Розділ шостий Цуцики в темряві

— Справді?

Аня помовчала.

— Мені гроші просто голову знесли на початку, — зізналася вона нарешті. — Прикинь, я цілий день сиділа й витягала з кишені по сто доларів. Цілий день. Потім пішла й купила квартиру. Таку… таку квартиру, Арсене, з двома рівнями, з трьома балконами… Ти до мене в гості приходь.

— А ти запроси.

— І запрошу, — вона всміхнулася. — Там тільки не прибирає ніхто. Пилюка… Я з чотирнадцяти років по чужих хатах. Пішла з дому.

— Чого?

Аня пошкодувала про сказане — Арсен бачив.

— Не хочеш — не кажи, — постарався сказати без образи.

— Скажу, — вона зіщулилась. — У мене був брат… твій ровесник. Чи трохи молодший. Андрій. От батьки десь пішли, мене залишили за ним дивитися. Мені було десять, йому п’ять. І я як сіла за батьків комп гратися в «Квейк»… Андрій нащось поліз на балкон, табуретку підставив — і беркиць через поруччя. Десятий поверх.

Вона відвернулася.

— Аню, — промимрив Арсен.

— Рано або пізно, — сказала Аня погрозливо, звертаючись незрозуміло до кого, — люди придумають собі сейви. Я готова вся піти в цифру, назавжди, тільки б зберігатися — і потім завантажувати збереження. Хтось умер — а ти перезавантажився — і він знов живий… Ну все, йди, працюй. У мене тут теж… блоґери заждалися.

Мама сиділа на кухні, розклавши на столі ноутбук. Арсен зупинився в неї за плечем.

Повідомлення. Коментарі. Коментарі. На сторінці пістрявіли юзерпіки — картинки з людськими обличчями й мордами тварин, мультяшними персонажами, карикатурними мармизами та дитячими карлючками. Люди, що ховалися за картинками, — невидимі, віртуальні, справжні й вигадані, — самостверджувалися, шукали союзників, жалілися, обмовляли, виконували комерційні та політичні замовлення, докладно розповідали про прожитий день, хвалилися дітьми, викривали й проклинали, сп’яну мололи нісенітниці…

Мама зараз жила справжнім життям — щось вирішувала, домагалася правди, була сама собою, щирою, сильною. Наче футболіст на фінальному матчі. Наче артист у геніальній виставі.

— Мамо!

— Стривай, я зараз закінчу… Не заважай! Тут один недоумок розгорнув дурний флешмоб, через нього хорошу людину засуспендили…

— Мамо!

— Ну ти можеш зачекати?!

Арсен одійшов. Витрусив мишку з футляра на поясі. Заплющив очі. Ох, скільки іконок, скільки різноманітних можливостей, маленьких непомітних утиліт…