Розділ «38»

О пів на восьму вечора Адамберґ рушив до майдану Едґара Юне. Він не поспішав, але рухався з такою легкістю, якої не мав останні два тижні. Легкістю і порожнечею. Він зайшов у дім Декамбре, у маленький кабінет, де стояла скромна табличка: «Радник з життєвих питань». Декамбре сидів на своєму місці. Його шкіра досі була блідою, але спина вже випрямилася. Він розмовляв з великим знервованим червонолицим чоловіком, який сидів навпроти.

— Погляньте, — сказав Декамбре, кинувши погляд на Адамберґа, а потім на його сандалі. — Гермес, посланець богів? Новини?

— У місті все спокійно, Декамбре.

— Зачекайте хвилинку, комісаре. У мене консультація.

Адамберґ відійшов до дверей, схопивши краєм вуха уривок початої розмови.

— Цього разу все зруйновано, — казав чоловік.

— Усе вже налагодилося, — відповідав Декамбре.

— Усе зруйновано.

За десять хвилин Декамбре запросив Адамберґа і посадив його на стілець, який ще не остиг після комісарового попередника.

— А про що ви говорили? Про меблі? Про руки?

— Про стосунки. Двадцять сім розривів і двадцять шість примирень з однією і тією самою жінкою — абсолютний рекорд серед моїх клієнтів. Ми називаємо його Зруйнуй-Залагодь.

— І що ж ви йому радите?

— Ніколи і нічого. Я намагаюся зрозуміти, чого хочуть люди, і допомогти їм отримати це. У цьому і полягають поради. Якщо хтось хоче щось зруйнувати, я допомагаю. Якщо наступного дня він уже захоче все залагодити, я допоможу йому і з цим. А ви комісаре, чого ви хочете?

— Я не знаю. Та й байдуже, якщо чесно.

— Тоді я не можу вам допомогти.

— Ні. Ніхто не може. Завжди так.

Декамбре з легкою усмішкою притулився до спинки стільця.

— Я помилився щодо Дамаса?

— Навпаки. Ви хороший радник.