Розділ «ГНАТ РОМАШИН»

Вчені — фізик Суров і експерт техцентру Басилашвілі — виявилися людьми доскіпливими. Тільки надобід вони перестали тероризувати запитаннями мене і Лапарру, і обидва ми, зрештою, полегшено зітхнули.

— Спробуйте все ж спочатку дізнатися, чому Зо Лі стріляв у вас, — сказав Ян, кривлячись од головного болю. Для мене його недуга — новина, він ніколи не скаржився, а тут раптом зізнався…

— Добре, — сказав я. — В мене є деякі міркування щодо цього, перевірю — сповіщу.

По-друге, перекрийте разом з Дугласом підступи до “Суперхомо”, але так, щоб зі сторони це було непомітно. Підключаю до твоєї групи Дайніса і Видова. Третє: перевір відділ підготовки експедицій Дальрозвідки. Твій батько має рацію — витік інформації відбувається, найімовірніше, там. І останнє: будь готовий до тривоги за формою “Шторм”.

— Ого! — присвиснув я. — По відділу?

Лапарра знову зморщився, з силою потер скроні.

— Ні, по сектору. Не подобається мені кивок твого батька на космос. До чого тут події сторічної давності? Об’єкт “Зеро”? Ну, з цим я сам розберуся. Займайся своїми справами і швидше закінчуй “нагромаджувати туман”, час намічати вектор основних зусиль по “Демону”. П’ять днів — занадто малий термін для розслідування такої справи. Я кивнув, помовчав.

— Що у тебе з головою? Сподіваюся, нічого серйозного?

Лапарра криво посміхнувся.

— Пропонуєш “поплакати в жилетку”, так тебе розуміти? Дякую. З головою у мене справді не все гаразд, поболює, наслідок давньої травми… минеться. — Він підозріло глянув мені в очі. — Що, помітно? Маю поганий вигляд? З чого б це ти такий турботливий зранку?

Образливе запитання, але тон його забороняв ображатися. Лапарра явно був сьогодні не в формі, міг би і в “жилетку поплакати”, я б зрозумів. Батько якось сказав, що рятувальниками стають за покликом серця, а не з раціонального розрахунку і вже тим більше не через “романтику ризику”. Ще він сказав, що коли раптом запрагнеться відпочити від цієї роботи, значить, вичерпалися ресурси доброти, значить, пора йти з Управління. Яну ще далеко до того, однак турбота і підтримка потрібні і йому.

Він усе ще дивився на мене запитально, потім вираз очей у нього змінився, вони стали сумними і втомленими.

— Гаразд, іди, — пробурчав він. — Дякую за турботу.

Я вийшов з кабінету, несучи в собі зігріваюче почуття взаєморозуміння. Треба все ж поцікавитися у медцентрі, чи небезпечні його болі. Не може бути, щоб це було невиліковне.

У відділі я попервах сповістив сусідам приємну новину, що вони спільно зі своїми опер-гРУпами тепер перебувають у моєму безпосередньому підпорядкуванні. Дайніс і Аристарх не заперечували, чудово розбираючись, коли я жартую, а коли ні. Дайніса я зразу послав на Ховенвіп для блокування виходів і входів “Суперхомо”, а хлопців Видова відрядив на місця подій, що відбувалися в Америці, Атлантиці та Європі після трагедії на Ховенвіпі, для опитування очевидців пригоди з участю Зо Лі.

Стажиста я відіслав до Первицького, нехай попорпається в зведеннях Управління, можливо, відшукає ще кілька дивних аварій, подібних до аварії на Сааремському орбітальному ліфті.

— А ти, — сказав я сам собі, - вмри, але знайди причину ненависті до нас невідомого стрільця!

Лапарра був переконаний, що стріляв Зо Лі, але я поки що цієї впевненості не розділяв. Згадався термін “сфінктура” — коефіцієнт невідомості. “Сфінктура душі” Зо Лі мені також була невідома, але особистість його із розмов з колегами по роботі та з особової справи викликала симпатію, ніякої “психопатології” в його попередній поведінці не помічалося, та й сам рапорт головлікаря медцентру УАРС, де ми всі були на обліку, категорично стверджував, що Зо Лі нормальна людина, в роду якої не було виявлено хворих із спадковими порушеннями психіки.

Бентежили, щоправда, дві обставини: те, що лікарі знали генеалогію Зо Лі до певної межі, нижче якої пращури чистильника цілком могли виявитися хворими, і те, що в особовій справі чорним по білому було написано — “пассіонарність до влади”. Я погортав довідник і знайшов, що пассіонарність — це характерологічна домінанта, непереборне внутрішнє прагнення, частіше неусвідомлене, до здійснення якоїсь мети. Характеристика, що не вельми прикрашує людину, але й не така вже страшна, якщо працюють стримувальні центри, а в Зо Лі вони працювали… до катастрофи.