Цуцики в темряві
— …Ось лампочка: вона або горить, або погасла. Єдиний біт. Простіше не буває. Так чи ні. Угору або вниз. Записавши двійковим кодом порядковий номер усіх букв в алфавіті, одержимо абетку. Коли ти читаєш слово — «корова», бачиш шість букв… Але при бажанні можеш побачити білу з рудими плямами, рогату, з великими губами, з вим’ям до самої землі, точніше, до самої трави, тому що навкруги луг, цвіте біла кашка, літо, сонце, роса… Ти перетворив шість символів на образ. Ти побачив барви, відчув запахи, відчув тепло на щоці. Любиш свіже молоко? Ні? Ех, дитя кам’яних джунглів… Я пропоную увімкнути фантазію: уяви, що енергія й матерія можуть бути трансформовані в інформацію й перенесені з носія на носій. Це означає, що й ти, Арсен Сніжицький, можеш бути записаний на диск, умовно кажучи. На дуже місткий диск. Зрозуміло, якщо ми будемо користуватися традиційними технічними засобами, тебе доведеться записувати на гору дисків завбільшки як хмарочос. Одначе й перші комп’ютери займали цілі будинки…
— Не мороч мені голову, Максиме, — сказав Арсен. — Це чари. Ти чарівник, а вся твоя псевдонаукова риторика — заклинання.
— Не будемо сперечатися про термінологію.
— Я дуже прошу: не треба мене записувати на диск.
— Я дуже прошу у відповідь: не треба нічого боятися. Я тебе хоч раз підводив? Ми з тобою вже скоро рік знайомі!
Арсен подивився у вікно.
Листя опало за одну ніч. Ударив перший жовтневий, ще випадковий, залітний морозець, і листя опало. Жовте, вкрило промзону, аж дивно було, як нечисленні деревця, що збереглися тут при забудові, могли виробити стільки мокрого золота.
— Щоразу, як ти працюєш з «Причепою», з «Блохою», та хоч візуалізацію Вмикаєш — частина тебе, Арсене, переходить у цифру. Це не боляче й не страшно. Коли ти був уражений «імовірнісним черв’яком», і я тебе відновлював — ти в якийсь момент весь був у цифрі, Арсене. Нічого ж не сталося жахливого, правда?
Арсен ковтнув слину:
— Це як сказати.
— Не сталося. Мої маленькі утиліти, якими ти, до речі, майже не користуєшся… Не користуєшся ж?
— Чому? — Арсен зніяковів. — Користуюся…
Два дні тому він увімкнув програму «Чікси» й біля входу в кінотеатр познайомився з дівчиною. Вона прийшла зі своїм хлопцем. У напівпорожньому залі Арсен сів прямо за закоханими.
Ніхто не дивився кіно. У залі гигикали, обжималися й цмокались, а дівчина щораз більше напружувалася, віддалялася від свого хлопця, котрий не міг зрозуміти, що таке, й ліз її мацати. Вона відбивалася дедалі злісніше, хотіла встати й піти, але ззаду сидів Арсен. Вона залишилася.
За весь сеанс вона не обернулась ані разу. Шия її ніби заклякла.
Потім, у кав’ярні при кінотеатрі, Арсен запропонував їй пива. Вона прихильно всміхнулася. Арсен вийняв з кишені двохсотгривневу купюру. Хлопець перевів розгублений погляд з дівчини на Арсена й раптом стукнув його у вухо — дуже несподівано й боляче.
Хряснулась пляшка об стару, ще з радянських часів бетонну підлогу. Розкинула промені пивна зірка на бетоні. Запахло кисло й хмільно. Арсен згадав, що «дах» у нього вимкнено.
— Стривай, — він владно витяг перед собою руку. — Хвилину.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Цифровий, або Brevis est» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ шостий Цуцики в темряві“ на сторінці 1. Приємного читання.