Полковник боявся застати розгардіяш у своєму номері, але, на щастя, його вже прибрали.
— Ану стань поряд, — сказав він. I, похопившись, додав: — Будь ласка!
Вона стала коло портрета, і полковник поглянув на них з того місця, звідки дивився вночі.
— Годі й порівнювати,— сказав він.— Я не кажу про схожість. Дуже схожі.
— А ти що, хотів нас порівняти? — спитала дівчина, закинувши голову: на ній був той самий чорний светр, що й на портреті.
— Та ні. Але вчора ввечері і рано-вранці я розмовляв з портретом, наче з тобою.
— Дуже мило! Виходить, з нього була якась користь.
Вони тепер уже лежали на ліжку, і дівчина спитала:
— Тb ніколи не зачиняєш вікон?
— Ні. А ти?
— Лише тоді, коли йде дощ. Виходить, ми схожі.
— Не знаю. Ми не мали доброї нагоди це перевірити.
— Ми взагалі ні на що не мали доброї нагоди. Та хай там як, а все-таки я знаю тебе.
— Ну, а що це тобі дало? — спитав полковник.
— Я над цим не замислювалася. Та, мабуть, щось краще; ніж звичайно дає.
— Отож. На цьому й зупинимось. Хоч я й не звик задовольнятися малим, але іноді доводиться.
— А що тебе засмучує найбільше?
— Коли мені наказують,— відказав він. — А тебе?
— Ти.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «За річкою, в затінку дерев» автора Хемінгуей Ернест на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXVII“ на сторінці 1. Приємного читання.