В Завалові я вперше стрінувся з У. С. С.
Вправді ще перед тим довелося читати в часописах про Український Легіон, але коли маю бути щирий, ніколи не думав я, що це справді серіозне військо. — От штучка Австрії, подумана на те, щоби мати пропагандивний матеріял посеред мас Великої України, коли доведеться переступити Збруч. Але вже в Болехові, на підставі різних оповідань, пришилося мені трохи змінити думку про українську формацію. Все-таки не було змоги, навіть при ближчому зіткненні з У. С. С. у Завалові, краще придивитися їм та фахово оцінити їх боєздатність.
Тямлю лише, що приглянувся я тоді зблизька нашим лєгіоністкам.
— Бідні дівчата! Сиділо би то в хаті, не сіпалося (думав я тоді). Таж ні кріс, ні наплечник — речі не подумані на жіночі ніжні раменця. Що вже казати про всі невигоди маршу, бігу, нічлігів… І пощо то тільки завзяття і посвяти, коли тут йде про такі далекі справи для наших національних інтересів!
Повторяю, що це були мої тодішні міркування, що їх я потім основно змінив.
Одної ночі, саме тоді, коли на нашому правому крилі йшли бої над Золотою Липою, в якій значно потерпіли й У. С. С, невдалеки боєвої лінії, під якимось придорожним хрестом я познайомився з Вітовським.
Ніч була літна, тепла. Здалеку доходила метушня бою: поодинокі постріли, тріскіт скорострілів, крики. Коло нас була відносно тиша.
Нічна, приспана природа, запах вогкої розпареної за дня гарячим сонцем землі всуміш з відгомонами недалекого бою створювали несамовитий настрій. Ми з Вітовським довго сиділи, мовчки прислухуючися цим жукам та снуючи думку за думкою. Потім нав'язалася між нами розмова, в якій я ближче пізнав цього милого старшину.
Вітовський був чоловік наскрізь ідейний, запальний. Вже з тону його бесіди можна було пізнати людину, яка про себе мало думає, лише підпорядковує свої думки, амбіції та особисті інтереси якійсь вищій ідеї. Наша балачка тривала до самого світанку. Вранці ми розпращалися.
Мої очі з приємністю проводили його гожу мужеську стать, що бадьорим, військовим кроком зникала в ранній імлі.
Донині залишилася в тямці темна ніч, проведена на куренні папіросок і розмові з Дмитром Вітовським.
Від того дня доводилось частіш приглядатися У. С. С. Була вже осінь, дощі, болото. Найближче до нас стояв відділ Дідушка. З ним самим я познайомився, добре пам'ятаю, під копицею гречки, що хоронила нас від вітру та слоти. Ми розмовляли, заїдаючи з апетитом часник. Їсти часник у цьому часі було в моді. Їли його всі, навіть ті, що колись на саму згадку часникового духу кривили носом. А їли тому, що військові страви були здебільша дуже безвиразні у смаку і мляві до тої міри, що хто допав цього «неблагородного і вульгарного коріння», періщив його за одним махом по дві головки, закусуючи «комісняком»…
Не найкраще виніс я вражіння від розмови з Дідушком. Він видався мені людиною зарозумілою, чванькувато-самопевною, притому чималим хитруном. У його хитреньких, метких очках я вичитав багато з того, що потім він доказав своїми вчинками. Але вояк був добрий. Цього йому відмовити не можна. Колись по роках я мав нагоду пригадати Дідушкові пам'ятну розмову зі смачним часником під копицею гречки. Але це було в інших, куди інших обставинах.
В короткому часі я пізнав більше старшин У. С. С, людей симпатичних та ідейних. Між ними М. Галущинського, що був зв'язковим між українською формацією і військовою австрійською владою. На його плечах лежав великий тягар відповідальности та преріжних обов'язків. З уряду мусів він встрявати у безліч конфліктів та неприємних історій, що виникали поміж У. С. С. і Корпусною Командою. Треба признати, що він немало прислужився Українському Легіонові завдяки свому тактові. Зате не можу райдужними красками змалювати постаті Гр. Коссака, що в тому часі був командантом У. С. С, і мушу признатися, він ніяк не припав мені до вподоби. Це, очевидно, моя особиста антипатія, що рішуче не може вменшити його вартости.
Фронт перенісся над Стрипу. Тут зладжено постійні окопи з очевидним наміром на довшу задержку. Москалі докладали великих зусиль, щоби викинути нас зі становищ. Вони часто робили несподівані випади, в яких тратили багато вояцтва, зовсім безуспішно. Або засипували нас барабанним вогнем, що тривав часом і по три дні.
У. С. С. понесли тоді значні втрати. Пригадую собі геройську поставу нашого Легіону при однім з таких випадів ворога. Безнадійне положення, що витворилося на тому відтинку й грозило прорванням фронту, врятували У. С. С. своїм завзяттям і безприкладною відвагою.
Було це під Семиківцями над Стрипою. Москалі значною силою відкинули мадярську частину, що кинулася у паніці до втечі. Відворот сумежних частин потягнув за собою і мою частину. Вона поквапно вилізла з окопів, щоби погрозити москалям зап'ятками. Я навіть не намагався задержати втечі, бо ситуація була доволі безвиразна й не хотілось попасти у полон або губити даремно людей.
Тим часом У. С. С. непорушно сиділи в своїх окопах, причому кропили ворога рясним вогнем і не виявили найменшої охоти послідувати за прикладом сусідів відділів. Пробігаючи повз них, я крикнув:
— Що ви, побожеволіли, хлопці? Втікай до лиха один з другим, бо москалі вас видушать, як рудих мишей. — Та мої слова були горохом до стіни.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спогади» автора Тарнавський М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стріча з У. С. С“ на сторінці 1. Приємного читання.