Битва на пагорбі
Чет підняв голову. Побачив за огорожею панського будинку Дубківського з кулеметом. Закрутив головою, бо не вірив власному щастю.
— Як ви могли? — закричав Дубківський. — Як ви могли? Ви зрадили не мене! Ви зрадили Україну!
— Ходімо, — сказала Міра. Чет схопив валізи і потягнув їх до будинку. Дубківський дав кілька черг по «вовчиках», які знову хотіли атакувати. Остаточно відступили.
Чет затягнув валізи за огорожу і там їх кинув.
— Треба ще кулемет, — сказав він.
— Як ви могли? — спитав Дубківський. Дивився з презирством і розчаруванням, ледь не плакав. Спересердя закрутив головою, і з кашкета випали його здоровезні вуха. Він на них і уваги не звернув, просто сховав назад. — Я ж вам повірив! Ви ж наші люди! Чете, ти — селянин, український селянин! Це ж твоя Батьківщина! Вперше за багато століть має шанс здобути незалежність! Про це мріяли наші діди-прадіди!
— Слухай, зараз це не на часі, — сказала Міра.
— А ти взагалі племінниця самої Лесі Українки! З такого роду! Та ти перша мусиш за Україну стояти! А ти що зробила! Як ти могла? Як ви могли?
— До ночі протриматися. А потім спробувати втекти, — сказав Чет, який визирнув з-за кам’яної огорожі і дивився на дорогу.
У цей час отаман Куделін внизу слухав своїх бійців, які повернулися з пагорба.
— Кулеметом почали сікти! Ми їх уже майже взяли, а тут кулемет!
— Валізи з ними? — спитав отаман.
— З ними.
— Важкі?
— Важкі! Дівка взагалі підняти не могла, лише тягнула. Та й мужик ледь ніс.
— Це добре, — посміхнувся отаман.
— То вона! Вона! — знову закричав «вовчик», який запам’ятав Міру під час пограбування потяга. — Та сучка! Яка в лоба лупить!
— Вона? Добре, — кивнув отаман і аж засміявся. — Хороша компанія зібралася. І що ж у тих валізах? Мабуть, щось добре.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Одного разу на Дикому Сході» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7 Битва на пагорбі“ на сторінці 1. Приємного читання.