Розділ «ПОДВIЙНI СТОСУНКИ»

Вихід, як правило, знаходиться там само, де і вхід

(С. Єжи Лец)

З перших днiв роботи шкiльним психологом я здружилася з учителькою молодших класiв Iриною Сергiївною. Спочатку не вбачала нiчого страшного в тому, що вона та її дiти менi приємнiшi за iнших. Поступово помiтила, що найкращi уроки розвитку - в 4-Б, найвищi iнтелектуальнi показники - в цьому ж класi, найменше психологiчних проблем - у тих самих дiтей. Збiг? Десь на околицях свiдомостi миготiла думка про професiйну етику i подвiйнi стосунки, але перемагало пiдступне: «Якщо це нiкому не шкодить - немає нiчого поганого».

Подвiйнi стосунки - рiч непередбачувана, таке собi роздвоєння особистостi, коли почуття стають на завадi професiйно правильним рiшенням. Здавалося: ну що ж тут такого?! Працюємо разом, здружилися. Психолог - теж людина! Воно звiсно так, але з iншого боку… Як прийняти неупереджене рiшення, якщо воно стосуватиметься подруги? Як знехтувати її iнтересами на користь об'єктивностi? Як утримати в собi службову iнформацiю, що впливатиме на її життя? Як?!

Наприкiнцi року мене зобов'язали «на основi наукового пiдходу» забезпечити наступнiсть кураторства мiж молодшою та середньою школою. «Зроби щось», - сказала директорка, i я взялася за психодiагностику теперiшнiх та потенцiйних класних керiвникiв, зiставляла данi, намагалася вiдшукати найкращого майбутнього класного керiвника, який би пiдтримував продуктивний стиль у роботi з дiтьми або зламав деструктивний, якщо такий існував ранiше. Протестувала темперамент, особливостi спiлкування та поведiнку під час конфлiкту. Розклала усi звiти, зiставила данi i… не знайшла жодного iдеального варiанту!

Кандидатiв бiльше, нiж класiв-випускникiв. Але це iлюзiя вибору. Згадався малюнок у сатиричнiй газетi. Цвинтар, могила та епiтафiя: «Не всi йогурти однаково кориснi». З вчителями те саме!

Якось сидимо, п'ємо каву. Iрина жалiється на долю своїх маленьких випускникiв, я - на результати тестування. Поступово скочуємося до банальних плiток, завуальованих психологiєю.

- Не знаю, що робити. Серце крається. Кому малi дiстануться?

- Не переживай, якось владнаємо. Я усiх продiагностувала. Пiдберемо твоїм малим гарного класного керiвника.

- Ага, було б з кого пiдбирати. Ти ж сама кажеш: «жодного iдеального варiанта»!

- Iдеального жодного. Але «нормальнi» є.

- Не знаю, не знаю… Кого ти пропонуєш? Федорову? Вона гарний фахiвець, але ж серце в неї залiзне, замучує дiтей своїми вимогами та принципами. О! Дай їй 4-Г, нехай покаже їм, де раки зимують.

- Ти що? Вона мене намагалась лимоном пiдкупити, обiцяла повбивати малих, якщо їй дiстануться, - пирскаю смiхом, Iра пiдтримує.

- Головай, боюся, занадто м'яка та й молода ще, чи втримає моїх розбишак? Половець взагалi нiчого з дiтьми не робить, нi свят, нi дискотек, а мої звикли, кожного мiсяця щось придумуємо. Про iнших i говорити не варто. Так важко. Я засмучена й малi це вiдчувають: якiсть принишклi, навiть з випуску не радiють.

- Менi здається, Федорова - варiант: сангвiнiк, вимоглива, але неконфлiктна. Найкраще твоїм пiдiйде.

- Не знаю. Може, й пiдiйде. Хiба цих предметникiв зрозумiєш? Цiлий рiк в очi не бачать. А зараз дружать. Ходять, цукерки носять, чаюють. «Iрочка те, Iрочка се». «Якi в тебе дiтки». «От би менi твiй клас».

- Та-ак…

- Лише на тебе сподiваюсь. Допоможи. Запропонуй Хоменко. Я її з дитинства знаю, в одному дворi виросли. Вона моїх малих не образить i я до них ближчою буду.

- Хоменко? Але ж вона емоцiйна, вибухова, своєю думкою нiзащо не поступиться.