Розділ «І що далі? І що далі?!»

Тим часом воліклися дні облоги Львова якось так пиняво, нецікаво. Наші спроби робити наступ поляки параліжували доволі швидко. Видно, були добре поінформовані про місця скупчення наших сил. А втім, не була це для них важка справа, коли зважити величезне розрідження нашого стрілецтва. На справжню концентрацію треба було бодай два дні. А помічувати ворогові наші рухи не було важко з Високого Замку, коли навіть допустимо, що він зовсім не мав своїх агентів поміж стрілецтвом, а то й старшинством.

Правду кажучи, наступ у наших умовинах був майже неможливий з-за того (поминаючи все інше), що нам з причини недостачі гарматнього стрілива годі було перевести серіозно артилерійську підготовку. Хай скажуть обізнані з воєнним ремеслом, чи можна нині робити наступ без артилерійської підготовки, та ще з нашим скупим засобом крісового стрілива?!

Нині часто доводиться чувати: «Ex, Львів можна було здобути, лиш…»

Щоби розважити справу здобуття Львова, треба добре знати обставини, заки скажеться в тому останнє слово.

Перш за все, наш боєвий матеріял рекрутувався переважно зі сільського елементу, основно необізнаного з містом. До того знаємо, яка то важка боротьба з ворогом, що обсадив будинки. Кожна кам'яниця стає тоді твердинею, що її треба здобувати великим накладом людського та воєнного матеріялу. Одного й другого, повторюю, мали ми смішно мало.

Як би тоді виглядало здобування дільниць, бльоків і будинків стрілецтвом, котре просто розгубилося би посеред вулиць та проулків?

Приступаючи врешті до такого наступу, треба було в першу чергу збомбардувати гарматнім вогнем якусь частину міста, щоби мати точку зачепу, що від неї можна би було розпочати акцію.

А втім, допустім на хвилю думку, що ми могли підготовити артилерійським вогнем наступ. Ми знищили до тла, напр., східну частину Львова. Розпочинаємо наступ. У. С. С, як більше міський елемент, визначуємо на поліційні відділи, що мають нишпорити та хитрощами опановувати доми. Решта відділів рівномірно посувається на захід, здобуваючи кам'яницю за кам'яницею. Ми маємо у своїх руках Львів. Ворог знищений. Але й нас половину перетереблено.

І що ж далі? Для обсади Львова, як показали листопадові дні, цего в більшості активно ворожого міста, треба було щонайменше 10-тисячної залоги. Корпус, що осаджував Львів, начислював 9.000. Сили Корпусу ледви вистарчали би на обсадження Львова. А де фронт? А чим посуватися на захід?

Нелегкі були проблеми…

Оці проблеми стояли перед нами весь час облоги Львова, і розв'язати їх не було сили. Бо фронт під Львовом в'язався нерозривно зі загально українською ситуацією й з усіма фронтами. В тім випадку не рішала побіда на якомусь одному відтинку, бо це загальної ситуації не змінювало. Треба було українським урядам рішатися на т. зв. кайзершніти у високім стилі. Треба було творити одну суцільну українську армію з одним авторітетним командуванням та покінчити з «двома Українами», між якими трохи не приходило до отвертого бою. Але люди, що кермували тоді долею народу, на те не були спосібні. І все йшло по лінії найменшого опору, по тій лінії, що її створили перші дні розвитку подій.

Одного дня наші гарматчики на підставі розвідчих звідомлень так довго «мацяли» артилерійською пальбою, аж одним цільним пострілом влучили у вагони зі стріливом та спричинили ворогові чималий бешкет.

Тямлю, скоїлося це якраз після обіду. В одній хвилині по звичайному гарматньому пострілі воздухом струснув величезний гук. Не розбираючи, відкіля гук походить, я метнувся прожогом до телефону спитати, чи не скоїлося якесь нещастя на нашому боці.

От. Шухевич успокоїв мене, вияснюючи причину вибуху. Притому запитав, чи можна покористуватися панікою, яку певно спричинив по стороні ворога вибух, та робити наступ. Я з місця заявив йому, що на наступ рішучо не погоджуюся.

— Стратите людей та будете тікати, — відповів я коротко, залишаючи ближчі пояснення ліпшій нагоді. Міркував я тоді так: Наш фронт сильно ослаблений. Вояцтво широко порозкидано по лінії. Постягати для наступу потрібну силу — значить витратити чимало часу на таку операцію. Збірану групу треба було знову пересунути від нашої лінії аж під місто, що так само зайняло би багато часу. За той час паніка у ворога вщухла би, й він знову став би вповні боєздатною силою, готовий ставити рішучий відпір наступові. А втім, думав я заєдно: займемо Львів, і що ж далі?..

Внедовзі по цьому випадку прийшла невдача III Корпусу. Ми зіслабли. До голови приходили думки не так про наступ на Львів, як про те, щоби за всяку ціну вдержатися. Тим більше, що ворог дістав сильну підмогу у вишколеному вояцтві з Познаня. Проте ми ще якийсь час держалися, аж поки не прийшов край. Познанці рушили нас з місця. Начальна Команда наказала відворот у такому порядку: усі три корпуси вирівняною лінією роблять відворот на південь. І і II Корпус переходять лінію Дністра. І Корпус має перетяти в околиці Нижнева залізничу лінію, II пройти близько Жидачева, III вдержатися в нафтовому басейні.

Але цей плян залишився лиш пляном. Здійснити його було немислиме. Відступ відбувався далеко не так.

Вдруге повторюю, що скупчення всіх сил близь басейну, забезпека тилів Чехо-Словаччиною та Карпатами були би дали більше шанс виграної, як роздування фронту аж по Сокаль.

Відступ тривав майже безугавно по Чортків. Відступ регулярний, без паніки, так само як регулярний був наступ противника. Довша зупинка послідувала над Серетом. Відсіль, з-під Чорткова, розпочалася наша офензива.