Для захисту конкуренції та обмеження монополістичних тенденцій держава здійснює антимонопольну політику. Вона реалізується на підставі антимонопольного законодавства, яке дає правову оцінку наступних явищ: зловживання монопольним становищем на ринку; неправомірність деяких угод між підприємцями; дискримінація підприємців органами влади й управління; недобросовісна конкуренція. Нормативно-правовими актами також регламентуються засоби державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, відповідальність за його порушення і т. д.
Іншим є ставлення держави до природних монополій. Природна монополія існує, коли ефект масштабу є настільки великим, що одна фірма здатна забезпечити весь ринок товарами, маючи нижчі витрати на одиницю продукції, ніж мали б конкуруючі фірми. За таких умов конкуренція стає нерентабельною. Якщо б ринок був поділений між багатьма виробниками, ефект масштабу не можна було б реалізувати, а отже, витрати на одиницю продукції стали б занадто високими. Відповідно зростали б і ціни.
Можливим засобом забезпечення суспільно прийнятної поведінки природних монополій є альтернатива: державна власність - державне регулювання.
Однією з найважливіших функцій держави є продукування чистих і змішаних суспільних товарів. Чітко розмежувати суспільні, змішані та приватні товари - складне завдання, розв'язання якого залежить від багатьох факторів: історичних, політичних, економічних, демографічних, ідеологічних і т. п. Однак таке розмежування є необхідним з двох причин. По-перше, сфера виробництва чистих суспільних товарів приблизно відповідає мінімально можливим межам суспільного сектору. По-друге, сфера виробництва змішаних суспільних товарів є ареною конкуренції суспільного та приватного секторів. На відміну від інших суб'єктів економічних відносин держава має законне право вилучати доходи через оподаткування. Саме податки і є джерелом фінансування виробництва суспільних товарів. Отже, відшкодування витрат на виробництво суспільних товарів здійснюється за рахунок платників податків.
У сучасному світі держава як суб'єкт економічних відносин забезпечує надання таких суспільних послуг (товарів): державне управління (у тому числі державне регулювання економіки), оборона, безпека (людини, держави, суспільства), соціальний захист, охорона здоров'я, фізична культура, спорт, освіта, фундаментальні наукові дослідження, культура, мистецтво, охорона навколишнього природного середовища і т. ін.
Держава реагує на можливість виникнення негативних ефектів (екстерналій) у різні способи. У деяких випадках вона регламентує права та обов'язки суб'єктів ринку. На практиці це досягається за допомогою законотворчої і контролюючої активності держави. Так, держава встановлює норми вмісту шкідливих речовин у вихлопних газах, а також обмеження щодо забруднення повітря, води тощо. Крім того, держава може використовувати різні форми і методи регулювання цін, якими передбачаються стягнення штрафів з підприємств, які створюють негативні екстерналії, і винагорода тих підприємців, які створюють позитивні екстерналії. Держава не може залишатися байдужою до негативних зовнішніх ефектів, але вибір оптимальних форм впливу також не може бути шаблонним - він визначається специфікою конкретної ситуації і доцільністю.
Держава бере активну участь у розв'язанні проблем неповноти ринків. Для цього вона здійснює координацію дій потенційних виробників і споживачів. Найбільш поширеними формами такої координації є макроекономічні плани, державні цільові комплексні програми, державні закупівлі товарів (послуг) тощо.
Звичайною практикою для індустріально розвинених країн є участь держави у формуванні інформаційної інфраструктури ринку. Інформація здебільшого є суспільним товаром. Надання інформації будь-якій особі не зменшує її кількості для інших. Ефективність потребує безкоштовного поширення інформації або, точніше, плата за інформацію має покривати витрати на її надання. Якщо через інформаційну асиметрію споживач неспроможний захистити свої інтереси за допомогою ринкових механізмів як покупець, він може спробувати це зробити через механізм управління суспільним сектором як виборець.
Держава здійснює стабілізаційну політику. В основу стабілізаційної функції держави покладається та обставина, що рівень виробництва залежить від рівня сукупних витрат. Витрати приватного сектору можуть бути або недостатніми для досягнення повної зайнятості, або надмірними. У першому випадку виникає надмірне безробіття, у другому - інфляційне зростання. У першому випадку держава може застосувати стимулювальну політику, у другому - стримувальну. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика.
3. Бандур С.І., Заяць Т.А., Терон І.В. Сучасна регіональна соціально-економічна політика держави: теорія, методологія, практика. - К.: РВПС України HAH України. - TOB "ПРИНТ ЕКСПРЕС", 2002. - 250 с.
Форми і методи державного регулювання змішаної економіки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки. Політична економія. Мікроекономіка. Макроекономіка» автора Мацелюх Н.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Функції і роль держави у змішаній економіці“ на сторінці 2. Приємного читання.
