Становлення і розвиток мікроекономічної теорії
Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX - на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку.
Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії.
Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу.
У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці.
Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі.
Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.
У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення аспектів із з'ясування загальних принципів політичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило, витісняється кількісним.
Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку [1, с.10-11].
І етап (1845-890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:
Г. Госсен - вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини;
К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк (австрійська школа) - збагатила економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонувала кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;
Дж. Б. Кларк (представник американської школи) - порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.
II етап (1890-1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Принципи економіки" (в оригіналі "Principals of Economics", 1890) наука дістала свою першу назву "Economics".
Представники другого етапу:
А. Маршалл: запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни - граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб'єктів;
У. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето (математична школа): вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обґрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.
III етап (1933 - до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями:
ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки. Політична економія. Мікроекономіка. Макроекономіка» автора Мацелюх Н.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛОГІЧНО-ТЕЗОВИЙ ВИКЛАД ПИТАНЬ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "МІКРОЕКОНОМІКА"“ на сторінці 1. Приємного читання.
