Домашня навчальна робота

Технологія і техніка шкільного уроку

Важливе місце у навчальній діяльності школярів займає домашня навчальна робота, яка передбачає самостійне виконання навчальних завдань за межами уроку (безпосередньо дома, в групах продовженого дня, в години самопідготовки в школах-інтернатах).

Як зазначено в Положенні про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, домашні завдання мають даватися з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів і педагогічних вимог. Учитель визначає їх доцільність, характер, зміст і обсяг. Щоб запобігти перевантаженню учнів домашніми завданнями, необхідно чітко визначати їх обсяг. З усіх дисциплін на виконання домашніх завдань учень в середньому мас витрачати 1/3—1/4 часу, що відводиться на навчальну роботу під час уроків. Окрім того, треба розклад складати так, щоб у ньому щоденно було не менше двох уроків, з яких немає потреби давати домашні завдання. В середніх і старших класах доцільно складати розклад за блочною системою, коли впродовж тижня вивчають 2—3 навчальні дисципліни (математику, мову, літературу), а наступного тижня — інші дисципліни (біологію, хімію, історію) тощо. Це дає учням змогу, по-перше, "занурюватися" в конкретні навчальні дисципліни, а, по-друге, щоденно займатися виконанням домашніх завдань з 2—3 дисциплін.

Важлива функція вчителя — навчання учнів опанувати раціональні методи й техніку самостійної роботи над виконанням домашніх завдань з дотриманням санітарно-гігієнічних вимог. Домашні завдання є, таким чином, органічним продовженням навчальної роботи в школі.

Організовуючи навчальну роботу учнів безпосередньо в школі й дома, треба виходити з анатомо-фізіологічних і психічних можливостей школярів певних вікових груп.

Нині школа функціонує в умовах інформаційного вибуху. Досить нагадати, що за останні 50 років накопичилося стільки наукової інформації, скільки було здобуто за всю історію з початку книгодрукування, яке започаткував у 40-х роках XV ст. в Німеччині Іоганн Гутенберг. Наступні покоління певним чином намагалися через систему освіти опанувати інформаційним багажем. Це здійснювалося передусім шляхом екстенсивного підходу до організації освіти молодого покоління в загальноосвітніх і професійних закладах освіти: наповненням змісту навчальних дисциплін все новою й новою науковою інформацією, збільшенням часу на отримання загальної і професійної освіти (до 12 років — у загальноосвітніх навчально-виховних закладах, до 5—6 років — у вищих навчальних закладах). Однак добрі наміри "наздогнати" інформаційний вибух виявляються марними. Тотальне включення дітей з шестирічного віку в процес опанування величезними обсягами наукової інформації завдає шкоди здоров'ю молодого покоління.

Дослідження українських гігієністів свідчать, що шкільні роки є найбільш критичними для фізичного й психічного здоров'я молоді. Захворювання серцево-судинної системи зростають у всіх вікових групах населення, але особливо — у школярів. У дітей з 1994-го по 2008 рік зафіксовано зростання цієї патології на 72 %, у підлітків - - на 149 %. Нині до школи приходить близько 30 % першокласників із порушеннями здоров'я, а закінчують школу понад 70 % хронічно хворих дітей. Істотна причина порушення здоров'я — надмірне зростання навчального навантаження. Не всі керівники шкіл і вчителі та батьки знають про відповідні санітарні норми, які мають регулювати таке навантаження. Так, сумарна кількість годин (уроків) тижневого навантаження в школах не повинна перевищувати для учнів 1-х класів — 20 годин; 2-х — 22; З і 4-х — 23,5; 5-х — 28,6; 6-х — 31; 7-х — 32; 8—12-х — 33 год. Однак загальною негативною особливістю навчального процесу в більшості шкіл є перевищення допустимих норм на 6 і більше годин на тиждень.

Обсяг домашніх завдань має бути розрахований таким чином, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували допустимі норми. Однак і вчителі, й батьки знають, що ці пороги значно перевищені. Законодавством України передбачено семигодинний робочий день для переважної більшості громадян. А ось у школярів (особливо у старшокласників) ця норма значно вища. Тому для багатьох учнів шкіл характерне погіршення функціонального стану окремих систем організму, розвиток хронічної втоми, високий показник захворюваності. Дослідження показали, що в так званих "престижних" загальноосвітніх навчально-виховних закладах, де навчальне навантаження значно збільшене порівняно зі звичайними школами, рівень захворюваності дітей на гострі інфекційні хвороби (коклюш, дифтерія, краснуха, скарлатина, паротит) сягає 76 %, тоді як у звичайній школі він становить 44 %.

Численні дослідження гігієністів, психологів, педагогів свідчать, що 32 % сучасних першокласників за фізіологічними і психічними показниками не готові до навчання в школі (зокрема серед хлопчиків 44 %). У 73 % "шкільно незрілих дітей" недостатні функціональні можливості серцево-судинної системи, у 50 % — нервово-психічні відхилення. Окрім того, лікарі виявили, що в дітей, які пішли до школи в 6 років, порівняно із семирічками виявлено значне розповсюдження гастроентерологічних патологій (у 2 4 рази). До того ж оптимальні умови для навчання першокласників ? лише в 31 % шкіл. Якщо до всього цього додати ще неякісне харчування, в якому переважають сурогатні продукти з низькою харчовою цінністю (на Заході такі продукти називають junk-food — їжа-сміття), а також вкрай погане екологічне середовище, в якому дитина перебуває все життя, розпочинаючи ще з ембріонального періоду, то справи з перспективами фізичного, психічного й соціального розвитку молодого покоління досить невтішні, якщо не сказати катастрофічні.

Повернемося безпосередньо до питань технології і техніки організації домашньої навчальної праці вихованців. Коли йде мова про надмірне перевантаження учнів розумовою працею, це не означає, що взагалі треба відмовитися від домашніх завдань. Як надмірне завантаження учнів навчальними завданнями, так і відмова від них - - не вихід зі становища. Треба враховувати певні закономірності розвитку особистості: навчання веде за собою розумовий розвиток, а певний рівень розвитку виступає важливою передумовою успішності пізнавальної діяльності. Тому не можна йти шляхом штучного полегшення інтелектуальної праці дитини. Інакше ми загальмуємо процес розвитку молодого покоління, що призведе до зниження інтелектуального багатства суспільства.

Нині дуже поширена доволі шкідлива тенденція — готувати для учнів різних класів з багатьох дисциплін навчального плану зразково підготовлені збірники (задач, вправ, творів з літератури та ін.) з готовими розв'язками ("Твори з української літератури", "Усі задачі з фізики", "Задачі з математики" та под.). Учневі нічого іншого не треба, як придбати такі збірники і переписувати з них готові, дбайливо виконані шкільні завдання, підготовлені кваліфікованими вчителями, методистами. Учнів у такий спосіб позбавляють природних потреб самостійної діяльності. На основі такого підходу відбувається зовні ніби непомітний процес формування споживацької психології. Така людина після закінчення школи виявляється нездатною до активної самостійної діяльності, а лише чекає (і вимагає) від суспільства готових благ. Це надто небезпечний шлях формування особистості, розпочинаючи з шкільної лави. І ще один аспект у цьому контексті: в процесі навчання особистість має оволодіти не лише певним обсягом знань, умінь і навичок, але й методами самостійної пізнавальної діяльності. Тому домашня навчальна робота якнайкраще сприяє розв'язанню цього завдання.

У практиці організації самостійної навчальної роботи учнів поза межами уроку виділяють різні види домашніх завдань. Найбільш розповсюдженим видом є робота над текстом підручника. Необхідно, щоб учень відновив у пам'яті і додатково закріпив теоретичний матеріал, який опрацьовували на уроці, а також навчився відтворювати його в усній і письмовій формах. Наприклад, опрацьовуючи біографію письменника, доречно запропонувати учням скласти хронологічну таблицю. Після опрацювання теоретичного матеріалу з біології варто пропонувати учням скласти план змісту прочитаного. Учень під час усної відповіді на уроці може користуватися таким планом. На основі опрацювання змісту окремих тем з фізики, географії та інших дисциплін можна пропонувати учням відтворювати основні теоретичні положення в схемах, графіках, діаграмах, інших опорних сигналах. Таке залучення образної пам'яті сприяє кращому засвоєнню теоретичного матеріалу. Український учитель-новатор В.Ф. Шаталов завдяки широкому використанню опорних схем конспектів домагався високих результатів у навчальній діяльності. У цьому контексті він широко використовував різні види опорних схем, опорних сигналів та опорних конспектів у процесі пояснення нового навчального матеріалу безпосередньо на уроці, а потім учні використовували ці прийоми під час виконання різних видів домашніх завдань і самостійно моделювали опорні схеми. В основі цієї роботи лежали певні закономірності про особливості конкретно-образної пам'яті та психологічні асоціації. І.П. Павлов писав, що асоціації мають дуже важливе значення для процесів пам'яті й мислення, як первинна їх основа, а аналіз асоціацій показує, що це ті ж основні процеси нашої розумової роботи, ті ж закони мислення.

У XIX ст. вчителі математики під час опрацювання з учнями матеріалу про геометричну прогресію пропонували учням таку задачу: "Крестьянин продавал на рынке свою лошадь и просил за нее 100 рублей. Покупатель же, богатый купец, соглашался купить только за 80 рублей. После долгих торгов крестьянин наконец бросил шапку на землю и сказал: "На ногах у лошади 4 подковы, в каждой подкове по 4 гвоздя. Плати за первый гвоздь копейку, за другой — 2 копейки, за третий — 4 копейки и так за каждый гвоздь — вдвое против предшествующего. Заплатишь за 16 гвоздей — и лошадь даром забирай". Прикинул купец — дармовщина! Ударили по рукам...Начал купец гвозди покупать: 1 копейка, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 1 р. 28 коп.; 2 р. 56 коп.; 5 р. 12 коп.; 10 р. 24 коп.; 20 р. 48 коп.; 40 р. 96 коп.; 81 р. 92 коп.; 163 р. 84 коп.; 327 р. 68 коп. А всего 655 рублей 35 копеек! Тяжко было купцу выкладывать такие деньги, да, как говорят в народе, уговор дороже денег".

Цей приклад є кращим доповненням до пояснення сутності геометричної прогресії. Та й запам'ятовується він на все життя.

Або ще один приклад опорного сигналу, за допомогою якого кожен учень, який вивчав фізику, міг запам'ятати, на які спектри розкладається світло та в якій послідовності вони розташовані: "Каждый охотник желает знать, где сидят фазаны".

Подібні чинники лежать в основі опорних конспектів. В.Ф. Шаталов таким чином розкриває сутність цього терміна: "Поєднання двох слів — опорні конспекти — пояснюється просто: в цьому методичному інструменті є елементи, які зберігають властивості конспекту (закінчені фрази, зрозумілі скорочення, словникові пояснення та ін.), але поряд з ними присутні символи, знаки, графи, малюнки — смислові опори"2.

У процесі роботи учнів дома над опрацюванням теоретичного матеріалу важливо систематизувати результати цієї роботи у формі опорних конспектів. Це буде важливим фактором логічного осмислення учнями теоретичного матеріалу.

Визначаючи зміст домашніх завдань, не можна обмежуватися лише повторенням того, що вчитель пояснював на уроці. Треба спонукати учнів, щоб вони самостійно опрацьовували за підручником окремі підрозділи певної теми. При цьому, по-перше, варто систематично переконувати учнів, що самостійна пізнавальна діяльність — надійний шлях надбання міцних знань і забезпечення інтелектуального розвитку. Кожна дитина з раннього віку прагне утвердити себе в соціальному середовищі через психологічний намір — "Я сам", "Я сама". Від цього особистість отримує задоволення, активно формуються пізнавальні мотиви навчання. Коли батьки, вчителі відбирають у дитини можливість діяти в рамках "Я сам", поступово це природне бажання атрофується, формується звичка споживати "інформаційний фарш". У результаті цього порушується закономірність пізнавальної діяльності, на яку вказував римський філософ Луцій Сенека: "Три шляхи ведуть до знань: шлях розмірковування — найбільш благородний; шлях наслідування — найбільш простий; шлях досвіду — найбільш тяжкий". Тому треба давати такі завдання, які допомагали б вихованцям прокладати для себе найбільш благородний шлях. По-друге, в процесі організації такої роботи вчитель має навчати учнів володіти методами самостійної пізнавальної діяльності, виходячи із змісту дидактичного матеріалу. Важливо враховувати ще й такий аспект: в учнів таким чином формується поважне ставлення до книги як величезного багатства духовної культури людства.

У цьому контексті варто пропонувати учням (особливо старших класів) такий вид домашніх завдань, як підготовка коротких реферативних наукових повідомлень у межах конкретних програмних тем з певних дисциплін. Наприклад: з української літератури — "Т.Г. Шевченко — художник"; "Літературні пам'ятки нашого району"; "Лірика Лесі Українки" та ін.; з історії — "Історія нашого села (міста) з далекої давнини"; "Наші земляки — захисники Вітчизни від фашистських загарбників" та ін.; з української мови: "Що в імені твоєму"; "Топоніміка рідного краю"; "Розвідка про мови світу" та ін.; з фізики "Фізика в побуті"; "Принципи отримання електроенергії на атомних електростанціях"; "Принципи дії гідроакумулюючих електростанцій" і под.

Інший вид домашніх завдань — виконання спеціальних вправ письмового характеру з метою формування умінь і навичок. Учні виконують вправи з мови, розв'язують задачі з математики, фізики, хімії, які розміщені безпосередньо в підручниках або навчальних посібниках чи збірниках. При формуванні таких завдань треба чітко визначати їх обсяг, для виконання якого учень має витрачати 1/2 — 1/3 часу уроку (15—20 хв). Вже на уроці учні мають опанувати методи і прийоми виконання конкретного домашнього завдання.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технологія і техніка шкільного уроку» автора Кузьмінський А.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Домашня навчальна робота“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. З ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

  • Розділ 2. НАУКОВІ ЗАСАДИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

  • Рушійна сила навчального процесу

  • Логіка навчального процесу

  • Типи навчання, їх сутність

  • Мотиви навчання

  • Принципи навчання

  • Зміст шкільної освіти

  • Методи й засоби навчання

  • Методи навчання за характером логіки пізнання

  • Педагогічні інваріанти

  • Розділ 3. УРОК У СИСТЕМІ ОСВІТИ

  • Вимоги до сучасного уроку

  • Технологія і техніка організації учнів на уроці

  • Контроль і оцінювання навчальної діяльності учнів у системі уроків

  • Технологія і техніка контролю навчальної діяльності учнів

  • Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти

  • Домашня навчальна робота
  • Підготовка вчителя до уроку

  • Технологія й техніка аналізу уроку

  • Висновки

  • Розділ 4. ПРОФЕСІЙНА МАЙСТЕРНІСТЬ УЧИТЕЛЯ - ВИРІШАЛЬНИЙ ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ НА УРОЦІ

  • Якості вчителя-вихователя

  • Педагогічна майстерність учителя-вихователя

  • Морально-духовні вартості

  • Професійні знання

  • Педагогічні вміння

  • Педагогічна техніка

  • Володіння пантомімікою, мімікою, жестами

  • Техніка формування мовленнєвої культури вчителя

  • РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА З ТЕХНОЛОГІЇ І ТЕХНІКИ ШКІЛЬНОГО УРОКУ