Розділ «1. Педагогічна ергономіка як галузь педагогіки»

1.1. Загальні засади ергономіки

Людині властива природна потреба працювати. Одним із основних способів досягнення високої продуктивності трудової діяльності є підвищення її ефективності та якості, тому і постала необхідність наукового дослідження проблем трудової діяльності людини.

Сутність ергономіки

Становлення ергономіки як науки

Ергономіка як наука сформувалася кілька десятиліть тому, хоча можна вважати, що ергономічне мислення було притаманне людині здавна. Ще первісні люди, виготовляючи примітивні кам'яні знаряддя, намагалися надавати їм зручну форму, щоб вони не вислизали з рук і мали відповідні робочі поверхні залежно від призначення. "Спеціально відібране каміння, кістяні ложки, найпростіші знаряддя і посуд є результатом специфічних усвідомлених реакцій на взаємодію між людиною та середовищем. Різниця між первісною епохою і нашим часом полягає переважно у ступені складності. Ця складність, - наголошував сучасний американський вчений Дж.-М. Крістенсен (1976), - є основою для існування ергономіки". Протягом багатьох віків предмети побуту і знаряддя праці людина вдосконалювала, надаючи їм раціональнішої форми.

Розвиваючись, ергономіка пройшла два етапи становлення, які умовно можна назвати корективним та проективним, і вступила в третій - креативний.

Корективний етап (кінець XIX ст. - поч. XX ст.) характеризувався тим, що людина щодо машинного компонента була не визначальним, а доповнювальним елементом. Американський інженер Ф.-В. Тейлор (1856-1915) першим науково обґрунтував трудову діяльність людини, розглядаючи її як елемент технологічної системи виробництва. Ідеї тейлоризму стали основою досліджень у галузі фізіології, психології та гігієни праці. Американські дослідники Ф.-Б. Гілбрет (1868-1924) та Л.-Е. Гілбрет (1878-1972) поліпшили методи Ф. Тейлора, зосередившись на вивченні підвищення ефективності праці через усунення зайвих рухів. Ергономіка на цьому етапі займалася питаннями пристосування людини до технологічних процесів, машин і середовища, її тренування у цьому напрямі.

Особливістю проективного етапу (сер. XX ст. - кінець XX ст.) становлення ергономіки стала зміна функції людини в роботі машин з доповнювальної на визначальну, формувальну. Дослідники зосередилися на пристосуванні машин до психологічних, фізіологічних, антропометричних характеристик людини, її потреб, мотивів тощо. Психологів, фізіологів, гігієністів праці, інженерно-технічний персонал виробництва, фахівців із безпеки праці об'єднало тісне співробітництво у пошуках форм і методів комплексних досліджень людини у процесі праці. Міждисциплінарні дослідження стали основою виникнення сучасної ергономіки.

Принципово новий комплексний підхід до вивчення трудової діяльності людини передбачає розв'язання триєдиного завдання: підвищення продуктивності праці, збереження здоров'я та розвиток особистості людини.

Першим спеціалістом з ергономіки можна вважати італійського лікаря Б. Рамацінні (1639-1714), який активно досліджував причини хвороб та травм людини у зв'язку з її трудовою діяльністю.

Польський натураліст В. Ястшембовський (1799- 1882) ще у 1857 р. запропонував термін "ергономія" на означення науки про працю, яка ґрунтується на закономірностях науки про природу.

Радянський вчений М. Бернштейн (1896-1966) проблеми оптимізації трудової діяльності людини розглядав із системно-структурних позицій. Він одним із перших застосував термін "система" у ергономіці та визначив її основні ознаки - структуру, цілісність, взаємозв'язки та взаємозалежності елементів. М. Бернштейн стверджував, що будь-який виробничий процес здійснює система, яка складається зі знарядь праці та працівника. Системний підхід дає змогу використовувати в ергономічних дослідженнях поєднання методів різних наук, на межі яких виникають і розв'язуються якісно нові проблеми вивчення системи "людина-машина".

У роки Другої світової війни поява складних військових технічних систем, які перевищували психофізіологічні можливості людини, стала потужним поштовхом міждисциплінарних досліджень. Постала необхідність у проектуванні обладнання з урахуванням меж людських можливостей, до чого було залучено різноманітних спеціалістів. Це прискорило становлення ергономіки як самостійної галузі науки.

У Радянському Союзі ергономіка з'явилася в 50-ті роки XX ст. завдяки зусиллям Б. Ананьєва, В. Денисо-ва, Г. Зараковського, В. Зінченка, А. Леонтьєва, Б. Ломова, В. Муніпова, О. Ухтомського та ін.

Із 1993 р. спеціалістів з ергономіки в Україні об'єднує Всеукраїнська ергономічна асоціація - колективний член Міжнародної ергономічної асоціації, місією якої є випереджувальний розвиток ергономічної науки та практики з метою поліпшення якості життя через розширення їх впливу на суспільство. Українська асоціація займається навчанням, тренуванням, психологічною підтримкою, пошуком, підбором, прогнозуванням надійності персоналу, ергономічною експертизою та ін.

Сучасна ергономіка перебуває на креативному етапі розвитку, що розпочався на межі XX та XXI століть і спрямований на створення таких систем трудової діяльності, які б давали змогу максимально використати потенціал кожного її елемента, а отже, і системи загалом, досягнути продуктивності праці, забезпечивши комфортність при роботі в системі та збереження здоров'я людини.

На сучасному етапі розвитку ергономіки визначено пріоритети наукових досліджень:

- ергономіка робочого місця;

- психофізіологічне забезпечення діяльності;