Розділ «10.4. Продукція вівчарства»

Груба шерсть. Вона неоднорідна, складається з пуху, ості, зустрічається мертвий, сухий і перехідний волос. Руно косичної будови з чітко вираженою ярусністю: нижній — пух, верхній — ость. Звичайно, ость довша пуху, але у романівських овець пух на 1,5-2см довший ості й утворює красивий завиток.

Грубу шерсть одержують від овець грубововнових порід (гісарська, джайдара, каракульська, романівська, мазех, тушинська, цуркан, махновська). Груба шерсть буває білою, сірою, чорною, коричневою. Містить мало жиропоту. Має різну довжину. Є цінною сировиною для сукон, килимів, повсті, валянків та інших виробів. Класність шерсті визначається співвідношенням пухових і остьових волокон.

10.4.2. Овчини

До хутрової сировини відносяться шубні і хутрові овчини і смушки. Овчина — шкура, знята з вівці, основний вид сировини для хутряних виробів.

Шубні овчини одержують при забої грубововнових овець (вироби з них носять міздрею вверх). Вони повинні бути теплими, міцними і легкими. Теплові якості овчин залежать від міцності і щільності міздрі, густоти і довжини хутра, співвідношення пуху й ості. Міцність при носінні визначається міцністю міздрі, зв'язком хутра із шкірою, оптимальним співвідношенням пуху й ості. Легкість обумовлена товщиною міздрі, тониною шерстинок, оптимальною густотою і довжиною хутра, мінімальним вмістом жиропоту. Шубні овчини поділяють на три види: романівські, російські і степові. Романівські овчини одержують від овець романовської породи, по легкості, міцності і красі вони є кращими у світі. Російські овчини одержують від овець усіх грубововнових порід, крім курдючних і смушкових, від яких одержують степові овчини. Степові овчини низької якості — важкі, недостатньо теплі, шерсть містить багато грубої ості і навіть мертвого волоса.

Хутрові овчини одержують від тонкорунних, напівтонкорунних і напівгрубововнових овець. Вироби з них носять хутром назовні, а міздрею усередину. Овчини повинні бути легкі з високими тепловими якостями, гарним хутром. Хутрові овчини високої якості одержують від овець таких порід: асканійська, радянський меринос, ставропольська, кавказька, цигайська, горьківська, ромні-марш, куйбишевська і деякі інші. В овчин від напівгрубововнових овець не вирівняне хутро.

Шкіряні овчини — це шубні чи хутрові овчини, але які мають ряд значних недоліків у шерстному покрові з дуже короткою вовною (довжина менш 2,5 см). Такі овчини не використовуються для вироблення шубних чи хутрових виробів і надходять до шкіряних заводів для вироблення шкіри.

Довжину (висоту) хутра вимірюють у розправленому, але не витягнутому виді (від основи до верхньої частини) штапеля або косиці, на боковій частині овчини. Площу овчини визначають виміром довжини і ширини з наступним перемножуванням цих величин і виражають у квадратних дециметрах.

У окрему категорію шубних овчин виділяють овчини овець романівської породи і їх помісей з північнокуцохвостими вівцями. У романівських овчин пух довше за остюк, утворює кільчасті завитки. Колір сіро-блакитний різних відтінків. Шкірна тканина щільніша, міцніше і легше, ніж у овчин інших видів.

Площу овчини визначають множенням її довжини (від верхнього краю шиї до хвоста) на ширину (вимірювану по лінії на 3-4 см нижче за нижній край переднього паху). Довжину курдючної овчини визначають по хребту до лінії, що сполучає нижні западини задніх кінцівок, не рахуючи курдюка. Для вимірювання овчину розпрямляють, але не розтягують. При вимірюванні площі овчини, висушеної з натягненням на рамі, з її фактичної площі роблять знижку 10 %. Вимірюють довжину і ширину з точністю до 1 дм.

При консервації площа овчини змінюється. Тому встановлена шкала перерахунку площі законсервованої овчини на площу її в парному стані.

Консервують овчини не пізніше ніж через 2 год після зняття шкури, але не раніше, ніж шкура остигне. Основні способи консервації хутряних і шубних овчин — прісно-сухий, сухосолений, мокросолений, кислотно-сольовий.

Заморожені овчини повинні бути розморожені і законсервовані мокросоленим способом. Розподіляють овчини по сортах і залежно від кількості пороків, що є на них, і місця їх розташування.

10.4.3. Смушки каракульські

10.4.4. Баранина

Вівчарство економічно вигідне тільки при одночасному виробництві високоякісної шерсті і баранини. З кожної породи овець можна при належній технології мати гарну баранину, шерсть й овчини. Виведено і спеціалізовані скоростиглі м'ясо-шерстні породи (куйбишевська, півні -чнокавказька, російська довгововнова, горьківська, англійські м'ясо-шерстні, прибалтійські чорноголові), від яких одержують баранину високої якості при економії витрат поживних речовин на кілограм приросту.

Високими м'ясними якостями характеризуються вітчизняні грубо-вовнові породи (гіссарська, сараджинська, балбаська, карачаївська, лезгинська, базах і т.д.).

Для ефективного виробництва баранини необхідно не тільки розводити відповідні породи овець, але мати в структурі отари не менше 60 % маток, проводити зимовий окіт, інтенсивно вирощувати й відгодовувати овець. Цю операцію здійснюють планомірно, кваліфіковано, при належному контролі за збереженням поголів'я, станом здоров'я, приростами. Фахівець виходячи із загальногосподарських планів виробництва продукції і технології галузі, щорічно складає план виробництва баранини, технологічні карти вирощування молодняку і відгодівлі (нагулу) вибракуваних овець, проводить контрольне зважування, визначає порядок доставки і здачі відгодованих овець на м'ясокомбінати. Неухильним правилом є проведення відгодівлі (нагулу) інтенсивно, з використанням властивого молодняку енергії росту, з доведенням усіх овець до вищої категорії вгодованості.

Прижиттєва оцінка м'ясної продуктивності овець, призначених для забою здійснюється шляхом визначення передзабійної маси тварини (по середньому показнику живої маси перед утрішньою годівлею два дні підряд або по цьому ж показнику після добової витримки). У випадках затримки надходження тварин на забій на два і більше днів необхідно провести індивідуальне зважування тварин безпосередньо перед забоєм. Дорослих тварин зважують з точністю до 0,5 кг, молодняк — до 0,1 кг За час голодної витримки втрати маси тіла складають 2,5-3 %. Втрати маси тварин високої вгодованості завжди нижчі, ніж у недостатньо вгодованих.

Вгодованість овець оцінюють за розвитком м'язової і жирової тканин на загривку, спині, попереку, корені хвоста і на ребрах. У курдючних і жирнохвостих овець оцінюють ступінь жировідкладання по загальному розвитку курдюка і хвоста. Стандартом передбачений розподіл овець по вгодованості на наступні категорії вгодованості: