Розділ «Стріча з У. С. С»

У. С. С. мали велику перевагу над іншими формаціями. Ту перевагу давала ідейність наших стрільців, а в зв'язку з тим амбіція. Приналежність до У. С. С. сповнювала грудь кожного українця гордістю. Жовто-блакитна відзнака на боці шапки-мазепинки була для нього знаком якоїсь вищости над тими, хто її не мав. Думки про виріжнення у звіті частин У. С. С. були мрією і приємністю не лиш їх командантів і старшинства, але в рівній мірі хвилювали нездарного обозника і закопченого кашоваря. Щоби осягнути, напр., у вишколі чи на фронті у стрілецтва якусь трудну річ, пистарчило натякнути на їхню національність та добру славу Легіону, а хлопці землю з-під себе дерли, щоби не посоромитися перед іншими формаціями.

Наше старшинство, теж ідейне й амбітне, мало все ж замало вишколу, щоби станути на висоті свого завдання. Головно ті з з молодших річників (а таких було багато) стояли під оглядом фахового знання значно нижче від австрійських резервових старшин, що, окрім однорічної школи, мали за собою по кілька вакаційних вправ. Ще півбіди, коли такий молодик попав до вишкільних частин, де мав нагоду в скорому часі доповнити поверховну військову освіту. Але що вмів старшина, котрий, ледви розбираючися у військовій абетці, попав на фронт? Він не знав, що має діяти по лише з повіреними собі людьми, але й зі самим собою.

Та все-таки велика ідейність, інтелігенція та амбітність нашого старшинства вирівнували недостачі їхнього військового вишколу.

У Розвадові мене підвищили до ступня отамана (майора).