Розділ «Стріча з У. С. С»

Особливо вбилась мені в тямку одна сценка, що застановила мене зовсім іншими очима глядіти на Український Легіон.

Щоби здержати навалу москалів, що лявіною котилася на наші окопи, двоє стрільців схопили скоростріл і вискочили з окопу, щоби бічним вогнем перетяти ворогові дорогу. Але що на лінії стрілу терен легко підносився, а добігти до вигіднішого місця було неможливо, то стрільці без хвилі вагання спорудили інструмент, що аж здивував мене своєю дотепністю. Один із них злегка нагнувся і при допомозі другого насадив на свої плечі скоростріл. Другий як стій наложив ленту — і як затріскотить першому над головою! Не знаю, чи цільно стріляв той прилад, але признаюся, що тоді вперше доводилось бачити таке дивовижжа та подивляти стрілецьку вигадливість.

З кінцем січня 1916 року мене приділили до Коша У. С. С. Немає сумніву, що це сталося завдяки старанням Галущинського в Боєвій Управі. Я спинився у Свистільниках Рогатинського повіту, де тоді стояв Кіш і Вишкіл У. С. С, що їх я згідно з наказом мав перебрати під свою команду. Після 4–5 місяців Вишкіл перенесли до Розвадова. Тут я пробув решту 1916 року до половини 1917-го. Факт перенесення мене невимовно врадував. Знайомі обличча, рідна мова, пісня, змога обмінятися гадками створювали атмосферу, до якої я давно вже тужив.

Вишкіл починався від школення новобранців. Було тут багато таких, що, не оглядаючись на те, що при бранці комісія признала їх не спосібними до служби, зголошувались добровольцями до Легіону, бажаючи за всяку ціну стати українськими стрільцями. Були юнаки, що не переступили 18-го року життя і нераз, хоч і вгиналися під крісом і наплечником, силкувалися на бадьорі настрої. Словом, було багато боєво недоброякісного матеріялу, що входив, як і решта стрілецтва, у склад вояцтва з ідейних мотивів, про які, може, і не здавала собі справи Австрія у цілій повноті.

Знову ж Боєва Управа зі свого боку всіми силами намагалася втягнути у склад У. С. С. стрілецтво, написане сюди ще 1914 р. (Як відомо, в 1914 р. зі Стрия відпущено домів кільканадцять тисяч хлопців, що зголосилися до У. С. С.) Багато з них голосилося тепер до Коша У. С. С, а деякі тікали просто з австрійських відділів. Великі заслуги для збільшення чисельности Легіону поклав сот. Гірняк, котрий моментально засвоював втікачів з австрійських відділів для У. С. С. і тим самим трохи не вдвоє збільшив чисельність Легіону понад контингент.

Словом, рух у вишкільних відділах був великий. Слава Українського Легіону розходилася широко по краю: розносили її преса, виздоровці та геройські подвиги на фронті.

На перших порах свого побуту при Вишколі У. С. С. я мало вглядав у вишкільні праці старшин. І без мого надмірного догляду праця над новобранцями йшла добре і вповні задовільно.

Зате в Розвадові треба було темпом праці збільшити, бо тут загальний нагляд над Вишколом мав Принц Оскар, син Вільгельма II. Тож зрозуміле, що мені хотілося представити нашого вояка у якнайкориснішому світлі. І треба признати, що це мені вдамося.

Візитації по вишкільних групах переводив полковник Вараді, мадяр, що мав багато симпатії для наших стрільців і, як можна було висновувати з його слів, був великим прихильником української справи, а то й державносте. Очевидно, його міркування на тему наших справ, що виходили поза суто військові межі, можна було збагнути лише з тону бесіди і наставлений до поодиноких явищ, яких він був свідком посеред У. С. С.

Назовні свою прихильність до нас він виявляв тим, що носив на шапці стрілецьку відзнаку та що часто перебував у товаристві наших старшин. Його приязнь та спочутливе відношення до українства пояснювали впливами капітана Гези, мадяра українського походження. Наскільки в тому було правди, не знаю.

Часом мадяри, що належали до вишкільної групи, тої самої що У. С. С, влаштовували для українських старшин прийняття, на яких намагалися зі всіх сил впоїти нас добрим мадярським вином так, щоби винести на руках до фір, що вже заздалегідь ждали наготовлені до того транспорту. Ми, очевидно, з куртуазії, коли вже приходила година від'їзду, нібито безнадійно п'яніли і давали себе спокійно винести на руках. По таких прийняттях були мадяри невимовно вдоволені та з правдивою приємністю перехвалювалися, мовляв, геть до одного повпивали своїх гостей…

Згадуючи минуле, не хочеться нині вірити, скільки то енергії витрачувалося на те, щоби обійти сотнями крутих штучок розпорядок військових влад щодо обмеження числа стрільців у Легіоні до числа 2000. Проте заходи сот. Гірняка та Галущинського давали гарні висліди. Фактичний стан Легіону значно переступив завдяки їм намічені межі.

Очевидно, ці обмеження треба приписати сусідським опікунам, що невгомонно шушукали проти нас у Відні. Вже цей факт проречисто говорить про те, які то великі впливи мали вони в урядових кругах, коли зуміли аж до тої міри параліжувати імперіялістичні пляни Австрії. З другого боку, ці урядові круги не найкраще представляються в освітленні цього ж факту.

Життя у Свистільниках було трохи одноманітне, хоча робилося все, щоби вихіснувати вільний час від зайнять старшин та інструкторів. Тому влаштовувано було ріжних нагод свята, гутірки, виучувано стрільців пісень, притягаючи до того й місцеве населення. Можна уявити собі, як охоче та щиро горнулося наше селянство до стрілецтва. То вже певна річ, що села, до перебували тоді У. С. С, донині зберігли велику снідомість та пієтизм до тих ідеалів, котрі присвічували українському стрілецтву.

Куди живіше розгорнулося національне та товариське життя у Розвадові. Тут часто уладжувано паради та імпрези на більшу скалю, що мало на меті оснідомляти стрілецтво та дооколичні місцевости, де населення з таким самим серцем ставилося до стрілецтва, як раніш у Свистільниках.

У Розвадові мали У. С. С. окремий адміністраційний апарат і самостійну харчову самоуправу. На тому тлі часто доходило до конфліктів з полк. Бєрнацким, україножером, що був командантом вужчої групи, до якої належали і стрілецькі вишкільні частини, (Командантом цілого комплексу вишкільних груп був, як я вже згадав, принц Оскар. Бєрнацкі, який часто, аж зачасто вглядав у справи Вишколу У. С. С, своє вороже відношення до нас виявляв переслідуванням адміністраційно-харчового відділу.)

Основу до частих напастей він находив у скаргах на малі пайки хліба німецьких підстаршин, приділених до кожної вишкільної сотні на те, щоби впоювати у наше вояцтво німецький мілітарний дух.

Приділ німців до нашого Вишколу став подією.

Тямлю, як дуже неохоче прийняло цю зміну вояцтво. Це ж було явне вкорочення автономії У. С. С. І старшини, і стрільці бойкотували інтрузів. Одні та другі вдавали, що не розуміють німецької мови.

Та ось сталося диво. До двох тижнів німецькі інструктори, замісць вивчити стрільців німецької команди, самі вивчили прекрасно українську та нею стало від цеї пори послугувалися.