Техніка формування мовленнєвої культури вчителя

Технологія і техніка шкільного уроку

Усе, що людина бачить перед собою, що потрапляє в людську свідомість, набуває форми слова. Мова як система знаків фіксує знання про світ, що оточує людину. Вона виступає важливим чинником усвідомлення власного "Я" людини, дає їй змогу виразити своє ставлення до навколишнього світу, до самої себе. Мова виражає психологічне єство особистості, є основним засобом спілкування, виконує комунікативну функцію. Педагогічна діяльність ґрунтується передусім на засадах спілкування. Поза цим процесом важко уявити діяльність учителя-вихователя. За допомогою слова учитель, як і кожна людина, виражає, утверджує себе й одночасно впливає на інших. Слово педагога — це основний інструмент, знаряддя його діяльності. Людина, яка майстерно володіє словом, здатна досягти великих успіхів у своїй діяльності. Слово має таку силу, що може і ранити, і вбити людину, вилікувати і врятувати її. Народна мудрість говорить: "Шабля ранить тіло, а слово — душу", "Людське слово гостріше за стрілу", "Живе слово дорожче за мертву букву", "Кулею попадеш в одного, а словом влучиш — у тисячу", "Вітер гори руйнує, слово народи піднімає", "Мова — знамено, дружини водить".

У сиву давнину люди приділяли неабияку увагу мистецтву слова. У Давній Греції в систему Олімпійських ігор поряд з легкою атлетикою, метанням списа, боротьбою та іншими видами змагань включали такий вид людської діяльності, як ораторське мистецтво, виконання поетами своїх творів перед широкою аудиторією. В ті часи з'явились слова "оратор", "ораторське мистецтво". Вдумаймось: лише писана історія ораторського мистецтва нараховує понад дві з половиною тисячі років.

Еллінська школа в Греції започаткувала в V—III ст. до н. е. вражаючий спалах розквіту ораторського мистецтва. Воно стало найважливішим чинником громадського життя, засобом всенародного визнання, шляхом до успіху й багатства. Цьому мистецтву прагнули вчитися. Знаменитих ораторів винагороджували почестями, вшановували як національних героїв, зараховували до національної еліти. Пригадаймо лише окремі імена майстрів ораторського мистецтва: Перикл, Лісій, Гермагор, Арістотель, Со-крат, Лікург, Демосфен та багато інших.

Дещо пізніше на основі грецького досвіду пережило свій "золотий вік" ораторське мистецтво в Давньому Римі. Це була римська школа, яку прославили Катон, брати Гракхи — Тіберій і Гай, Антоній, Крас, Цезар, Гортензій, Квінтіліан, а пізніше — Марк Туллій Цицерон.

Треба мати на увазі, що в еллінів і в римлян були попередники, в яких вони вчилися. Були й учні, які наслідували своїх учителів. У XIX—XX ст. інтерес до ораторського мистецтва не пішов у небуття. Красиве говоріння перед широким загалом людей — це, здається, єдиний вид мистецтва, який не знає стилю "ретро". У цивілізованих країнах інтерес до мистецтва слова не згасав: його опановували педагоги, політики, актори, священнослужителі, воєначальники, юристи та ін. Створювалися й діяли спеціальні школи ораторського мистецтва. У навчальних закладах системи професійної підготовки фахівців певного напряму у навчальні плани включали дисципліни, спрямовані на оволодіння мистецтвом говорити.

На початку XX ст. (в листопаді 1918 р.) в Радянському Союзі з ініціативи Наркома культури A.B. Луначарського було відкрито Інститут Живого Слова. На відкритті цього закладу Луначарський сказав: "Я цілковито переконаний, що абсолютна сила-силенна художніх насолод, психологічних глибин, потаємних красот постає перед тією культурою, яка буде культурою озвученої літератури, коли поети як древні трубадури, будуть співати свої твори, коли заново написані повісті й романи будуть читатися на народних святкуваннях у присутності великої маси людей, які будуть певним чином на них реагувати"1.

Кожному, хто слухав у авторському виконанні поетичні твори Володимира Сосюри, Павла Тичини, Максима Рильського, Василя Симоненка, Івана Драча, Бориса Олійника, Андрія Вознесенського, Євгенія Євтушенка та інших, назавжди вкарбувалися в пам'ять велич і сила їхніх творів. Коли чуємо виконання майстрами слова творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Василя Симоненка та інших, ми глибоко проникаємо у велич, могутню силу поетичного мистецтва. Т.Г. Шевченко писав:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється — ожива.

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!..

Уміння володіти словом пов'язують з поняттям "оратор". Кого ж називають оратором? При обговоренні цього питання нерідко думки розходяться: одні вважають оратором людину, яка промовляє слово перед слухачами, незалежно від того, як вона це робить; інші стверджують, що оратор — це лише той, хто вміє говорити добре. У такому випадку треба звернутися до словників.

Слово "оратор" з'явилося в нашій мові на початку XVIII ст., а більш широке розповсюдження отримало в першій половині XIX ст., коли почали розвиватися вищі навчальні заклади, набула розвитку громадська діяльність. Воно походить від латинського слова orare, що в перекладі означає "говорити".

Російський мовознавець В.І. Даль у "Толковом словаре великорусского языка" слово "оратор" пояснює, добираючи до нього близькі за значенням слова і словосполучення: вития, краснослов, речистый человек, мастер говорить. Усі ці слова, як бачимо, підкреслюють: оратор — людина, яка вміє говорити красиво, образно, виразно. Отже, більше мають рацію ті, хто вважає оратором людину, яка досконало, майстерно володіє словом.

Слово "оратор" є багатозначним. У контексті педагогічної техніки воно має одне значення: людина, яка виголошує промову.

Учитель з погляду своїх педагогічних функцій є, певною мірою, оратором. Кожен педагог має володіти мистецтвом слова. A.C. Макаренко надавав виняткового значення вмінню педагога володіти своєрідною зброєю слова. Він писав, що ні один вихователь не може бути хорошим вихователем, не може працювати, якщо в нього не поставлений голос, він не вміє розмовляти з дитиною і не знає, в яких випадках як треба говорити.

У виступі на літературно-педагогічному вечорі в Харківському педагогічному інституті 9 березня 1939 р. A.C. Макаренко, відповідаючи на запитання: "На вашу думку, як треба побудувати курс педагогіки, щоб озброїти студентів — майбутніх вчителів — необхідними знаннями?", сказав: "...не думав над цим і зараз швидко не зумію обміркувати. Але над деякими окремими питаннями думав. Я, наприклад, вважаю, що у нас в педагогічних інститутах треба дещо додати для того, щоб виховна робота вчителя була все ж таки підготовлена у вузі. Так, наприклад, я б ввів у вас як неодмінний предмет постановку голосу. Запросив би хорошого артиста, і він поставив би всім голос. Без постановки голосу дуже важко, адже це інструмент нашої роботи, треба його відгострити".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технологія і техніка шкільного уроку» автора Кузьмінський А.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Техніка формування мовленнєвої культури вчителя“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. З ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

  • Розділ 2. НАУКОВІ ЗАСАДИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

  • Рушійна сила навчального процесу

  • Логіка навчального процесу

  • Типи навчання, їх сутність

  • Мотиви навчання

  • Принципи навчання

  • Зміст шкільної освіти

  • Методи й засоби навчання

  • Методи навчання за характером логіки пізнання

  • Педагогічні інваріанти

  • Розділ 3. УРОК У СИСТЕМІ ОСВІТИ

  • Вимоги до сучасного уроку

  • Технологія і техніка організації учнів на уроці

  • Контроль і оцінювання навчальної діяльності учнів у системі уроків

  • Технологія і техніка контролю навчальної діяльності учнів

  • Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти

  • Домашня навчальна робота

  • Підготовка вчителя до уроку

  • Технологія й техніка аналізу уроку

  • Висновки

  • Розділ 4. ПРОФЕСІЙНА МАЙСТЕРНІСТЬ УЧИТЕЛЯ - ВИРІШАЛЬНИЙ ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ НА УРОЦІ

  • Якості вчителя-вихователя

  • Педагогічна майстерність учителя-вихователя

  • Морально-духовні вартості

  • Професійні знання

  • Педагогічні вміння

  • Педагогічна техніка

  • Володіння пантомімікою, мімікою, жестами

  • Техніка формування мовленнєвої культури вчителя
  • РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА З ТЕХНОЛОГІЇ І ТЕХНІКИ ШКІЛЬНОГО УРОКУ