Загальноосвітня школа — це великий життєвий театр, театр різноликий і різноголосий. У ньому беруть участь багато дійових осіб: учні, вчителі вихователі, батьки та ін. Сучасне суспільство не може функціонувати й розвиватися без цього театру. Кожна дитина впродовж тривалого періоду перебуває під безпосереднім впливом школи-театру. Ефективність цього впливу залежить безпосередньо від діяльності головного учасника цього дійства — вчителя-вихователя. Це вічна, незаперечна істина. її підтримували й відстоювали відомі педагоги незалежно від епох і соціальних устроїв. Уже в XX ст. В.О. Сухомлинський, звертаючись до широкого громадського загалу, писав: "Вихователь — це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства — душі, розуму, думок, почуттів дітей, підлітків і юнацтва. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого — багатство народу, його майбутнє, його надія — молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства — людину. В цьому творенні найголовнішим є вміння знайти в моральних цінностях нашої Вітчизни і всього людства те, що треба вкласти в юні душі".
Діяльність учителя не можна звужувати до особи, яка "передає", транслює знання. Він передусім вихователь, який забезпечує, створює оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку особистості. Основна сфера його діяльності — урок. Адже впродовж навчання в загальноосвітній школі учень має відвідати в середньому 10—11 тисяч уроків. Варто зауважити, що діяльність учителя-вихователя не обмежується лише рамками уроків. Вона тісно пов'язана з різними формами й видами позакласної і позашкільної роботи з вихованцями, батьками учнів, представниками громадськості. Вчитель, таким чином, за влучним виразом, "назавжди викликаний до дошки", весь час перебуває на великій сцені життя. Це зумовлено ще й тим, що необхідність знань з педагогіки зустрічається на кожному кроці життєвої діяльності людини.
Ці обставини вимагають від учителя постійно наполегливо працювати над собою. І не лише в сенсі збагачення свого тезаурусу, але й у плані духовного збагачення. За висловом поета, "душа обязана трудиться и день и ночь, и день и ночь!" Учитель щоденно віддає своїм вихованцям знання, душевні сили. І якщо він не буде так само щоденно збагачувати себе все новими й новими морально-духовними й інтелектуальними цінностями, він буде збіднюватися і не зможе дарувати своїм вихованцям ані морально-духовні вартості, ані надбання інтелектуальних досягнень попередніх поколінь.
У російського письменника К.Г. Паустовського є цікава повість-легенда "Золота троянда". В ній письменник переповідає давню легенду про життя солдата армії Наполеона Шамета. Солдати під командуванням Наполеона брали участь у мексиканській війні. Шамет захворів на тяжку лихоманку. Його відправили назад на батьківщину. Полковий командир скористався нагодою і доручив Шамету відвезти до Франції свою восьмирічну доньку Сюзанну. Командир був удівцем і тому змушений був усюди возити доньку із собою. На цей раз вирішив розлучитися з нею і відправити її до сестри в Руан.
Під час повернення Шамета до Франції над Атлантичним океаном стояла велика спека. Маленька Сюзанна весь час мовчала. Ніщо не радувало її. Шамет як міг турбувався про дівчинку. Він пригадував різні життєві історії. Це дещо розважало її. Вона навіть просила ще і ще раз повторювати окремі розповіді, домагаючись усе нових подробиць.
Шамет напружував пам'ять і видобував з неї все нові й нові деталі, поки врешті-решт не втратив упевненість у тому, що вони дійсно мали місце. Це були вже не спогади, а слабенькі їх тіні. Він ніколи не думав, що йому доведеться відновлювати в пам'яті давно минулі події свого життя.
Одного разу в голові Шамета виникли невиразні спогади про золоту троянду. Він ніби бачив чи пригадував цю троянду, яка була викувана з почорнілого золота і підвішена до розп'яття в будинку старої жінки. Всі мешканці селища дивувалися, чому старенька жінка не продає свою дорогоцінну річ. Вона могла б отримати за неї великі гроші. Лише мати Шамета запевняла, що продавати золоту троянду — гріх, тому що її подарував старенькій "на щастя" коханий, коли жінка, тоді ще смішлива дівчинка, працювала на сардиновій фабриці.
— Таких золотих троянд мало на світі, — говорила мати Шамета. — Але всі, в кого вони є в домі, обов'язково будуть щасливими. І не лише вони, але й кожен, хто доторкнеться до цієї троянди.
Хлопчик з нетерпінням чекав, коли ж до жінки прийде щастя. Але ніяких ознак щастя не було. Будинок старенької дрижав від вітру, ввечері в ньому не запалювали вогнів.
Так Шамет і виїхав із селища, не дочекавшись змін у долі старенької жінки. Лише рік по тому знайомий кочегар з поштового пароплава в Гаврі розповів йому, що до старенької несподівано приїхав з Парижа син-художник —- бородатий, веселий і чудакуватий. Халупу з того часу було вже не пізнати. Вона наповнилась багатством. Художники, кажуть, отримують великі гроші за свою працю.
Одного разу, коли Шамет, сидячи на палубі, розчісував Сюзанні волосся, вона запитала:
• Жан, а мені хто-небудь подарує золоту троянду?
• Усе може бути, — відповів Шамет. — Знайдеться й для тебе якийсь дивак, який подарує тобі золоту троянду.
Шамет привіз Сюзанну в Руан, передав її з рук в руки тітоньці.
Старий солдат за роки свого сумного життя перепробував багато різноманітних занять. Час від часу він пригадував маленьку дівчинку Сюзанну. Де вона, що з нею? Він знав, що тепер вона вже доросла дівчина, а її батько помер від ран. Збирався поїхати в Руан і провідати Сюзанну та все відкладав свої наміри.
В останні роки Шамет працював паризьким сміттярем. Робота припадала, в основному, на нічні години. Одного ранку стомлений Шамет повертався з роботи. Переходячи міст Інвалідів, він побачив молоду жінку, яка стояла біля парапету й дивилася на Сену. Шамет зупинився, зняв свого запиленого капелюха і сказав:
• Пані, вода в Сені в цю пору дуже холодна. Давайте я краще проведу вас додому.
• У мене немає тепер дому, — відповіла жінка і повернулася обличчям до Шамета.
Вони пізнали одне одного, зраділи. Шамет привів Сюзанну в свою хижку, де вона змогла обігрітися, дещо заспокоїтися. Молода панночка з часом розповіла Шамету про те, що її зрадив коханий, молодий красень актор. Поки Сюзанна жила в Шамета, він доклав багато зусиль, щоб примирити між собою молодих людей. Актор повернувся до молодої леді і забрав її з собою. На прощання Шамет побажав Сюзанні добра і щастя. А вона з відчуттям смутку відповіла:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технологія і техніка шкільного уроку» автора Кузьмінський А.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Підготовка вчителя до уроку“ на сторінці 1. Приємного читання.
