Політична економія як наукова дисципліна має застосовувати ті методи дослідження, які дають їй можливість розкрити свій предмет. Під методом розуміють спосіб, шлях дослідження предмета науки.
Наукове пізнання предмета - це процес (система знань), який розкривається і охоплює два рівні - емпіричний та теоретичний.
На емпіричному рівні переважає живе споглядання - чуттєве пізнання. Раціональний момент та його форми (поняття, судження) хоча й присутні, але підпорядковані чуттєвості. Тому об'єкт, який досліджується, відображається переважно через його зовнішні зв'язки та вияви, що є доступним для живого споглядання. Значною мірою вони відображають і внутрішні відносини. Збір фактів, їх первинне узагальнення, аналіз експериментальних даних та їх систематизація і класифікація - це специфічні ознаки емпіричного пізнання.
Емпіричне, дослідне випробовування спрямоване безпосередньо на об'єкт і опановує його за допомогою таких наукових методів, як спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент, аналіз, індукція. Тим часом дослідження не буває сліпим: воно планується, конструюється за допомогою теорії. З цієї причини так звані емпіричні факти завжди мають теоретичне навантаження.
Теоретичному рівню пізнання властиве переважання раціонального моменту - понять, теорій, законів та інших форм, пов'язаних з діяльністю мислення. Живе споглядання при цьому не заперечується, але стає підпорядкованим. Теоретичне пізнання відображає явища в їх внутрішніх зв'язках та закономірностях, які виявляються в результаті раціональної обробки даних емпіричного знання. Така обробка здійснюється за допомогою систем абстракції - понять, умовиводів, законів, категорій, принципів. Мислення на основі емпіричних даних працює з об'єктами дослідження, сягає їх сутності. Прагнучи істинного знання, теоретичне пізнання користується такими пізнавальними засобами, як абстрагування, ідеалізація, синтез, дедукція тощо[1].
Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза, теорія, які є вузловими ланками побудови й розвитку знання на вищому, теоретичному рівні [2]. Теорія (грец. - спостереження, дослідження) - найрозвинутіша форма наукового пізнання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності [3]. Важливим елементом теорії є закон. Теорію певним чином можна розглядати як систему законів, що відображають сутність досліджуваного об'єкта. Різноманітність видів реальних взаємозв'язків є засадою існування багатьох форм законів, які можна розподілити за певною ознакою: фізичні, закони мислення, загальні.
Важливим загальним засобом пізнання сутності економічних явищ і процесів є системний підхід - сукупність загальнонаукових методологічних принципів, що ґрунтуються на розгляді об'єктів як систем. Цими принципами є: необхідність виявлення залежності кожного елемента від його місця та функцій у системі, зважуючи на те, що властивості цілого нетотожні сумі властивостей його складових; аналіз ступеня зумовленості поведінки системи особливостями її окремих елементів та властивостями її структури; необхідність дослідження механізму взаємодії системи й середовища; розуміння особливостей ієрархічності даної системи; забезпечення всебічного багатовимірного змалювання системи тощо.
Сучасний, постнекласичний етап розвитку політекономії як науки характеризують такі методологічні новації:
• зміна специфіки дослідження та зростання ролі міждисциплінарних, комплексних програм у дослідженні відкритих складних людино-вимірних систем, що саморозвиваються (у цьому зв'язку змінюється й ідеал ціннісно-нейтрального дослідження);
• зміцнення цілісності та прагнення до неї, тобто усвідомлення необхідності глобального всебічного погляду на світ (а звідси і зближення східної та західної парадигм мислення, раціональності та ірраціональності, методологічний плюралізм);
• впровадження ідей та методів синергетики - теорії самоорганізації, орієнтованої на пошук законів еволюції відкритих несталих природних, соціальних чи когнітивних систем (для останніх є кілька альтернативних шляхів розвитку, а хаос може бути креативною засадою і навіть конструктивним механізмом еволюції, при цьому майбутній стан системи певним чином формує і змінює її теперішній стан);
• висування на перший план понять невизначеності, вірогідності, хаосу, нелінійності, біфуркації та флуктуації, які відображають характеристики сучасного несталого світу (актуалізація категорій випадковості, можливості, причинності, розвитку та суперечності) [4].
Примітки
1. У сучасному економічному дослідженні застосовуються загальнологічні методи та засоби: аналіз - реальний чи мислений поділ об'єкта на складові, встановлення подібності, відповідності певних сторін, властивостей та відношень між нетотожними об'єктами; синтез - поєднання елементів об'єкта у ціле; абстрагування - процес відходу від певних якостей та відносин досліджуваного явища з одночасним виділенням потрібних для дослідника властивостей; у результаті абстрагування виводяться економічні категорії, тобто наукові поняття, які характеризують окремі сторони економічних явищ (наприклад, товар, гроші, ціна); ідеалізація - мислительна процедура, яка пов'язана з утворенням абстрактних, ідеалізованих об'єктів, що є принципово неможливим ("абсолютно чорне тіло", "ідеальний газ" тощо); ідеалізація тісно пов'язана з абстрагуванням та мисленим експериментом; індукція - це рух думки від одиничного до загального, від досвіду, фактів - до їх узагальнення та висновків; дедукція - сходження у пізнанні від загального до одиничного;
На основі виявленої схожості роблять відповідний висновок - умовивід за аналогією. Загальна схема такого умовиводу: об'єкт А має ознаки а, б, в, д; об'єкт В має ознаки б,в,д; отже, об'єкт В, можливо, має ознаку а. Отже, аналогія надає не достовірне, а вірогідне.
Моделювання - метод дослідження певних об'єктів, який передбачає відтворення їхніх властивостей на іншому об'єкті - моделі, що є аналогом оригінального об'єкта. Прикладами моделювання можуть бути речове (предметне), знакове моделювання. У свою чергу, прикладом знакового моделювання є математичне, комп'ютерне моделювання.
2. Проблема (грец. - задача) - форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але потребує свого пізнання. Проблема є процесом, який має два моменти руху пізнання: порушення проблеми та її розв'язання. Необхідним при цьому є правильне виведення проблемного знання з попереднього узагальнення фактичного матеріалу, вміння правильно поставити проблему. Розв'язання певної проблеми є суттєвим моментом розвитку знання, під час якого виникають нові проблеми, висуваються певні концептуальні ідеї, гіпотези.
Гіпотеза - (грец. - основа, припущення) - форма знання, основою якого є передбачення, сформульоване за допомогою певних фактів, але це знання є невизначеним і потребує доведення. Гіпотетичне знання є вірогідним, а не достовірним і потребує перевірки, обґрунтування.
• 3. У сучасній методології науки розрізняють такі головні елементи теорії: 1) вихідні засади - фундаментальні поняття, принципи, закони, аксіоми; 2) ідеалізований об'єкт - абстрактна модель істотних якостей та зв'язків, речей і явищ; 3) логіка теорії, націлена на з'ясування структури та зміни знання; 4) сукупність законів, тверджень, виведених із засад певної теорії відповідно до певних принципів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки. Політична економія. Мікроекономіка. Макроекономіка» автора Мацелюх Н.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методи політичної економії“ на сторінці 1. Приємного читання.
