Розділ «1.2. Теоретико-методологічні основи педагогічної ергономіки»

У зв'язку з корінною реформою системи освіти України, соціально-економічними змінами, процесами автоматизації і комп'ютеризації актуалізуються питання збереження здоров'я молоді, її адаптації до життя в суспільстві. Одним зі шляхів модернізації, технологізації навчального середовища та збереження здоров'я учителів і учнів, підвищення ефективності навчально-виховного процесу є впровадження засад педагогічної ергономіки в навчально-виховний процес сучасної української школи.

Сутність педагогічної ергономіки

Розвиток ергономічних досліджень у педагогіці

Результати медичних досліджень свідчать, що основною причиною низького рівня здоров'я дітей є сучасна недосконала система навчання в Україні. Для неї характерні нормативно регульований характер, словесно-інформаційна побудова навчального процесу в режимі систематичного сидіння, практично без рухів протягом уроку, використання нових інформаційних технологій без урахування науково обґрунтованих норм, тривалий вплив сенсорно збіднілого середовища (закриті приміщення та обмежений простір у школі). Найсуттєвішими причинами проблеми є недосконалість навчально-предметного середовища школи (насамперед нестача навчальних меблів, які б відповідали антропометричним характеристикам учнів); труднощі у створенні оптимального повітряно-теплового та світлового режиму; розклад уроків, який не відповідає вимогам вікової фізіології; труднощі педагогів у застосуванні сенсорних засобів навчання, їх нездатність створити оптимальне інформаційне поле для школярів тощо.

Неблагополучні тенденції підтверджують такі аспекти: 50 років тому середню школу закінчували майже 95% практично здорових дітей, а сьогодні цей показник ледве сягає 5%. За цей самий період тривалість життя населення на європейській частині пострадянської території скоротилося майже на 20 років (64 роки проти понад 80). Оскільки демографічна ситуація у інших європейських країнах порівняно стабільна, безпідставним є твердження про вплив екології, бо вона приблизно однакова на всьому європейському просторі.

Одним зі шляхів комплексного розв'язання проблем модернізації і технологізації освіти, навчального середовища, а також забезпечення здоров'я учителів та учнів і ефективності навчання є впровадження засад педагогічної ергономіки у навчально-виховний процес сучасної школи.

Значним внеском у розвиток педагогічної ергономіки були публікації Міжнародної ради планування навчальних закладів" присвячені застосуванню наукових досліджень у шкільних закладах. Організація почала діяти в 1921 р. з метою "сприяти створенню розумних стандартів для шкільних будівель та обладнання, враховуючи економію витрат, достойність дизайну, достатність простору, здорові умови і безпеку людського життя".

Американський дослідник Г.-І. Беннетт на початку 20-х років XX ст. провів наукове дослідження майже 4000 учнів у школах Де-Мойна, Клівленда, Філадельфії і Віннетки (США), результати якого опублікував у книзі "Шкільна постава і сидіння: посібник для вчителів, керівників фізичної підготовки і посадових осіб школи" (1928),

Розвитку ергономіки посприяли праці американського вченого Д.-Б. Хармона "Координований клас" (1951), "Управління тепловим середовищем координованого класу" (1953) та ін. Перевагами досліджень Д.-Б. Хармона були епідеміологічний підхід, надійність та достовірність висновків, забезпечені великою кількістю досліджуваних (понад 160 000 школярів) та наявністю контрольної вибірки. Він обстоював системний підхід до гігієни праці, що дає змогу оцінити та вдосконалити навчальне приміщення з метою розширення пізнавальних можливостей учнів.

Педагогічна ергономіка як новий напрям у радянській педагогіці зародилася у 70-ті роки XX ст. Російський учений В. Нестеренко сформулював одне з перших визначень цієї галузі: "Педагогічна ергономіка - це наука про фізіологічні та психофізіологічні механізми оптимального функціонування організму школяра в середовищі навчання". Цьому передували дослідження деяких аспектів педагогічної ергономіки - вікової фізіології та шкільної гігієни (В. Нестеренко), робочих місць учителів і учнів (А. Воловиченко, Т. Назарова), фізичного середовища школи (М. Вейнштейн), акустики класної кімнати (М. Росе) та ін.

З часом ергономічний підхід було впроваджено в різних типах навчальних закладів. У 80-ті роки XX ст. з'явилися наукові розробки, присвячені ергономічному вдосконаленню підготовки учнів професійно-технічних училищ (Н. Алішев, О. Єгоров), ергономічним особливостям застосування технічних засобів у навчальному процесі вищої школи (В. Ожогін), науковій організації педагогічної праці (І. Раченко, Б. Русаков, Л. Каганов, О. Молібог, Ю. Мойкін, О. Колєсова та ін.). У 1986 р. на колегії Державного комітету СРСР з науки та техніки після розгляду питання "Ергономіка: досягнення, проблеми, перспективи" було визначено необхідність проведення комплексу організаційно-методичних заходів, спрямованих на створення системи підготовки кадрів з ергономіки.

У 1986 р. в "Реферативному журналі з ергономіки" ("Ergonomics Abstracts", видається у Великій Британії з 1969 р.) з'явився розділ "Освіта" ("Education*), присвячений ергономічним проблемам освіти. Із середини 90-х років розгортаються інтенсивні дослідження ергономічної підготовки фахівців, шляхів упровадження засад ергономіки у навчальний процес у середніх школах і у вищих навчальних закладах. З'являються нові напрями досліджень: ергономіко-евристична педагогіка, проективна макроергономіка вищої школи, теорія проектування системи "учень - освітнє середовище" та ін. Ергономіко-евристична педагогіка ґрунтується на органічному поєднанні в педагогічній практиці методів ергономіки та евристики. її започаткували українські вчені В. Марігодов та А. Слободянюк (1998), обравши основою напряму концепцію "п'яти Е", яка полягає в системному підході до взаємопов'язаних підсистем: енергетики, економіки, екології, ергономіки, евристики. Російська дослідниця О. Кріуліна (2003) обґрунтувала принципово новий підхід до проблем вищої педагогічної школи з позицій проективної макроергономіки на основі синтезу - психології, екології та проектної культури. її розробки застосовують у нових системах психологічної підготовки учителя та методах трудової діяльності викладача психології у вищому навчальному закладі. Російський педагог А. Абросімов (2004) запропонував теорію проектування систем "учень - освітнє середовище", що сприятиме максимальній продуктивності, досягненню високої ефективності розумової діяльності учнів у процесі навчально-пізнавальної діяльності.

Межі ергономіки в галузі освіти продовжують розширювати відповідно до виникнення важливих проблем у сучасній теорії та практиці педагогіки.

Методи досліджень у педагогічній ергономіці

Методологічною основою досліджень у педагогічній ергономіці є системний підхід і комплексність. Системний підхід передбачає, що предметом аналізу є численні чинники, які зумовлюють характер взаємодій у системах "учитель, учень - засоби навчання - середовище", їх досліджують шляхом всебічного комплексного аналізу з позицій педагогіки, психології, фізіології, гігієни тощо. Рекомендації цих наук узгоджують між собою, визначають їх взаємне підпорядкування, пов'язують в єдину систему вимог до навчальної діяльності та умов її здійснення. Оскільки школярам властиві певні анатомо-фізіологічні і психологічні особливості, педагогічна ергономіка ґрунтується на засадах вікової анатомії, фізіології, психології та гігієни. Взаємодія учня з інформаційно-предметним середовищем школи має бути педагогічно керованою, організованою учителем та іншими працівниками школи, а також зазнавати впливу з боку учнівського колективу.

Інструментом забезпечення методології будь-якої науки є метод - сукупність способів вивчення певних предметів та явищ, отримання нової наукової інформації про них з метою визначення закономірностей, їх будови і функціонування та створення наукової теорії. Ергономічні дослідження в педагогіці здійснюють на основі системного підходу за допомогою методів різноманітних суміжних наук (психології, фізіології, медицини, гігієни, соціології тощо). Трансформація використовуваних методів зумовлює виникнення нових методичних прийомів дослідження. Важливою умовою застосування методів є координування різних методичних прийомів при розв'язанні конкретної ергономічної задачі і синтез отриманих результатів. Ергономічний підхід до вивчення та оптимізації навчальної діяльності має певну специфіку, методичний аспект якої втілений у таких положеннях:

1) спрямованість педагогічної ергономіки на проектування навчальної діяльності потребує використання не тільки експериментальних, а й аналітичних (описових) методів;

2) потреба в узагальнених показниках активності, напруженості та комфортності діяльності учителів і учнів передбачає застосування спеціальних математичних розрахунків;

3) ергономічне дослідження чи оцінювання завжди мають бути системними, що можливо лише за умови одночасного використання різних методів, які відображають взаємозв'язки між компонентами і основними властивостями системи "учитель-учень - засоби навчання - середовище".