Ранок був росяний, над луками, чіпляючись за дерева, кущі, слався туман, співали пташки і десь у глибині лісової зони ворочався хтось важкий і похмурий.
Я побігав по мокрій траві, пірнаючи у долині з головою в туман, зробив зарядку і вмився росою. За півгодини вже був у їдальні, поцілував маму і сів навпроти батька.
— Чия сьогодні програма?
— Моя, — відповів батько. — Сподіваюся, всім сподобається. Ану, став руку.
Я з готовністю вперся ліктем у стіл і зустрів тверду батькову руку. Якусь хвилю силкувався зламати її, хоч не дуже був упевнений в успіхові: я ще пам’ятав, як ці руки так легко підкидали мене в повітря. Мати дивилася на нашу боротьбу крізь посмішку, і я знав, що душа її зараз поділена на дві рівні половини…
Боротьба закінчилася нічиєю, хоча мені не сподобався той косий батьків погляд на матір.
— Шахраюєш? — образився я. — А ще директор УАРС!
Батько усміхнувся.
— Аж ніяк, хоча резерви у мене ще є, як і в тебе. А ти, брат, виріс, я б навіть сказав — змужнів. Там часто доводилося гранично використовувати фізику тіла?
Мати, розливаючи гарячий бульйон, притихла.
Я поглядом показав на неї, батько провинно закліпав. “Там” — означало в експедиції.
— Ні, - недбало махнув я рукою. — За нас усе виконували роботи.
Я згадав, як у трюмі головного корабля армади зі зброєю, яку ми наздогнали в п’яти світлових роках од Сонця, спрацював автоматичний захист і па групу десанту полився вогонь “драконів”: кулі гудючими білими джмелями жалили корпус десантного бота, пропікали метал перегородок і перекриттів. Двох моїх товаришів було поранено, третього вбито кулею в голову… Якби я не встиг зірвати блок управління всією електронікою трюму, вийти живими з бункера нікому не вдалося б…
Снідали мовчки, потім я заквапився, побажав усім творчих успіхів-клопотів і залишив рідних з’ясовувати ту міру небезпеки, якій я піддавався в польоті: мама нічого про це, звичайно, не знала, не здогадувалася, а тут ця необережна батькова фраза…
У відділ я прибув на півгодини раніше за інших співробітників. Сосновський з’явився слідом і мовчки поклав на стіл дві пронумеровані касети для відео.
— Тут усе, що вдалося взнати.
Я перестав диктувати на інфор-браслет план роботи на майбутнє і вийняв з копіра кнопку касети.
— Прекрасно. Зараз ми з тобою летимо в Північну Америку, пустеля Пейнтед-Дезерт, заповідник Ховенвіп. Простіше — на місце загибелі групи чистильників. Дорогою розкажеш про все.
Стартували о першій ночі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Непрохані гості » автора Василь Головачов на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГНАТ РОМАШИН“ на сторінці 1. Приємного читання.