Розділ 15. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Щодо експорту Польщі в Україну, то найбільші обсяги припадають на такі основні групи товарів, як машини, механізми, устаткування, продукція хімічної і пов'язаної з нею галузей, пластмаси і вироби з них, промислові товари, продовольчі товари, текстиль і текстильні вироби.

Нині є проблеми в економічних контактах України і Польщі, однак цей напрям варто трактувати як стратегічний та перспективний. Основними перешкодами є невеликі фінансові можливості обох країн, структурна несумісність економік України і Польщі, велика питома вага сировини в торгівлі між ними і незначна частка високотехнологічного співробітництва, недостатній рівень взаємних інвестицій, недостатня кооперація і стимуляція співпраці між представниками ділових кіл обох країн. Ускладнюють економічні взаємини відсутність в Україні правових підстав для довгострокових іноземних інвестицій, майже повна відсутність приватної власності на землю, брак механізму платежів, нелегальна міграція. Додатковими бар'єрами розбудови є бюрократизм, відсутність відповідної інфраструктури. Саме через це й досі не було реалізовано жодного значного спільного економічного проекту.

Удосконалення та перегляду потребують регіональна та транскордонна співпраця, співпраця в рамках єврорегіонів. Основні проблеми тут — брак фінансів, нерозвиненість місцевого самоврядування та відсутність імплементації принципу субсидіарності на Україні, брак інформаційної політики в цій галузі, погана інфраструктура.

Водночас основа для розвитку подальшого співробітництва непогана. Декілька років поспіль зростають взаємні торговельні обороти. Конкретні плоди, контракти і торговельні угоди, мають принести такі ініціативи як виставки, промоції та ярмарки, реалізація спільних проектів, а особисті контакти підприємців додатково зміцнюватимуть господарські зв'язки між

Україною та Республікою Польща. Хоча й поволі, однак починає розвиватись туризм. Новим поштовхом для розвитку економічної складової може слугувати спільне проведення Польщею й Україною чемпіонату Європи з футболу — Євро-2012, який має стати каталізатором розвитку стратегічного партнерства в інших сферах — туризм, освіта, гуманітарна сфера тощо.

Приєднання Республіки Польща до Шенгенської зони з січня 2008 р. поставило низку питань двостороннього співробітництва у питаннях правового статусу кордону, візової політики тощо. Водночас, як свідчить розвиток подій, політичне керівництво Польщі перебуває на позиціях необхідності врахування у цьому контексті інтересів свого стратегічного партнера, оскільки це матиме безпосередній вплив на розвиток Польщі.

Нові правила перетину стали нині реальністю. Кордон — це завжди конфлікт, який впливає на долі людей, що за місцем проживання чи сферою діяльності з ним пов'язані, і для того, щоб він не став стіною між Європою й Україною, треба його вивчати і завчасно регулювати.

Спільні стратегічні цілі передбачають і гармонійний розвиток обох країн. Історичне минуле наших народів не завжди, на жаль, мало риси миру та співпраці. Спільна історична пам'ять, необхідність пошуку компромісів, примирення поставило вимогу часу у розвитку гуманітарного співробітництва, насамперед, в освітній та науковій сферах. Тут зроблені конкретні кроки. Кафедри україністики п'яти вищих навчальних закладів Польщі готують фахівців з української мови та літератури. В Україні на кафедрах славістики та полоністики кількох університетів вивчають польську мову і літературу. У Києві діє Центр польської культури. З жовтня 2001 р. ум. Люблін — відкриття Європейського Колегіуму польських та українських університетів, створеного за ініціативою президентів України та Польщі. Відбувається активний обмін між культурно-мистецькими та спортивними організаціями України і Польщі, науковими установами, молоддю обох країн. В Україні працюють офіційно зареєстровані Федерація польських організацій, Спілка поляків України. Понад ЗО польських товариств діють у Києві, Житомирі, Львові, Хмельницькому, Вінниці, Івано-Франківську. У Республіці Польща діють Об'єднання українців у Польщі, а також 20 інших українських товариств.

Проблемним залишається питання повернення культурних та матеріальних цінностей, а також опіка над місцями національної історичної пам'яті. Не достатньо дієвими є й громадські організації, які займаються розвитком співробітництва між Україною та Польщею. Через брак коштів не реалізуються спільні проекти в галузі охорони довкілля. Недостатньо розробленими залишаються питання молодіжного обміну та співпраця між молоддю обох країн. У випадку України та Польщі важливо також не просто сприяти співпраці між вищими навчальними закладами, треба звернути особливу увагу на такі елементи як політичне навчання, кроскультурне виховання та розроблення спільних підручників, особливо з історії. Все це давно є у системі освіти Західної Європи, відтак — новинка для наших держав. Основним об'єктом такої політики є молодь, але не варто забувати й про старші покоління і працювати з ними у такому напрямі.

Як уже наголошувалось, польсько-українське стратегічне партнерство розвивається в рамках двосторонніх взаємин. Це явище — доволі важливий елемент формування нової архітектури європейської безпеки. На думку українських науковців, У другій половині 90-х років українсько-польська співпраця стала важливим стабілізуючим чинником для Європи. За значенням для Центрально-Східної Європи українсько-польський стратегічний альянс можна умовно порівняти з німецько-французьким, який визначив повоєнну історію Західної Європи"*70.

*70: {Мельникова І. М., Мартинов А. Ю. Україна в новому геополітичному устрої Центральної та Південно-Східної Європи (90-ті роки XX століття) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — Вип. 10: Міжвідомчий збірник наукових праць / Відп. ред. С. В. Віднянський. — К.: Ін-т історії України HAH України, 2001. — С. 101.}

Двостороннє співробітництво Польщі та України привертає увагу СІЛА. Ця країна через польсько-американсько-українську ініціативу про співпрацю бере участь у фінансуванні спільних проектів, насамперед у сфері малого бізнесу, реформування місцевого самоврядування та макроекономічної політики. Зрозумілою є зацікавленість США в стабільній, незалежній від російських впливів, Україні, особливо в контексті її інтеграції до європейських та євроатлантичних структур і обстоювання нею концепції трансатлантичної солідарності в цих організаціях. "

На сучасному етапі польсько-українське співробітництво за багатьма параметрами залишається взаємовигідним. Польща, незважаючи на закиди європейців щодо порушення загальноєвропейських інтересів на користь втілення американських міжнародних концепцій, насамперед керується власними національними інтересами. Щодо стратегічного партнерства України і Польщі, треба констатувати не лише його двосторонній рівноправний характер, а й симетричність цих відносин, їхню неієрархічність. Аналіз сучасного стану розвитку наших держав засвідчує, що і Польща, і Україна прагнуть самоствердитися на міжнародній арені як середні держави, схильні претендувати на регіональне лідерство в окремих царинах.

Загалом весь спектр відносин України з Польщею відповідає критеріям та ознакам стратегічного партнерства. Отже, розвиток українсько-польського співробітництва має продовжуватися у напрямі поглиблення наявного рівня стратегічного партнерства між державами.

Можна з певністю стверджувати, що Польща будувала свої відносини з Україною саме за моделлю "партнерства заради стратегічних результатів". При цьому в практичній зовнішньополітичній діяльності виявляє свою зацікавленість у реалізації українських національних інтересів. Зважаючи на геополітичні чинники у Центрально-Східноєвропейському регіоні, Польща намагається через посередництво українських цілей реалізувати ідею стабільності та регіонального лідерства Польщі. Інакше кажучи, виступаючи "локомотивом європейської інтеграції України", Польща намагається пересунути східні кордони Європейського Союзу, "відмовившись таким чином від ролі санітарного кордону чи буфера проти азійської системи безпеки". Отже, Україна має, використовуючи таку модель стратегічного партнерства з Польщею, реалізувати потенціал регіонального лідера у Центральній та Східній Європі. Для досягнення тактичної мети — повернення до європейського співтовариства — Україні необхідне стратегічне партнерство з Польщею. Водночас, досягненню стратегічної мети — перетворення України у регіональний центр сили — стратегічне партнерство з Польщею навряд чи сприятиме, оскільки ця держава є прямим конкурентом України у цьому питанні*71.

*71: {Зовнішня політика України 2006 р.: стратегічні оцінки, прогнози та перспективи / За ред. Г. М. Перепелиці. — К.: ВД Стилос, 2007. — С. 198—201.}

Процеси європейської інтеграції та спричинена нею уніфікація принципів взаємовідносин, візової, монетарної, економічної політики тощо призводять до загроз і викликів українсько-польському стратегічному партнерству в сфері двосторонніх відносин. Оскільки Україна проголошує своєю стратегічною метою набуття членства як у НАТО, так і в ЄС, її вище політичне керівництво має усвідомлювати необхідність змін у підходах до здійснення стратегічного партнерства та наповнення його новим змістом.

Щодо подальшого розвитку відносин стратегічного (особливого) партнерства України з НАТО та ЄС, то на початку XXI ст. виникло питання необхідності підготовки нових стратегій розвитку відносин України з цими організаціями з урахуванням як власних національних інтересів, так і інтересів стратегічних партнерів. Філософія таких стратегій має бути спрямована на переведення відносин з рівня співробітництва та партнерства на рівень реальної інтеграції. За таких обставин умови використання інструмента стратегічного партнерства, що відіграв суттєву роль у становленні та розвитку відносин України з ЄС та НАТО, можуть бути переглянуті.

Негативним чинником, що перешкоджатиме активізації відносин України з Республікою Польща та центральноєвропейським регіоном загалом, є подальше поглиблення розриву в темпах та результативності реформаторських процесів. Перманентне відставання України від Польщі здатне перетворитися на хронічне, внаслідок чого загалом зменшиться авторитет України як надійного та ефективного партнера.

У реалізації двосторонніх відносин із країнами світу, зокрема з усіма своїми сусідами, Україна на практиці демонструвала готовність до взаємовигідної партнерської співпраці, не обмежуючись співпрацею з географічно близькими партнерами. Тому протягом останніх років вітчизняне зовнішньополітичне відомство робить вагомі кроки до подальшого розширення взаємовигідної двосторонньої співпраці та наповнення її якісно новим змістом.