Розділ 7. КУРІНЬ ПРУТА В РЕЙДІ

Одного гарного осіннього дня 1945 року курінь Прута, складений із восьми сотень повстанців, перейшов із Галичини на територію Лемкіищиии. По дорозі він здобув місто Бірчу, зни-щив базу ворога, забрав численні трофеї і тридцять п'ять польських полонених та привів їх до села Ляхови, де був розміщений курінь полковника Коника.

Приналежні до куреня Прута вояки почувалися в Лемківщині дуже певно й навіть не хвалилися тим, що здобули Бірчу. Казали, що, мовляв, обходити місто було невигідно, тому вони через нього й перейшли.

Обидва курені розташувалися в хатах, стодолах і садах. І хоч разом це виносило лише дві тисячі вояків, та мешканцям села здавалося, що у ньому стаціонує ціла дивізія. В довкіллі зчинився величезний рух. Населення допомагало чим тільки могло, а господарський відділ також хотів добре прийняти гостей і довозив із магазинів харчі та інші речі возами.

Стрінувши свого друга Довбуша, політвиховник Зорян засипав його питаннями, а місцеві повстанці обступили їх і з великим зацікавленням прислухалися до розмови, причому не могли не захоплюватися досвідом і бойовим гартом прибулих.

Друг Довбуш мав спеціальний дар до оповідань і, хоч розказував про страшну боротьбу, та в її сторінки не забував заплітати веселі епізоди, які викликали серед вояцтва регіт.

- Москалі шаліють, - оповідав він, - вони стягли величезну кількість війська, відділів НКВД і різних спеців, але досі нічого не могли вдіяти. Та й узагалі не знають, що робити далі. В гірських і лісистих просторах України оперують сотні добре зорганізованих відділів УПА, а в них великий відсоток становлять наддніпрянці. УПА й ОУН провели широку підготовчу акцію між українцями червоної армії в часі її відвороту із Заходу, а злука українських земель також працює в нашу користь. У зв'язку з цим, убита ворогом надія на самовизволення зараз на Східній Україні росте й міцніє з кожним днем. Добре підготовані в Галичині кадри ОУН тепер масово поширюють ідеї самостійності й суверенности по всіх наших землях, а успішні акції УПА допомагають їх легкому сприйманню. Коли б Україна мала більше гір і лісів, то число відділів УПА можна було б збільшити багатократно, й це улегшило б наші визвольні змагання.

- Яку тактику вживають большевики, і як часто вам доводилося зводити з ними бої? - поцікавився Зорян.

- За останні три місяці курінь мав сімнадцять боїв, не рахуючи менших зударів і сутичок наших підвідділів у різних акціях. А большевицька тактика? Вона зараз ніяка. Москва почуває себе розгубленою, бо по стороні УПА стоїть усе населення, а з цілим народом воювати важко.

Тут Довбуш щось собі пригадав і записав у свій нотатник, а тоді запитав Зоряна:

- А як мається справа з нашою еміграцією? Вона багато могла б зробити для загального добра. Адже на Заході є сила-силенна наших людей!

Зорян замислився, а Довбуш тим часом закурив цигарку, пустив хмару диму аж до конарів вишні й докинув:

- Я запитав тому, що ви про це повинні добре знати. Вам до еміграції ближче, й через вас іде на Захід багато зв'язкових.

- Бачиш, - не то із жалем, не то з іронією відповів Зорян, - наша еміграція підходить до цієї справи «по-державницькому». На Заході є кілька партій, які розробляють соціальну програму, здається, вже й уряд організовують, але доцільність боротьби УПА засуджують. Кажуть, що ми нерозумні молодики й порвалися з мотикою на сонце. Нам тут важко зрозуміти той факт, що досить велика частина української еміграції неприхильно відноситься до боротьби УПА, тоді коли кожна нація своїм підпіллям гордиться. Візьмімо, наприклад, французький резистанс. Він приніс Франції багато слави, але в порівнянні з УПА фактично був дуже маленький. Там оперували дрібні цивільні групи, яким давали всебічну підтримку альянти, а українських повстанців не підтримує ніхто. Проте, не дивлячись на ніщо, у страшному царстві московської деспотії вже на протязі довгих років діють упівські сотні, курені, загони, й деякі з них рейдують по цілій Східній Європі.

- Що ж наш Провід на це? - впав поновний запит. Лице Зоряна стало ще серйознішим.

- Під теперішню пору Провід звертає всю свою увагу на боротьбу у Краю. Найгірша біда в тому, що, замість пропагувати нашу боротьбу й засуджувати окупацію України Москвою, йому доводиться переконувати різні закордонні партії і їх прихильників у доцільності цієї боротьби…

Всі посідали на пахучу траву, й лише Довбуш стояв під вишнею, часто пихкаючи димом, немовби хотів дерево піддати дезинфекції. По хвилині почав дорікливо:

- Москалина Хрущов одягає вишивану сорочку, щоб нею притягти до себе більше яничарів для нищення нашого народу. Але Москва винищує не тільки нас, українців, робить так з усіма поневоленими націями. Тюрми й концтабори переповнені, щодня розстріли, заслання. На Рідних Землях ведеться нерівна боротьба, й у вирі її щодня гинуть сотні наших героїв. Тому сьогодні нам особливо потрібна бодай моральна підтримка еміграції, яка наші ідеї і мету нашої боротьби повинна б поширювати на Заході. Просто не хочеться вірити, що існує такий українець-патріот, котрий висловлювався б проти боротьби за волю, за державу, за краще майбутнє нашого багатостраждального народу!…

Довбуш опам'ятався, що говорить трохи заголосно й нервово, жбурнув геть недокурка й собі сів на траву.

Запанувала мовчанка, яку перервав той же Довбуш, але на цей раз уже усміхнений і веселий: