княжити до себе сина Михайла Всеволодовича — Ростислава. У ситуації, що виникла, Данило Романович вирішив податися до Угорщини, де саме помер король Андрій II і правителем став Бела IV, з яким Данило добре знався ще з дитячих років, перебуваючи при угорському дворі. У листопаді 1235 р. Данило взяв участь в інтронізації Бели IV, але підтримки не отримав. Новий король також вирішив зробити ставку на Ростислава Михайловича, маючи намір видати за нього свою доньку. Дослідники припускають, що Бела IV побоювався зміцнення сил Данила.

Тим часом, у Галичі укріпився Ростислав Михайлович, маючи підтримку бояр та угорців. Але невдовзі Данило Романович зумів розладити союз угорців і Ростислава Михайловича, увійшовши в тісні зв'язки з ворогом Угорщини — австрійським герцогом Фрідріхом II Бабенбергом. Для того, щоб знівелювати небезпечний для нього альянс, Бела IV змушений був піти на поступки і припинити підтримку Ростислава Михайловича. Мазовецький князь Конрад, якого налаштував проти Данила Михайло Всеволодович, теж відійшов від активних дій, оскільки Данило Романович зумів домовитися з литовським князем Міндовгом і той розпочав напади на польські землі. У березні 1237 р. Конрад, ще будучи володарем міста Дорогичина, передав його рицарям Добжинського ордену*9. Через рік у березні 1238 р. Данило Романович здійснив похід на Дорогичин і вигнав звідти німецьких рицарів, захопивши у полон їхнього магістра Бруно.

*9: {Добжинський орден — рицарський орден, який виник на польських землях для оборони Куявії та Мазовії від прусських нападів.}

Того ж 1238 р. Данило і Василько Романовичі, довідавшись про відсутність у Галичі Ростислава Михайловича, здійснили похід у Галичину і зайняли стольний град. Відтоді Данило утвердився в Галичі, а Ростислав Михайлович подався до угорців.

2.3. Зовнішня політика Данила Галицького

Данило оволодів Галичем у складний час, коли відбувалася навала монголо-татар на Русь. Крім того, знову підвело голову боярство, а паралельно активізував свої зусилля щодо захоплення Галича Ростислав Михайлович. Під час нападу татар Данило подався до Угорщини, можливо, просити допомоги, але її не отримав. Татари поруйнували галицько-волинські міста. Лише Кременець, Данилів і Холм змогли встояти перед ворожою армією. Якщо угорський король Бела IV сподівався, що його держава уникне татарського нашестя, то він помилявся — 11 квітня 1241 р. на р. Сайо татари розгромили угорців, а згодом і хорватів. Тепер уже сам Бела IV був змушений ховатися на далматійському узбережжі. Розорили татари і Польщу — 9 квітня біля м. Легніци князь Генріх II Побожний зазнав поразки. Європа завмерла в очікуванні катастрофи, але татари, довідавшись про смерть хана Угедея, почали повертатися назад. У пониззі Волги вони утворили державу, відому в історії як "Золота Орда", під владу якої потрапили руські князі, зокрема і галицько-волинські. На щастя, Польщу й Угорщину така участь минула.

Розорення руських земель та їх залежність від Орди, якій необхідно було постійно платити різноманітні податки, ослаблювали ці території. У сусідніх Польщі та Угорщині з'явилася спокуса скористатися ситуацією. Король Бела IV прийняв Ростислава Михайловича у себе і видав за нього у 1244 р. доньку Анну. Того ж року літописець записав: "Ростислав Михайлович, виблагавши в тестя багато угрів, просився, щоб виступити на Перемишль". Успіху цей похід не мав, оскільки прислані Данилом Галицьким полки зуміли витіснити угорців. Стало очевидним, що допомоги одних угорців замало, і тоді Ростислав Михайлович звернувся до поляків. Як відомо, Данило Галицький підтримував Конрада Мазовецького в його протистоянні з Болеславом Сором'язливим, сином Лєшка Білого. Ростислав Михайлович звернувся до вдови Лєшка Білого Гремислави (дочки Інгваря Ярославича) та її сина Болеслава Сором'язливого, котрий, як і Ростислав, був тестем Бели IV. Влітку 1245 р. союзні війська, до яких приєдналися невдоволені Данилом бояри, рушили до Ярослава, — відбулася велика битва, котра визначила подальші стосунки Галицько-Волинського князівства з Польщею та Угорщиною. Данило Галицький вислав до Ярослава полк свого двірського Андрія, запросив допомоги у Конрада Мазовецького та литовського князя Міндовга, а сам з братом Васильком, зібравши війська, рушив до Ярослава. Під містом відбулася жорстока битва. Галицько-волинські полки виявилися сильнішими, і коаліція була розбита. До полків потрапив угорський воєвода Філя, котрого Данило наказав убити. Було вбито також кількох бояр проугорської орієнтації. Ця битва дала змогу Данилові Галицькому твердо опанувати внутрішню ситуацію в державі та змусила Польщу й Угорщину надовго забути про агресивні плани.

Однак невдовзі після перемоги під Ярославом навідалися татари. Ханський посланець зажадав від Данила віддати Галич. Це змусило князя вибратися в жовтні 1245 р. до столиці Орди — Сараю*10. Батий доволі м'яко прийняв Данила Галицького, але князь був змушений не лише виконати татарські звичаї (пити кумис), й визнати себе васалом Батия. Літописець з гіркотою зазначив: "...О, лихіша лиха честь татарська! Данило, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! А вони данини хотять, і погрози ідуть, і він життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая! ...Пробув же князь у них днів двадцять і п'ять, а тоді одпущений був... і поручена була земля йому". Картина, змальована літописцем, не надто втішна, але життя продовжувалося, і залежність від татар, яку розглядали як безумовне зло в окремих випадках, як це не дивно, виявилася благом. Літописець згодом зазначає, що Бела IV, коли довідався про щасливе повернення Данила від Батия, захотів видати свою доньку за сина Данила Галицького — "боявся бо він його, тому що той був уже в Татарах..." Данило Романович не відразу дав добро на такий шлюб, переговори провадив митрополит Кирило, висланий через Угорщину до Константинополя на освячення. Данило також особисто їздив до Бели IV на переговори, на яких домовилися про шлюб Лева Даниловича і Констанції.

*10: {Сарай — столиця Золотої Орди поблизу сучасної Астрахані.}

З цієї нагоди Данило Галицький повернув Белі IV взятих у полон під Ярославом угорців. Шлюб було укладено 1247 р., і він знаменував поворот у стосунках з Угорщиною. Бела IV того ж 1247 р. надав своєму зятю Ростиславу Михайловичу Славонію, а 1264 р. Мачву*11, чим продемонстрував, що галицьке питання відтепер закрите. Цей крок належно оцінили Романовичі. Союз із Белою IV важливий для Данила ще й тим, що його можна було використати для боротьби з татарами. Татарський напрям політики князів Романовичів став основним — йому підпорядковано все інше, що так чи інакше робили брати. Цьому, зокрема, була підпорядкована містобудівельна політика братів, які закладали нові та укріплювали вже існуючі міста.

*11: {Мачва — нині північно-східна частина Боснії та Герцеговини.}

У боротьбі з татарами Данило Галицький не проти був використати і Рим. Контакти з римською курією князь розпочав через папського посланця Плано Карпіні, висланого до Орди. Ще восени 1245 р. Плано Карпіні мав перемовини з Васильком, але той без брата не йшов на якісь кардинальні кроки. Зустріч Плано Карпіні з Данилом Галицьким відбулася в березні 1246 р. біля Дону. Розмова була про можливість укладення унії і, очевидно, про допомогу Риму галицько-волинським князям. Після цього Данило вислав посла до Риму, і вже 3 травня 1246 р. у буллі папи Інокентія IV йшлося: як ми довідалися, ви прагнете до шанування апостольського престолу і послушності нам". Але на цьому фактично справа і зупинилася. Тому що посланець найперше цікавився церковними справами, зокрема, зміною обряду, натомість дуже розпливчасто говорив про реальну військову допомогу. Така позиція Риму дещо охолодила князя. Влітку 1247 р. Плано Карпіні повертався від татар і в Києві його вітали в червні. Тоді ж він зустрівся з Данилом Галицьким. Вісім днів гостював посланець у князя, розмовляючи і про татар, і про церкву. Князі передали через Плано Карпіні Папі Римському листа, в якому погоджувалися визнати зверхність папи і вислали разом із цим посланцем ще одне посольство від себе, яке мало просити допомоги від татар. У відповідь Папа Римський надіслав серію булл до Данила та Василька. В одній із них читаємо: "ми, прислухавшись до ваших прохань, вас самих, ваші королівства і сім'ї, володіння та все ваше майно, як рухоме, так і нерухоме, яким ви на цей час розсудливо володієте або в майбутньому справедливо з Божою допомогою володітимете, приймаємо і святого Петра і наше заступництво, даруємо його вам і вашим спадкоємцям". Однак і цього разу справа обмежилася формально-церковними речами, а про реальну військову допомогу йшлося лише на словах і то у віддаленій перспективі. У буллі йшлося про те, що у разі татарського нападу, князь Данило мав повідомити прусських рицарів, вони — папу римського, котрий і думатиме, як би протистояти татарам. Ставало очевидним, що сподіватися на дієву допомогу від римської курії не варто. Відносини з Римом знову охололи.

Крім згаданих переговорів галицько-волинських князів із курією та її посланцями, проблему церковного поєднання і татарської небезпеки розглядали ще 1245 р. на І Ліонському соборі. На нього вступив "архієпископ Русі" Петро (з ним виникла проблема у спілкуванні, бо він не знав жодної мови, окрім руської). Хто був цей архієпископ і ким надісланий до Ліону, сказати важко — існує низка версій істориків, але серед них і версія, що до цього міг бути причетним Данило Галицький, а у згаданому Петрі бачать майбутнього київського митрополита Кирила, що був ставлеником галицького князя.

У 1251 р. угорський король Бела IV у листі до Папи Римського писав, що завдяки його старанням князь Данило відновив свій інтерес до Риму і невдовзі вишле послів до Папи. Почався черговий раунд переговорів. Цього разу, аби заохотити Данила Галицького, йому пропонують королівську корону. Данило Романович резонно зауважував, що не проти коронування, але такий крок означатиме демонстративний розрив з татарами, оскільки це відбудеться без їхнього відома і згоди, а отже спричинить невдоволення і, мабуть, каральну акцію. Тому питання про прийняття королівського титулу, на думку Данила Галицького, необхідно пов'язати з реальною військовою допомогою. Зауваження князя були логічними, і римська курія змушена була відреагувати — Папа видав буллу, адресовану Польщі, Чехії, Моравії, Сербії та Померанії зі закликом хрестового походу проти татар. Очевидно, римська курія поспішала, і вже 1253 р. на Русь вирушив легат Папи Інокентія IV

Опізо з королівською короною. Данило Галицький зустрівся з ним у Кракові і не виявив особливого бажання коронуватися, не маючи реальної військової допомоги (хоча Опізо її обіцяв), але переконали князя його мати Анна та польський князь Болеслав Сором'язливий, котрий теж обіцяв допомогти в разі необхідності. Коронування відбулося без особливих приготувань, у присутності лише польського (мазовецького) князя Земовита Конрадовича та ще й під час походу проти ятвягів у віддаленому місті Дорогичині. Дослідники припускають, що, можливо, це було зроблено свідомо, щоб менше дратувати татар. Незалежно від обставин коронування, воно мало дуже важливе значення, урівнюючи Данила Галицького з іншими сусідніми володарями. Це добре розумів літописець, який відтоді постійно називає Данила королем. Варто відзначити і те, що короновано було Данила Романовича як короля Русі, а не лише Галичини і Волині, що ще дужче підносило роль Данила Романовича у його спробах об'єднати Русь. З огляду на те, що допомоги від римської курії Данило Галицький так і не отримав, поволі припинилися і контакти з нею. Папа Римський ще неодноразово звертався до Данила Романовича, але, вочевидь, безрезультатно. Римська курія навіть просила володарів сусідніх держав силою вплинути на Данила, але й це не увінчалося успіхом.

Потепління відносин Данила Галицького з Угорщиною після Ярославської битви та одруження Лева Даниловича і Констанци, невдовзі отримали продовження у спільній боротьбі за так звану австрійську спадщину. В 1246 р. у битві з угорцями на р. Лейті загинув герцог Австрії Фрідріх II Бабенберг. Прямих спадкоємців герцог по собі не залишив, а тому розгорілася боротьба за австрійські землі. Першим претендентом виявився чеський королевич Владислав, одружений з небогою Фрідріха II Бабенберга Гертрудою. Однак у січні 1247 р. він несподівано помер. Папа Римський Інокентій IV, зацікавлений у тому, щоб Австрія залишилася у його сфері впливу, почав допомагати угорському королю Белі IV. Останній був готовий повоювати за ласий шматок Австрії, але його сил було замало, аби змагатися з коаліцією чеського короля Вацлава І та імператора Фрідріха II Гогенштауфена. Тоді Бела IV звернувся з проханням по допомогу до свого родича — Данила Галицького. Той не поспішав надавати допомоги, з огляду на татарську небезпеку і відсутність очевидних вигод із такого далекого та небезпечного походу. У 1248 р. Гертруда вийшла заміж за маркграфа Германа Баденського і Папа Римський буллою від 14 вересня 1248 р. визнав за ним право на австрійські землі. Це на деякий час зняло гостроту питання, хоча Данило Романович вже було рушив з військом на допомогу сватові і мав зустрітися з ним у Братиславі. Озброєння та вигляд Данилового війська приємно здивували угорців та німців. Неочікуване продовження австрійська справа отримала в жовтні 1250 р., коли несподівано помер Герман Баденський. У грудні того ж року помер і Фрідріх II Гогенштауфен і на деякий час було не до Австрії, тим паче, що син померлого — Конрад IV — втрутився в італійські справи і розпочав підкорення Сицилії. Найбільш послідовним у прагненні захопити Австрію був чеський король Вацлав І. У 1251р. чеський королевич Пржемисл ОттокарІІ вступив із військом до Австрії і проголосив себе герцогом. У лютому 1252 р. він для зміцнення свого становища одружився зі значно старшою за нього Маргаритою, сестрою Фрідріха II Бабенберга, котра передала йому права на родинні маєтки. Зважаючи на те, що це відбулося без згоди Папи Римського, у справу вирішив утрутитися угорський король Бела IV. Не маючи "вільних" синів і бажаючи отримати сильного союзника, Бела IV звернувся до Данила Галицького з пропозицією одружити його сина з небогою Фрідріха II Бабенберга Гертрудою, котра, за згодою Папи Римського, перебувала під його опікою. Такий поворот подій, очевидно, заімпонував Данилові Галицькому, і він погодився. Якою була домовленість між Белою IV і Данилом, достеменно не відомо, але в ній мусив би бути якийсь суттєвий інтерес для угорців, інакше Бела IV не старався б так активно. У червні 1252 р. Роман Данилович одружився з Гертрудою Бабенберг. Невдовзі проявилося лицемірство Бели IV, який зажадав від Романа Даниловича віддачі деяких територій в обмін на кілька міст в Угорщині. Роман Данилович відмовився, а Бела IV пробойкотував військову допомогу князю. Це призвело до того, що 1252р. Гертруда та Роман Данилович були блоковані чеськими військами Пржеми- слава Оттокара II в м. Гінберг на південь від Відня. У 1253 р. на допомогу сину вирушив Данило Галицький з великим військом і з сином Левом. Допоміжні полки прислав князь Василько. У похід рушили союзні Данилові Романовичу литовські князі Товтивил і Едивид та польські князі Болеслав Сором'язливий і Володислав Казимирович. Війська Данила дійшли до Опави*12, але далі через пасивність польських союзників не наважилися йти. Літописець з гордістю записав, що "не було ж у землі Руській раніше нікого, хто воював би землю чеську, ні Святослав Хоробрий не ходив сюди, ні Володимир Святий". Похід Данила Романовича не переламав ситуації на користь його сина Романа, котрий наприкінці 1257 р. залишивши Гертруду та покинув Австрію. Папа Римський Інокентій IV зумів примирити Чехію та Угорщину, королю якої Белі IV дісталася як компенсація Штирія*13. Такий перебіг подій охолодив рівень русько-угорських стосунків, але загалом вони були добросусідськими.

*12: { Опава — верхньосілезьке місто, вині на території Моравськосілеаького краю в Чехії.}

*13: { Штирія — герцогство, приєднане до Австрії останніми роками XII ст.}