Розділ «10.4. Продукція вівчарства»

10.4.1. Шерсть

Шерсть — волосяний покрив тварин, що володіє прядильною здатністю. Шерсть овець використовують для виготовлення товарів народного споживання (одягу, взуття, ковдр, килимів, пледів, головних уборів, шалей, хусток і ін.) і промислових матеріалів (технічних сукон, повсті, фетру).

Натуральна шерсть має прядильні властивості, легко звалюється, утворює руно, що має штапельну чи косичну будову, відрізняється хвилястістю або завитістю, специфічним запахом, горить повільно, має запах паленого пір'я, утворюючи запечену масу, швидко розчиняється в лугах і стійка до кислот.

Овеча шерсть з усіх видів натуральної шерсті стоїть на першому місці щодо кількості, так і по цінних фізико-хімічних властивостях.

На тулубі вівці росте рунна шерсть, захисний волос (на віях), криючий волос (на лицевій частині голови і на ногах) і відчутний (на кінчику морди).

Руно — це шерсть, що зістригається з овець. Вона складається з трьох основних типів волокон: ості, пуху і перехідного волосу. В окремих випадках можуть зустрічатися різновиди ості — мертвий і сухий волос.

Цінність рунної шерсті визначається тим, з яких волокон складається руно.

По морфологічній будові шерстні волокна розділяють на покривний волос і підшерсток. До покривного волоса відносять остюк, криючий (на голові, кінцівках, хвості) і перехідний волос, до підшерстку — пухові волокна. Покривний волос складається з лускатого, кіркового і серцевинного шарів, підшерсті (пухові волокна) — з лускатого і кіркового.

Лускатий шар — тонка (0,5-2 мкм) оболонка волокна з ороговілих кліток у формі кільцеподібних або черепицеподібних лусочок. Лускатий шар складає близько 3 % маси волокна, захищає основну його масу (кірковий шар) від хімічних, світлових, погодних і механічних дій. Має велике технологічне значення в процесах прядіння і валяння шерсті. Від розмірів, будови і розташування лусочок залежить блиск волокон.

Кірковий шар складається з веретеноподібних кліток, розташованих під лускатим шаром і сполучених міжклітинним веществом. Клітки пігментованих волокон містять гранули фарбувальної речовини — меланіну, який і визначає колір шерсті.

Серцевинний шар займає осьову частину волокна. Порожнини між клітками заповнені повітрям. Чим сильніше розвинений цей шар, тим нижче технологічні властивості шерсті.

Морфологічна класифікація шерстних волокон покладена в основу характеристики шерстного покрову овець в інструкціях, технічних умовах, заготовчих і промислових стандартах на шерсть, визначає напрям технологічного використання шерсті.

Класифікації і стандарти підрозділяють шерсть по типах і співвідношенні складових її волокон на однорідну, або тонку і напівтонку, і неоднорідну, або грубу і напівгрубу.

Технічна цінність неоднорідної (грубої і напівгрубої) шерсті визначається співвідношенням основних типів шерстинок у руні. Чим більше пуху і менше ості, тим неоднорідна шерсть цінніша як сировина для виготовлення вовняних тканин. Звичайно, у виробничих умовах співвідношення між пухом і остю визначають на око, на дотик, за будовою руна. Якщо воно складається з косиць м'яких, густих, що розпадаються на окремі кіски тільки у верхній частині, то вважається, що в руні багато пуху (понад 70 %). Якщо косиці руна розпадаються на 2/3 своєї довжини, то значить співвідношення пуху й ості приблизно однакове.

Розпадання косиць на всю довжину (причому вони тверді, прямі) до шкіри вівці — показник дуже грубої шерсті з великим вмістом ості. У деяких випадках необхідно точно визначити співвідношення між різними типами шерстинок у неоднорідному руні. Тоді застосовують лабораторний метод, при якому зразок оригінальної шерсті миють, доводять до постійно сухої маси, виділяють типи шерстинок з мікроскопічною перевіркою), кожну фракцію (сукупність типів шерстинок) зважують, визначають процентне співвідношення шерстних волокон, відповідно до вихідної маси шерсті.

По сезонах стрижки шерсть розділяють на весняну, пояркову і осінню. Шерсть розподіляють по класах відповідно до вимог стандартів або технічних умов до довжини, тонини волокон, стану і кольору шерсті.

Шерстну продуктивність овець визначають по настригу немитої і чистої шерсті. Показники шерстної продуктивності складаються з цілого ряду ознак: довжина, тонина, густина шерсті, площа шерстного поля.

Шерсть має комплекс цінних якостей: фізико-технічних, технологічних і хімічних.

До фізико-технічних відносяться довжина, товщина, завитість, пружність, еластичність, гігроскопічність, колір, блиск.