Розділ «ЯН ЛАПАРРА, начальник відділу безпеки УАРС»

начальник відділу безпеки УАРС

Пейзаж я вибрав осінній: узлісся майже голого осикового лісу, обрив берега річки, низькі волохаті хмари, готові ось-ось пролитися дощем. Такий пейзаж не дозволяв відволікатися. Запахи мокрого листя, трави, землі й диму сповнювали кабінет, і якщо б не стіл — ілюзія куточка природи була б повною.

По чорній дошці стола все ще повзли світляні рядки бланків-повідомлень, я побіжно проглянув останні й перемкнув приймання та обробку інформації на кіб-секретаря.

Походивши “по мокрій траві над обривом”, згадав слова Ромашина-молодшого і викликав координатора відділу:

— Прошу дати зведення подій за останніх півроку.

— По всій Землі чи по окремих районах? — поспитав координатор жіночим голосом.

— Регіональне, по Північно-Американському континенту. З часу загибелі “сто сімнадцятої” Шерстова.

— Зведення буде готове за три хвилини.

Я знову став обходити “узлісся”, по думки повертаючись до відкриття Гната. Те, що лабораторію “Суперхомо” виявлено у Ховенвіпі, мене не здивувало. Територія заповідника, дика, недоглянута, цілком підходила до надсекретної лабораторії, про яку історія зберегла тільки факт її існування. Насторожувало інше: збіг місця загибелі групи чистильників із “Аїд” з місцем розташування лабораторії. У випадковий збіг таких подій я не вірив. “Суперхомо”… надлюдина… Над чим же працювали вчені цієї лабораторії з такою претензійною назвою? Чи над ким? Над новим варіантом Голема? Над суперлюдиною за Ніцше, Гітлером чи все ж — над “гігантом духу і думки”? Втім, який “духовний гігант” може народитися у войовничих маніяків епохи капіталізму, — можна здогадатися. Залишається загадкою кінцева мета роботи лабораторії: людина, її тіло й інтелект, чи над машина, яка робить її надлюдиною, диктатором… А можливо, назву лабораторії дано суто алегорично?..

Навпроти раптом виник відеопривид Анатолія Первицького, мого заступника.

— Я потрібен? Чи моя Інтуїція мене підвела?

Я пробіг очима кілька лаконічних текстів зведення подій, виданих автоматикою стола. Чорт, скільки їх тут! Невже так багато подій за півроку? Кинув погляд на заступника.

— Не підвела.

Первицький, худий, високий, рудий, із запалими очима і ротом-ґудзиком, зняв з голови емкан обчислювача.

— Тоді слухаю.

У нього була одна вада: він мимовільно копіював міміку співрозмовника. А яка у мене міміка? У того, хто спить, і то виразніша.

— Пам’ятаєш випадок на Сааремаа?

— Чого ж не пам’ятати, минув лише день.

— Гнат там бачив Зо Лі, випадково. Саме в момент вибуху.