американського філіалу бригади “Аїд”
Коли нас викликав Мартін Гриффітс і сказав, що потрібна допомога чистильників, він жодним словом не обмовився, яка робота чекає попереду. А за годину ми з Фарді були вже в південній точці Ховенвіпу, в дубовому лісі. Зустрічав нас високий, Широкоплечий хлопець з малорухливим обличчям і чіпкими сірими очима. Говорив він по-англійськи бездоганно, і я спершу не зміг визначити його національності. Це мене вразило: у таких справах досвід маю немалий. Рухався хлопець якось дивно, мовби крадучись, і водночас цілком природно, і завдяки цьому штришку я вгадав у ньому професіонала спецсектора.
Хлопця звали Гнат Ромашин. Росіянин Його напарником був зовсім юний хлопець стажист, який ніяковів од усвідомлення своєї непрофесійності, тому був готовий піти у вогонь і воду — дай лиш команду. Втім, мені він сподобався, а ось я йому навряд — зростом не вдався. Що поробиш, у дитинстві я немало натерпівся через свій зріст, та й нині метр сімдесят два — зріст нормального дванадцятирічного підлітка. Але в роботі це не заважає, а що стосується особистого життя… я знаю принаймні одну жінку, для якої мій малий зріст не має аніякогісінького значення
Ромашин швидко ввів нас у курс справи. Фарді почав було за звичкою бурчати, та я обірвав його. Про “Суперхомо” я нічого не чув але випадок з групою Шерстова на цьому клятому Ховенвші ще був досить свіжий у пам’яті. Цікаво було б помірятися силами зі злим генієм пращурів: вони створили страхітливий військово-промисловий комплекс, і його сліди ні-ні та й проступають крізь нашарування часу., **
Я не прихильник сто тринадцятого пункту інструкції, який іменується в просторіччі серед асів-рятувальників “зрам” — зведення ризику до мінімуму, все ж, перш ніж іти в атаку на підземелля Ховенвіпу, продумав з Ромашиним і Фарді всі варіанти ймовірних ускладнень і перепон.
Ми пригнали з Мексікан-Хата вантажний швидколіт з необхідним спорядженням і матеріалами, в тому числі з установкою спрямованого вибуху і роботом-універсалом Затим визначили перший маршрут і встановили навколо наміченої зони маяки, які з появою людини висвічували в повітрі грізні напис: “Стій! Небезпечно для життя! Працює “Аїд”!”
О десятій ранку приступили до здійснення плану. Проникнути в мережу підземних ходів вирішили через ущелину, де Ромашин показав стару залізницю, що збереглася завдяки мікробіологічній консервації.
— Підемо так: попереду я, потім Фарді, потім ви, Гнате, — сказав я сухо, очікуючи заперечень з боку Ромашина; як правило, не спеціалісти поспішають виявити свою хоробрість і презирство до небезпеки, але в “Аїд” це не проходить.
Усупереч моїм сподіванням Ромашин заперечувати не став, він, очевидно, також угадав у мені професіонала. Приємно працювати в такій компанії.
— Спочатку треба пробити дорогу, — сказав завжди похмурий Фарді, обстежуючи скелю, в яку впиралися рейки. — Цілком імовірно, що колись скеля поверталася на шарнірах і відкривала вхід, але тепер її доведеться висаджувати чи якось по-іншому руйнувати.
Він узяв гравітудний розрядник — широкий чорний диск з руків’ям, приєднав до нього енерговід і спрямував диск на скелю.
Я жестом показав усім відійти.
Дзвінкий удар струсонув ущелину, і поверхня скелі вкрилася густою мережею тріщин. А потім розпалася на громаддя уламків. Хмара диму і пилу сховала під собою швидкольоти і Фарді з його грізною зброєю.
Зрештою, канонада стихла, пил осів, і Фарді, сіро-білий од порохняви (як мірошник!), привів у дію робота, схожого на гібрид металевого восьминога і павука з вісьмома лапами-маніпуляторами. Робот заходився розгрібати купу щебеню, що залишилася від скелі. Незабаром ми побачили чорну пащу печери, точніше, тунелю. Це був справді штучний хід у глиб кам’яного щита Ховенвіпу. Його діаметр сягав десь метрів трьох. Перелізши через купу щебеню, я заглянув під склепіння тунелю, і мені одразу не захотілося йти туди. У вологому повітрі пахло чимось солодким і незнайомим, і це стривожило мене більше, ніж приховані в пітьмі пастки.
— Мабуть, спочатку підемо ми лише вдвох, — я кивнув на Гната. — Нічого ризикувати всім. Що це? — я помітив у руках стажиста маленький сріблястий конус.
- “Світлячок”, - сказав Гнат. — Індикатор небезпеки. Видається косморозвідникам. Штучка на молектронних чіпах і біоточних датчиках. Начепимо на всяк випадок?
Я трохи повагався, — не дуже вірю в мікро-техніку психопрогнозу, — але значок узяв.
— Фарді, ти підеш позаду, для підстраховки, а ваш товариш…
— Вітольд, — підказав Ромашин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Непрохані гості » автора Василь Головачов на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КІТ ДУГЛАС, інспектор-офіціал американського філіалу бригади “Аїд”“ на сторінці 1. Приємного читання.