Розділ 15. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Сторони домовилися активізувати енергетичне співробітництво в рамках ГУАМ, спрямоване на реалізацію спільних енергетичних програм і проектів на основі їхньої комерційної рентабельності, зокрема, стосовно транспортування енергоресурсів Каспійського регіону на європейський енергетичний ринок з використанням територій держав — учасників Об'єднання.

Значну увагу під час саміту було приділено питанням безпеки і стабільності в регіоні. Зазначалося, що неврегульовані конфлікти в деяких державах ГУАМ підривають їхній суверенітет і територіальну цілісність, ускладнюють повномас- штабне здійснення демократичних реформ та економічний розвиток регіону, негативно впливають на європейські інтеграційні процеси. Сторони домовилися активізувати взаємодію у врегулюванні конфліктів на основі норм і принципів міжнародного права, боротьби проти тероризму, сепаратизму, екстремізму й інших викликів і загроз міжнародній безпеці.

Значну увагу було приділено питанню подальшої інституа- лізації Об'єднання. На жаль, під час підготовки саміту не вдалося досягти консенсусу щодо нової назви Організації. Пропонувалося близько десятка можливих варіантів, серед яких — Організація східноєвропейського співробітництва; Організація східноєвропейської інтеграції; Чорноморсько-Кас- пійський альянс, чи співдружність; Партнерство заради розвитку. Найбільше схвалення отримала назва Співдружність заради розвитку та демократії, однак було вирішено продовжити експертне обговорення.

За підсумками саміту було прийнято декілька документів, зокрема підписано Кишинівську декларацію "Заради демократії, стабільності та розвитку" і схвалено Спільну заяву глав держав Азербайджану, Грузії, Литви, Молдови, Румунії та України "Побудова демократії від Балтійського до Чорного моря".У травні 2006 р. у Києві відбувся наступний саміт глав держав — членів Об'єднання, під час якого було реалізовано доволі амбіційну ідею трансформації ГУАМ у формат міжнародної організації з притаманними їй характерними ознаками та чіткою організаційною структурою. Наслідком саміту стала реорганізація Об'єднання на міжнародну структуру під пазвою "Організація за демократію і економічний розвиток — ГУЛМ". Вступ до Організації відкритий для інших держав.

У 2007 р. однією з тем саміту ГУАМ, який відбувся 18— 19 червня в Баку (Азербайджан) стало питання формування миротворчого контингенту ГУАМ для участі в миротворчих операціях у зонах "заморожених конфліктів". За підсумками саміту ГУАМ підписано декларацію, де, серед іншого, висловлено переконання, що взаємодія країн-членів сприятиме винайденню справедливих рішень щодо врегулювання конфліктів та реінтеграції конфліктних територій у політичну, правову та соціально-економічну системи держав.

Серед пріоритетів політики в регіоні для України залишалася реалізація масштабних транспортних проектів і зміцнення безпеки в регіоні, створення Чорноморської зони вільної торгівлі. Про це Президент України Віктор Ющенко заявив у своєму виступі 25 червня 2007 р. на пленарному засіданні 15-го саміту Організації чорноморського економічного співробітництва, що відбувся в Стамбулі. Україна наголошувала на необхідності "постійного контролю" над такими актуальними питаннями, як запобігання тероризму, боротьба з нелегальною міграцією, торгівлею людьми, незаконним обігом наркотиків і зброї.Однією з найгостріших проблем європейської та регіональної безпеки надалі залишається проблема врегулювання "заморожених" конфліктів. У цьому контексті варто згадати перший Київський безпековий форум "Врегулювання "заморожених" конфліктів у контексті безпеки та стабільності в Чорноморському регіоні", який відбувся в середині листопада 2007 р. Форум пройшов під егідою Міністерства закордонних справ України, Центру документації та інформації НАТО і Фонду ім. Ф. Ебер- та. Метою Форуму був аналіз дієвості існуючих механізмів врегулювання "заморожених" конфліктів у Чорноморському регіоні та пошук перспективних стратегій розв'язання цієї важливої міжнародної проблеми. Україна продовжувала докладати зусилля в контексті придністровського врегулювання, відповідно до формули "до врегулювання через демократію". Ще з 2005 р. почала працювати Місія Європейських комісій з надання допомоги Україні та Республіці Молдова щодо питань кордону. Ці дії отримали позитивну оцінку світової спільноти та дали змогу поставити на системну основу боротьбу з контрабандою.

Дедалі вагомішими стають перспективи співробітництва придунайських країн. Активне залучення країн до освоєння найзручнішого в усіх аспектах дунайського міжнародного транспортного коридору з використанням практичних можливостей Ренійського та Ізмаїльського морських портів сприятиме підвищенню рівня економічного розвитку регіону та поглиблепню взаємодії у сфері культури, туризму, екології та в інших галузях, які становлять взаємний іптерес.

Підтвердженням цьому може слугувати рішення, ухвалене III Міністерською конференцією країн — учасниць Процесу дунайського співробітництва (ПДС), яка відбулась 18 квітня 2007 р. в м. Белграді (Республіка Сербія). У конференції взяли участь делегації Австрії, Болгарії, Боснії і Герцеговини, Молдови, Румунії, Республіки Сербія, Словаччини, Словенії, України, Угорщини, ФРН, Хорватії, Чехії, представники Європейської комісії, ПС/ПСЄ, а також запрошені гості США та міжнародних регіональних організацій. За результатами обговорення було схвалено Заключний документ, який окреслив основні напрями діяльності ПДС. Серед цих напрямів пріоритетним визнано поглиблення субрсгіонального дунайського співробітництва та підтримку євроіптеграційних процесів у регіоні.

Важливим фактором залишається Співдружність Незалежних Держав. Попри критику щодо її неефективності, вона залишається одним з інструментів впливу на пострадянському просторі, та й ставлення до цього утворення в українському політикумі неоднозначне.

Водночас Україні необхідно ефективніше використовувати формат СНД з метою забезпечення власних інтересів на пострадянському просторі, насамперед, для максимально можливого наближення до режиму вільної торгівлі в межах СНД.

З огляду на сучасний стан Співдружності, можна розглянути кілька сценаріїв розвитку подій. І чи не найвірогіднішою варто вважати ситуацію, за якої, власне, жодного розвитку не буде. На користь цього сценарію свідчить не надто палке бажання багатьох суб'єктів СНД щось радикально змінювати. Так може тривати доти, доки якась із країн не зміцнить своє становище настільки, що вирішить вийти із СНД. При цьому вона, мабуть, подбає про підтримку з боку інших — самотужки протистояти Росії важко. Тоді ймовірним стане напівстихійний розпад Співдружності.

Здебільшого вчені у прогнозах щодо майбутнього СНД запевняють, що жодні зміни в державах-учасницях (зокрема "оксамитові" чи "кольорові" революції), вступ до СОТ, НАТО не призведуть до їх виходу з СНД, бо робити "різкі рухи" — не в їхніх інтересах. Водночас, не відчуваючи "віддачі", держави- учасниці поступово обмежуватимуть свою реальну участь у СНД за схемою "пасивно-формальна" (на зразок Туркменістану) чи "активно-формальна" (на зразок Таджикистану).

Україна, мабуть, ніколи не стане ініціатором розпуску СНД, але так само, як у 1991 р., використає такий розвиток подій на свою користь. Тоді Київ, нарешті, зможе зосередитися на європейському напрямі розвитку зовнішніх відносин.

Ще один сценарій майбутнього СНД передбачає перетворення цієї аморфної організації на дійову та впливову. З огляду на чинники, висвітлені вище, такий розвиток подій здається найнеймовірнішим. Але шанс вижити, і не просто вижити, а й здобути нове дихання, у Співдружності є. Для цього необхідне усвідомлення, що СНД не може бути засобом досягнення мети лише одного або кількох її суб'єктів. Її призначення — бути інструментом узгодженої та взаємовигідної політики, економічного й культурного розвитку, що сприятиме запровадженню "нових демократій".

За такого сценарію Співдружності протипоказаний замкнений світ, альтернативний загальноєвропейському та загальносвітовому. Вона повинна сприяти безболісному входженню країн-членів до світового співтовариства. А відтак виникає запитання: навіщо приділяти таку увагу Міжпарламентській Асамблеї СНД, якщо є Рада Європи? Багато говориться про узгодження законодавств у межах СНД, але взірцем є не загальноприйнята європейська нормативна база, а російська.

15.4. Розвиток двосторонніх ВІДНОСИН

Розвиток двосторонніх відносин посідає на сучасному етапі важливе місце у системі зовнішньополітичної активності України. Як уже зазначалося, домінування розвитку, насамперед двосторонніх відносип, навіть у рамках Співдружності Незалежних Держав над колективними формами співробітництва наголошує на необхідності динамічного розвитку саме двостороннього співробітництва. Саме на цьому напрямі було зосереджено увагу МЗС нашої держави протягом останніх років.

У цьому контексті варто зазначити існування впливу низки чинників на процес становлення та розвитку співробітництва між нашою державою та іншими країнами регіону та світу. Це й внутрішньополітична ситуація в країні, яка спричиняє коливання зовнішньополітичного курсу держави, це й вплив світових гравців на ситуацію в регіоні.

На думку українських експертів, найбільший вплив на процес ухвалення рішень в Україні у 2007—2008 рр. здійснювала Російська Федерація, на другому місці за впливовістю — СІТІ А, на третьому, з невеликим відставанням, — ЄС. Водночас пріоритетними зовнішньополітичними партнерами для України залишалися ЄС, СІНА та Північно-Атлантичний Альянс відповідно.

Україна докладала цілеспрямованих зусиль для оптимізації взаємовідносин на східному напрямі, передусім — у контактах зі стратегічним партнером — Російською Федерацією. її діяльність спрямовувалася на розбудову взаємовигідних, конструктивних та прозорих взаємин з позиції послідовного відстоювання власних національних інтересів, звіряючи їх з основним зовнішньополітичним пріоритетом —: інтеграцією до європейських і євроатлантичних структур.