Розділ «10.4. Продукція вівчарства»

- Січка, підстригання — короткі шматочки волокна, що попадають в руно при повторних проходах машинки стригаля, коли стригаль намагається поліпшити якість своєї стрижки, сховати нерівність стрижки і т. д.

- Шкурка — шматочки шкіри вівці, що попадають в руно при невмілій, грубій стрижці.

- Пріла шерсть — шерсть, що втратила міцність у результаті вимивання жиропоту дощем, тривалого тримання в сирих задушливих кошарах.

Таким чином, види чи дефекти шерсті, за винятком нитки — результат грубого порушення годівлі, утримання овець, догляду за ними, їхньої стрижки і профілактичного купання.

В залежності від кількості жиропоту у шерсті вихід чистого волокна в тонкорунних, напівтонкорунних і грубошерстих порід різний. Так, у тонкорунних овець вихід чистої шерсті в середньому 40-48%, у напівтонкорунних — 55-65%, у грубошерстих — 60-80%. Засміченість і загазованість шерсті знижує вихід. Коротка шерсть має вихід менший, ніж довга шерсть тієї ж групи.

Знання виходу чистої шерсті важливе при розрахунках під час здачі й оплати шерсті, контроль за роботою чабанських бригад, у селекційній роботі. Хоча шерсть продається в оригінальному вигляді, розрахунки здійснюються з урахуванням виходу чистого волокна і кондиційної маси.

Для об'єктивного визначення виходу чистої шерсті в господарствах, що спеціалізуються на вівчарстві, створюються лабораторії.

На підприємствах первинної обробки шерсті, прийняті партії оригінальної шерсті після контрольного класування і сортування за промисловими стандартами, промивають у содово-мильних розчинах для видалення жиропоту, рослинних і ґрунтових домішок. Води, в яких миють шерсть, в спеціальних цехах аеруються, щоб утворилася піна. Вона піддається обробці, і отриманий шерстний жир іде на виготовлення ланоліну — цінної сировини для фармацевтичної і фармакологічної промисловості.

Жиропіт — важливий непрямий показник здоров'я тварини, збереженості шерсті, загальної шерстної продуктивності.

Жиропіт — суміш секретів сальних і потових залоз. Чим густіше шерсть, тим більше жиропоту. На утворення жиропоту вівці витрачають чималу кількість поживних речовин. Зайва жиропітність — явище небажане, пов'язане з погіршенням якості м'яса тварин. При великій кількості жиропоту руно стає важким, витрачається більше часу і засобів на його миття. Але і недостатня кількість жиропоту небажана: шерсть стає твердою, її гірше зістригати. Не захищена жировим змащенням, вона погано зберігається. Взагалі потрібен середній вміст жиропоту, характерний для даної породи, віку і статі. Особливістю жиропоту є те, що він може бути важкорозчинним і легкорозчинним в атмосферних опадах і миючих розчинах. Легкорозчинний жиропіт швидко вимивається при впливі на шерстний покрив овець атмосферних опадів. Вимиті зони втрачають міцність, еластичність, пружність. Важкорозчинний жиропіт вимагає при митті шерсті збільшення концентрації миючих розчинів, а луг негативно впливає на шерсть. Особливо цінною якістю жиропоту при помірній його кількості характеризуються австралійські мериноси і вівці грозненської породи. Жиропіт цих овець не вимивається атмосферними опадами, але легко розчиняється у звичайних мийних розчинах, і тому, вихід чистого волокна досягає 6065 %. Якість жиропоту визначають за кольором, величиною вимивання в верхівці штапелів або косиць, за проникненням забруднювачів у штапель. Бажаний жиропіт білого, світло-жовтого кольорів. Жиропіт жовтий, іржаво-жовтий, коричневий, зелений свідчить про важку його розчинність, порушення обміну речовин у вівці.

Руно овець різних порід має неоднакову будову. В тонкорунних овець руно зімкнуте, закрите, складається з груп шерстинок, що називаються штапелями. У напівтонкорунних, напівгрубововнових і грубошерстих овець руна відкриті, складаються з косиць. Штапель, косиця — це окремі дрібні природні (групи) руна. Вони утворюються в силу біологічних особливостей (розташування шерстинок у шкірі вівці).

На відміну від багатьох видів сільськогосподарських тварин, у яких шерстинки в шкірі розташовані рівномірно, в овець шерстинки ростуть групами, між якими пролягають шкірні шви, не покриті вовною. Таке групове розташування шерстинок утворює у тонкорунних овець штапельну будову руна, а в грубошерстих і напівгрубововнових — косичне.

Штапельна будова руна охороняє шерсть від проникнення усередину руна пилу, рослинного сміття, механічних ушкоджень. Форми штапеля і косиць мають суттєве значення при оцінці якості шерсті і шерстної продуктивності. Розрізняють зовнішній і внутрішній вид штапелю. Зовнішній штапель (малюнок шкірних швів руна) буває дрібноквадратний, крупноквадратний, дощатий. При дрібноквадратному штапелі шерсть густа, дуже тонка, порівняно коротка (сукняного типу). При крупноквадратному штапелі шерсть густа, але більш довга і середньої тонини (каливальний тип). Дощатий штапель буває у тварин з довгою і рідкою вовною.

Розрізняють форми внутрішнього штапелю: циліндричний, воронкоподібний, конусоподібний. Циліндричний штапель — найбажаніший. Він свідчить про гарну густоту, тонкість, зрівняння шерсті за всіма технічними якостями, оптимальну жиропітність. Конусоподібний і воронкоподібний штапелі бувають при відносно рідкій вовні, недостатньо зрівняної по довжині і товщині, з надлишком (конусоподібний) чи недоліком (воронкоподібний) жиропоту. Найбільш бажаний циліндричний, середньоквадратний штапель.

Будова косиць також буває різною. Якщо косиці густі, м'які на дотик, майже не розпадаються у верхній частині, то це ознака великого вмісту пуху в руні. Це бажана форма косиць. Навпаки, якщо косиці грубі, рідкі, природно розпадаються майже до шкіри вівці, то це ознака великого вмісту ості, що вказує на низьку якість шерсті як сировини.

Необхідно правильно визначати головні і нижчі сорти руна. Головний сорт — це площа руна, що охоплює холку, спину, поперек, лопатки і боки. До нижчих сортів відноситься шерсть на череві, голові, шиї, ногах, хвості.

Технічна цінність неоднорідної (грубої і напівгрубої) шерсті визначається співвідношенням основних типів шерстинок у руні. Чим більше пуху і менше ості, тим неоднорідна шерсть цінніша як сировина для виготовлення вовняних тканин. Звичайно, у виробничих умовах співвідношення між пухом і остю визначають на око, на дотик, за будовою руна. Якщо воно складається з косиць м'яких, густих, що розпадаються на окремі кіски тільки у верхній частині, то вважається, що в руні багато пуху (понад 70 %). Якщо косиці руна розпадаються на 2/3 своєї довжини, то значить співвідношення пуху й ості приблизно однакове.

Розпадання косиць на всю довжину (причому вони тверді, прямі) до шкіри вівці — показник дуже грубої шерсті з великим вмістом ості. У деяких випадках необхідно точно визначити співвідношення між різними типами шерстинок у неоднорідному руні. Тоді застосовують лабораторний метод, при якому зразок оригінальної шерсті миють, доводять до постійно сухої маси, виділяють типи шерстинок з мікроскопічною перевіркою), кожну фракцію (сукупність типів шерстинок) зважують, визначають процентне співвідношення шерстних волокон, відповідно до вихідної маси шерсті.

Напівгрубу неоднорідну шерсть одержують від овець ряду порід (сараджинська, англійська, гірськокарпатська, балбас, таджицька), а також від помісей І та ІІ поколінь. До складу змішаної шерсті косичної будови входять довга ость, перехідний волос і порівняно довгий пух. Тому довжина косиць 10-15 см (до 25).

Напівгруба шерсть йде не виготовлення тканин, трикотажу і килимів.