Розділ «ГНАТ РОМАШИН»

О п’ятій ранку мене розбудив Лілов. Ліг я о четвертій, тому минула якась мить, перш ніж я дібрав, хто переді мною, і сон з мене як рукою зняло: експерт техсектора міг подзвонити серед ночі лише в справі Демона.

Він помітно хвилювався — навіть не вибачився за такий ранній відеовізит.

— Ви можете приїхати в Новгород?

— Навіщо?!

— Подивитися на місце недавньої катастрофи з мостом.

Я зиркнув на годинник, потім на Лілова: навряд чи людина з таким виразом обличчя здатна жартувати.

— Гаразд, буду за… хвилин двадцять п’ять.

— Чекаю біля таймфагу на машині. Зв’язок перервався.

Я оцінююче глянув на себе в дзеркало: спав я останнім часом мало, і це починало позначатися на зовнішньому вигляді.

За десять хвилин умився, одягнувся, перемовився кількома словами з батьком — йому також не спалося — і поспішив до циркулера, який виніс мене до таймфагу Басове. Рівно за чверть години я вийшов з таймфагу у Новгороді і на стоянці малих машин одразу помітив Лілова.

Мовчки сіли в машину, швидко злетіли в повітря.

Сонце вже встало, але місто під нами все ще було в тумані. Він смугами слався над рікою і в низовинах по берегових відкосах, на полях і в перелісках.

Швидколіт завис над Мстою. Ніщо не нагадувало, що тут учора звалився у ріку міст: руїни його щезли, тепер береги сполучав елегантний проліт нового моста, спираючись на дві ажурні опори заввишки три десятки метрів. Фаст-технологія — так це називається. Викликали, певне, комплекс МСК і за кілька годин зліпили міст з кремнійоксидів: піску тут вистачає. Все ж я не втримався:

— Швидко впоралися!

Лілов замість відповіді повів швидколіт на зниження, і незабаром ми сіли на пляжі, за кілька метрів од води. Вилізли з кабіни. Новий міст сріблястою струною пронизував повітря ледь-ледь збоку. Пляж був безлюдний, відпочиваючі ще спали. Я хотів було поцікавитися, навіщо експерт мене сюди приволік, і в цей час побачив широку блискучу смугу голубого кольору, схожу на лист дзеркального скла. Підійшов, нагнувся і поторкав гладеньку поверхню “скла”: тверда, тепла і суха на дотик, незважаючи на вологий од роси, прохолодний ранок.

— Я це вже бачив, — сказав я, випростуючись. — Під Псковом на місці падіння атмосферного заводу.

— Справа в тому, — заговорив нарешті Лілов, — що ні під Псковом, ні тут ми не змогли взяти аналізи цієї речовини. Товщина смуги — три ангстреми, жоден щуп не зможе її пробити. Але не це головне.

Лілов пройшовся вздовж смуги, поманив мене за собою.

— Бачите? Смуга описує окружність, просто частину її не видно у воді. Так ось, у центрі цієї окружності коїться щось неймовірне! Але видно це лише з деяких точок, там, де в смузі є ось такі вкраплення. — Лілов показав рукою на темну пляму в “склі”, схожу на котячу лапу з висунутими кігтями. — Ставайте поруч.