Розділ 15. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

*68: {Питання національних координаторів співробітництва України з НАТО. Указ Президента України № 380/2007 від 4 травня 2007 р.}

Варто зазначити, що співпраця України з НАТО була найбільш скоординованим напрямом вітчизняного внеску до міжнародної і регіональної безпеки. Зокрема, у рамках антитеро- ристичної операції НАТО в Середземному морі "Активні зусилля" на базі штабу ВМС України у м. Севастополі було створено первинний національний Контактний пункт цієї операції. Україна стала другою, після Російської Федерації країною — не членом НАТО, яка приєдналася до операції "Активні зусилля". Основними формами участі Збройних Сил України в цій операції були взаємний обмін інформацією через Контактний пункт на базі штабу Військово-морських сил ЗС України; відрядження українського офіцера зв'язку до штабу операції (м. Неаполь, Італія); залучення військового персоналу ЗС України до огляду підозрілих суден; направлення кораблів та підрозділів ВМС ЗС України до складу сил, задіяних в операції "Активні зусилля". 25 травня 2007 р. український корвет "Тернопіль" розпочав виконання завдань у рамках участі в антитерористич- ній операції Альянсу в Середземному морі "Активні зусилля".

Восени до операції приєднався ще один корвет ВМС України— "Луцьк". Упродовж 2008 р. у відносинах з Альянсом спостерігалась тенденція щодо пошуку шляхів зближення. Щоправда не обійшлося без загострення внутрішньополітичної ситуації та відносин з Російською Федерацією. Гостра дискусія виникла довкола звернення уряду України до керівництва Альянсу з проханням розглянути питання приєднання України до Плану дій щодо членства (ПДЧ). Однак розгляд цього питання на саміті НАТО в Бухаресті не дав результатів, оскільки серед членів Альянсу не виявилося консенсусного рішення щодо надання Україні ПДЧ, що свідчить про неготовність організації до таких рішень. Водночас позитивними аспектами є те, що питання було розглянуте на найвищому рівні організації, і керівники більшості держав-членів запевнили, що повернуться до розгляду питання ПДЧ найближчим часом.

Отже, можна говорити про поглиблення співробітництва з НАТО в контексті забезпечення національної безпеки нашої держави.

15.3. Регіональний вимір зовнішньої політики України

Активна регіональна політика України розглядалася як передумова успішної реалізації стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Плідною була співпраця України з ОБСЄ, посилилася взаємодія з Бюро з демократичних інституцій і прав людини та іншими інститутами Організації на гуманітарному напрямі. Упродовж 2007—2008 рр. вітчизняна дипломатична служба забезпечила активну участь у семінарах і нарадах ОБСЄ з питань "людського виміру", заходах з боротьби проти антисемітизму й інших форм нетерпимості. Україна успішно співпрацювала з інститутами ОБСЄ а питань підготовки до проведення парламентських виборів і сприяння в розгортанні й діяльності Міси ОБСЄ зі спостереження за виборами в Україні. Вдруге в історії України міжнародні експерти визнали парламентські вибори такими, що в принципі відповідають зобов'язанням, узятим Україною в рамках ОБСЄ, Ради Європи та інших міжнародних організацій. Одним з пріоритетів у відносинах з ОБСЄ залишалося співробітництво у військово-політичному напрямі в рамках Форуму ОБСЄ з питань співробітництва у галузі безпеки, Спільної консультативної групи Договору про звичайні збройні сили в Європі, Консультативного комітету Договору про відкрите небо. У цьому контексті основними напрямами регіональної політики стали: активна участь у врегулюванні "заморожених конфліктів", передусім у Придністров'ї та Грузії; підтримка та просування регіональних інтеграційних утворень в основу яких покладено європейські стандарти й цінності, насамперед Організації за демократію та економічний розвиток — ГУАМ; участь України в міжнародних регіональних об'єднаннях (ЦЄІ, ОЧЕС, Ви- шеградській четвірці, Веймарському трикутнику тощо) в рамках диверсифікації міжнародних контактів та співпраці з інтеграції регіону до ЄС.

Суть нової регіональної політики була чітко висловлена у виступі Президента України В. Ющенка перед Європейським парламентом 23 лютого 2005 р.: "...головне наше завдання полягає саме у просуванні у нашому регіоні цінностей ЄС, європейської громадянської, бюрократичної і правової культури, розвитку практичних аспектів європейської інтеграції (трапскордоппе співробітництво, транспортні та енергетичні мережі тощо). Регіональна інтеграція на основі європейських цілей і цінностей, формування від Вітебська до Баку зони стабільності та співробітництва, простору, максимально гомогенного з ЄС, осі країн, які прагнуть відповідати європейським нормам і стапдартам, — одна з ключових цілей України".

Одним з головних механізмів реалізації такої регіональної політики, а фактично — чи не єдиним регіональним форматом співробітництва, де Україні належить провідна роль, залишалося об'єднання ГУАМ. Лише через успіх ГУАМ як організації, що втілює у життя проголошені цілі, можна було б досягти успіху нової регіональної, а також усієї зовнішньополітичної доктрини.

Фактично ГУАМ став своєрідним випробуванням для нового українського уряду. Лише успішні результати цього тесту сприятимуть тому, що Україну сприйматимуть як самостійного і впливового міжнародного гравця, партнера з упровадження європейських цінностей на життєво важливому для ЄС просторі.

Отже, перед зовнішньою політикою України виникло питання оновлення своїх цілей щодо ГУАМ та їх послідовне втілення в життя. Основними засадами було визначено такі:

завершення інституалізації Об'єднання і його утвердження як міжнародної регіональної організації. Важливою складовою цього процесу став пошук нової назви Організації, яка не була б прив'язаною до найменувань країн-членів. Саме проголошення нової назви разом із оновленими статутними та програмними документами розглядалися як засіб безконфліктної модернізації ГУАМ;

створення у Києві на основі Інформофісу ГУАМ ефективного секретаріату Організації з достатніми повноваженнями та фінансуванням;

підвищеппя ефективності ГУАМ у забезпеченні стабільності та безпеки в регіоні, врегулювання регіональних конфліктів, збільшення внеску Організації в боротьбу з тероризмом та іншими видами злочинів, зокрема, створення ГУАМБату —

спільного військового підрозділу, який, наприклад, на першому етапі міг би ввійти до складу миротворчих військ у Придністров'ї;

посилення взаємодії ГУЛМ з країнами та міжнародними організаціями (США, ЄС, ООН, ОБСЄ, ОЧЕС, НАТО та ін.), підвищення скоординовапості зовнішніх політик країн-учас- ниць. Особливо перспективним є співробітництво у рамках ОБСЄ та ООН, а також щодо взаємної підтримки сторін у процесі європейської та євроатлантичної інтеграції;

посилення міжпародпої підтримки в реалізації конкретних проектів і програм ГУЛМ у економічній, торговельній, правоохоронній та транспортній сферах;

посилення взаємодії в гуманітарній сфері. Важливого значення набуло співробітництво у сфері туризму (створення культурного проекту "Європа — Кавказ — Азія". Для досягнення зазначених цілей було розпочато роботу на експертному рівні. Досягнутий прогрес продемонстрував саміт ГУАМ у Ки- шиневі 22 квітня 2005 р. Як гості у роботі саміту взяли участь президенти Литви та Румунії, представник Державного департаменту СІНА та Генеральний секретар ОБСЄ. Саміт відбувся за присутності численних представників дипломатичного корпусу та ЗМІ.

Лейтмотивом саміту стала теза української делегації про те, що країни ГУАМ не сприймають себе "уламками" колишнього Радянського Союзу, а є суверенними державами, що прагнуть посісти гідне місце в об'єднаній Європі.

Учасники зустрічі визнали, що геополітичні реалії, зокрема, розширення ЄС та НАТО, зумовлюють необхідність спільних зусиль демократичних держав для зміцнення миру і безпеки, формування духу довіри і нової культури міжнародного співробітництва, забезпечення верховенства права як у внутрішніх, так і в міжнародних справах. Визнаючи зростаючу роль регіонального співробітництва в загальноєвропейських процесах, учасники саміту наголосили на тому, що розвиток демократичних процесів, зокрема, інститутів громадянського суспільства в країнах ГУАМ, сприятиме створенню простору стабільності та безпеки, сталому економічному та соціальному

розвитку, а також поглибленню повномасіптабних інтеграційних зв'язків із ЄС.