Розділ 15. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

У серпні 2007 р. після загострення суперечок щодо заборони в'їзду на територію України та Росії деяких політиків, МЗС Росії та України нарешті домовилися повністю скасувати "чорні списки" персон "нон-грата", яким заборонено в'їзд з однієї країни до іншої.

З огляду на доволі непрості взаємовідносини з РФ, була завершена делімітація і почалася демаркація суходільної ділянки українсько-російського Державного кордону. Також було досягнуто певного прогресу в газових домовленостях між країнами. Щоправда, газова тема виявилася невичерпаною й обговорювалася російською стороною ще протягом 2008 р., оскільки ця енергетична складова стала чи не основною складовою українсько-російських відносин та призводила до загострень у двосторонніх відносинах. Це пояснюється тим, що енергетичний чинник —- не лише потужне джерело поповнення фінансових ресурсів й економічного зростання країни, а й головний інструмент .зміцнення геополітичного впливу Росії в Європі. Залежність країн ЄС від російських енергоносіїв змушуватиме їх іти на політичні поступки Росії. Залежно від поступливості ЄС, Росія може використовувати енергетичний чинник як засіб тиску і шантажу європейських країн.

У червні 2007 р. у Москві відбулося друге засідання Підкомітету з міжнародного співробітництва Українсько-російської міждержавної комісії під головуванням міністра закордонних справ України А. Яцснюка та міністра закордонних справ РФ С. Лаврова. Сторони детально обговорили питання двосторонніх відносин, зокрема тих, що стосуються візово-консульської сфери, прикордонного співробітництва, розмежування морських кордонів в Азовському морі й Керченській протоці, залагодження регіональних конфліктів, співпраці в міжнародних організаціях і взаємодії у боротьбі з новими викликами.

Улітку 2007 р. загострилося питання щодо інвентаризації об'єктів Чорноморського Флоту РФ й також викликало гостру реакцію з боку Росії. Підставою для такої реакції стали заяви деяких українських політиків про те, що ціну оренди баз ЧФ у Севастополі буде збільшено, якщо в процесі інвентаризації Україна виявить у росіян невраховані об'єкти і майно. Реагуючи на це, радник посольства Російської Федерації в Україні В. Лисенко заявив, що вважає проведення українською стороною інвентаризації об'єктів ЧФ РФ у Криму тиском на Росію.

Серед правових аспектів базування у Криму військових формувань ЧФ РФ, проблемним для України залишалось питання про функціонування органів прокуратури Росії на території України та наявність "подвійного" громадянства у військовослужбовців ЧФ РФ і членів їхніх родин. Ці питання винесли на засідання українсько-російської робочої групи з юридичних та правових аспектів функціонування військових формувань ЧФ РФ на території України, яке відбулось 26— 27 вересня 2007 р. у Києві. На засіданні були запропоновані шляхи вирішення проблемних питань з урахуванням того, що на території України неприпустиме функціонування суду, органів прокуратури, інших компетентних органів Російської Федерації. За підсумками переговорів, російська сторона погодилась відпрацювати механізм співробітництва між уповноваженими органами України та Російської Федерації для оформлення втрати громадянства України військовослужбовцями ЧФ РФ та членами їхніх родин на підставі їх звернення до компетентних органів України.

Щодо вирішення екологічних проблем, ситуацію значно ускладнила екологічна катастрофа в Керченській протоці, спричинена загибеллю 11 листопада 2007 р. російських танкерів і трьох суден із сіркою. В результаті в море вилилися тисячі тонн мазуту.

Найбільшої результативності сторони досягли у питанні делімітації морського кордону в Азовському морі. Вони погодилися щодо необхідності делімітації кордону згідно з міжнародними конвенціями з морського права. За такого підходу кордон в Азовському морі проходитиме по модифікованій середній лінії, а також враховуватиметься довжина узбережжя країн.

Проте російська сторона не погоджується застосувати такий підхід до Керченської протоки, а наполягає на виконанні доручення президентів двох країн від 2003 р. про створення змішаного консорціуму з використання Керченської протоки. Росія вважає також неприйнятним перегляд положень українсько-російського договору "Про статус Азовського моря" від 2003 р. Водночас Міністерство закордонних справ України має намір звернутися до Росії з проханням відшкодування збитків, завданих унаслідок екологічної катастрофи у Керченській протоці, що оцінюється російською стороною в 267 млн дол., а Україною — у близько 1,5 млрд дол.

Питання розмежування континентального шельфу та делімітації Азово-Керченської протоки дискутувалося й 2008 р., однак не було остаточно вирішене.Загострила українсько-російські відносини рішуча позиція України в російсько-грузинському збройному конфлікті, який спалахнув улітку 2008 р. Сповідуючи принципи мирного врегулювання суперечок, Україна виступила з рішучим осудом військових дій за участю РФ та втручання останньої в грузинсько-осетинський конфлікт. Будучи пов'язаною з Грузією відносинами партнерства в рамках об'єднання ГУАМ, Україна своїм виступом на захист Грузії опинилася серед ворожих РФ держав. Це значною мірою вплинуло на розвиток подальших двосторонніх відносин.

Можна стверджувати, що останні роки, попри продуктивний характер, все ж не стали часом суттєвих зрушень у вирішенні складного комплексу проблем українсько-російських взаємин у багатьох сферах міждержавних відносин. Попри заяви з високих політичних трибун про стратегічність взаємовідносин, стосунки між двома країнами продовжують розвиватися доволі динамічно, нагадуючи маятник, який стрімко змінює зближення на нове нагнітання у відносинах.

Задеклароване Україною та США "партнерство за демократію", метою якого є просування на міжнародній арені принципів свободи, демократії та загальнолюдських цінностей, є запорукою подальшої інтеграції України у світові економічну й цивілізаційну системи та конкретизує перспективи її членства в ЄС і НАТО. На початку травня 2007 р. міністр закордонних справ України А. Яценюк здійснив візит до США, на порядку денному якого було обговорено низку питань як двосторонніх відносин, так і проблем глобальної політики. Відбулася дискусія щодо шляхів зміцнення стратегічного партнерства між Україною та США в нових умовах, сприяння з боку США інтеграції України до європейських та євроатлантичних інституцій, реалізації проектів стосовно подальшої демократизації українського суспільства та розвитку економічного співробітництва.

Поглиблення діалогу між двома країнами характеризувалося спробами адміністрації США ініціювати підтримку прагнень України до інтенсифікації відносин з НАТО у контексті набут- 1 тя чинності Плану дій щодо членства в НАТО.

Іншими пріоритетними для України країнами в системі двосторонніх відносин впродовж останніх років були Польща

та Грузія. Таку тенденцію підтверджують і дані опитування експертів, проведених 2007 р. Відповідаючи на запитання про найбільш успішний розвиток відносин України із зовнішньополітичними гравцями, експерти вкотре віддають пальму першості Польщі — більшість опитаних визначили західного сусіда України найдієвішим партнером. Це пов'язано не лише зі стійкою позицією Польщі як лобіста українських інтересів у ЄС та НАТО, а й із наявністю спільних польсько-українських проектів, здійснення яких сприятиме зростанню ролі й авторитету обох держав (зокрема — спільна заявка на проведення Євро-2012, яка була задоволена 18 квітня 2007 р. у Кардіффі).

Польща, як і більшість країн Центрально-Східної, Північної Європи та Балтії, сприяла нашій державі в реалізації спільних заходів з імплементації Плану дій Україна — ЄС, надавала підтримку під час переговорного процесу з ЄС про укладення нової угоди на заміну УПС, відстоювала необхідність збереження асиметричного візового режиму поїздок громадян після приєднання країн регіону до Шенгенської угоди, передавала досвід у сфері адаптації законодавства до вимог ЄС.

Важливість співробітництва з Україною засвідчує факт участі польського президента А. Квасневського у врегулюванні політичної кризи в Україні під час "помаранчевої революції". Польща не залишилась осторонь українських подій. Тодішній президент А. Квасневський 23 листопада 2004 р. зазначив: "Наша країна глибоко переконана, що для майбутнього і для позиції України в світі ключове значення має не стільки вибір конкретного кандидата на посаду президента, скільки дотримання міжнародних стандартів і спосіб, в який президент України буде обраний". Результатом тривалих консультацій проведених за активної участі Польщі з міжнародним співтовариством, було узгоджено приїзд групи посередників в Україну 1 і 6 грудня 2004 р., до якої увійшов і А. Квасневський разом з В. Адамкусом, X. Соланою, представником Ради Європи В. Тимошевичем. В Європарламенті польські депутати виявили значну активність під час обговорення перебігу подій в Україні та захисту української опозиції. Без міжнародного втручання сценарій розвитку подій усередині України міг

призвести до зростання потенційної загрози для Польщі як окремої держави, а також у військово-політичному та геополітичному контекстах. Водночас, варто звернути увагу, що низка зовнішньополітичних ініціатив польського уряду свідчить про серйозні наміри перетворення Польщі на одноосібного регіонального лідера в Центрально-Східній Європі. Досліджуючи концепцію Польщі приведення в життя стратегічного партнерства, український дослідник С. Павленко припускає, що Польща прагне відігравати роль одноосібпого лідера серед держав колишнього соціалістичного табору й не зацікавлена в перетворенні України на потужний центр впливу в Централь- но-Східній Європі*69. В цьому контексті спостерігається певна конкуренція за регіональне лідерство, хоча, як бачимо з регіональних проектів міждержавної співпраці (ГУАМ, ОЧЕС тощо), жоден не є антагоністичним ані до Польщі, ані до стратегічного українсько-польського партнерства.

*69: {Павленко С. М. Сучасний стан українсько-польських взаємин та перспектива співпраці РП і України в контексті майбутнього членства Польщі в ЄС // Україна і Польща — стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє. — 36. наук, праць. — К.: Видавництво Українського фітосоціоло- гічного центру, 2002. — Ч. 2. — С. 101.}

У відносинах стратегічного партнерства між Україною та Польщею економічні відносини залишаються недостатньо розвиненими, незважаючи па те, що останнім часом помітно зросла торговельна активність і окреслився ряд позитивних зрушень. Польща є важливим торговельним партнером для України і перспективним ринком збуту для українських продовольчих і промислових товарів. Польща теж зацікавлена в розвитку економічного співробітництва з Україною як одним із найперспективніших ринків, вихід на який є значно легшим і доступнішим, ніж на європейські. Пріоритетними сферами співпраці в економічній площині є: фармацевтична промисловість; сільське господарство та переробка сільськогосподарської продукції; енергетика та теплопостачання; модернізація транспорту; охорона довкілля. Проте існуючі зв'язки не відповідають потенціалу обох країн, а двостороння торгівля тільки тоді використає увесь свій потенціал, коли кожна з держав, насамперед Україна, здійснить реформи, які дадуть змогу реалізувати її економічні можливості.

На сьогодні основну частину польського імпорту з України становлять сім товарних груп. Це мінеральні продукти, метали і вироби з них, продукція хімічної та пов'язаної з нею галузей, деревина і вироби з неї, машини, механізми, устаткування, продукти рослинного походження, живі тварини і продукти тваринництва.