Для систем освіти більшості країн світу характерні глобальні тенденції:
• створення багаторівневої системи підвищення кваліфікації викладацьких кадрів і перепідготовки фахівців як складового елемента загальної системи вищої освіти;
• перегляд традиційних освітніх моделей і збільшення комплексу новітніх технологій, заснованих на широкому використанні індивідуальних, дистанційних й активних форм навчання, з метою скорочення лекційного часу, надання студентам умов для самостійних занять, одержання й переробки інформації, проведення самостійних наукових досліджень;
• посилення теоретичних розробок зі створення нової педагогічної парадигми, заснованої на принципах гуманістичного, індивідуально-орієнтованого, культурологічного підходів.
Здійснення визначених змін у системі вищої освіти передбачає якісно нові підходи до відбору викладацького складу вищих навчальних закладів, організацію їхньої професійної діяльності й оцінку її результативності. Серед пріоритетних напрямів у вирішенні цих питань можна виділити: забезпечення високої мотивації викладачів в удосконалюванні своєї професійної майстерності, педагогічної культури в різноманітних формах діяльності; розробку заходів з ліквідації наслідків скорочення чисельності викладацького складу, що намітилася на початку 90-х рр. минулого століття; стимулювання припливу молодих кадрів; створення умов для постійного наукового зростання професорсько-викладацького складу.
Багато викладачів, змушених працювати в декількох місцях, зізнаються в запізненнях на навчальні заняття, постійному почутті незадоволеності своїм статусом, якістю праці, заробітною платнею, ставленням керівництва. У свою чергу, адміністрація ВНЗ також неохоче йде на збільшення кількості персоналу за рахунок сумісників, які не мають можливості вести навчальну, методичну та дослідницьку роботу у повному обсязі.
З подібною проблемою зіштовхуються й закордонні ВНЗ. Кількість викладачів, що виконують частковий обсяг навчального навантаження в американських вищих навчальних закладах (part-time instructional faculty), збільшилося до таких меж, що на замовлення Державного Департаменту освіти США було проведено дослідження причин, мотивів, вікового складу й показників якості діяльності даного розряду співробітників. Вони підтвердили наявність тенденції зростання частково зайнятих: у 1992 р. їх було 42% від загальної кількості професорсько-викладацького складу, причому 49% з них мали постійну роботу в інших місцях. У 1999 р. їхнє число становило вже 44,6%. У зв'язку з цим в американських вищих навчальних закладах проблема якості діяльності викладачів-сумісників постає сьогодні надзвичайно гостро [11, с. 114].
Але якими б не були мотиви викладачів, що працюють на неповну ставку, вони відзначали, що не відчувають своєї приналежності до "великої університетської родини" й тому не вважають себе зобов'язаними виконувати всі аспекти викладацької діяльності. Деякі з них пояснюють подібне ставлення відсутністю стимулів, як фінансових, так і кар'єрного зросту, інші - виконанням навчально-методичної й науково-дослідної роботи з основного місця тощо. Однак, поряд із цим, у галузі навчальної діяльності в частково зайнятих викладачів також є серйозні проблеми, оскільки вони не беруть участь у навчально-методичних семінарах, конференціях, їхня професійна діяльність віддалена від життя факультетського колективу.
Разом з тим, не викликає сумніву, що саме на викладача покладається основне навантаження в забезпеченні якості освітнього процесу у ВНЗ.
У соціальних і педагогічних науках існує кілька підходів до визначення змістової сторони поняття "якість освіти". Багато вчених розглядають його як умову й показник рівня соціально- економічного розвитку суспільства, що виражається в досягненні відповідності між характером відтворення фахівців і національними, а також міжнародними стандартами професійного навчання, у яких відбиті вимоги, пропоновані сучасною практикою й потенційними роботодавцями [11]. Не менш часто під якістю освіти розуміється відповідність продуктів освіти очікуванням кожної окремої особистості та суспільства в цілому.
Перебороти протиріччя, що намітилося у підходах, до деякої міри вдалося вченим, які запропонували розглядати "якість", з одного боку, як соціальну категорію, що відображує ступінь задоволеності індивідуального або суспільного споживача, а з іншого боку - як результат педагогічної діяльності освітньої установи.
Найбільш складно визначити якість освіти з позицій особис- тісно-орієнтованого підходу, тому що існують кілька десятків теорій особистості й майже неможливо підрахувати "ступінь відповідності" запланованим показникам. Однак усе більша кількість дослідників віддає перевагу особистісному розвитку людини у процесі освіти. Так, Є.В. Бондаревська вважає, що якість освіти передбачає "... не тільки гарне засвоєння деякої суми знань у певних предметних галузях, але й формування вільної, гуманної, духовної, творчої, практичної особистості" [6, с. 11].
Створена під егідою СЕПЕС-ЮНЕСКО Європейська група з академічної оцінки (ЕГАО) розробила офіційну систему забезпечення якості вищої освіти, до якої належать:
• відповідні статті законодавства;
• створення національних і/або інституціональних органів, відповідальних за оцінку якості й акредитацію;
• визначення критеріїв, показників діяльності та стандартів оцінки;
• підвищення соціального статусу викладачів вищої школи одночасно з конкретизацією критеріїв їхньої професійно-осо- бистісної відповідності займаній посаді;
• розробка процедур самообстеження й оцінки незалежних експертів;
• визначення політичних й управлінських завдань у галузі вищої освіти після здійснення процесів оцінки якості й акредитації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Методика викладання у вищій школі» автора Малихін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Викладач у системі вищої освіти“ на сторінці 1. Приємного читання.
