Розділ 7 Битва на пагорбі

До бійців поквапився Жникін. Так поспішав, що ледь не гепнувся з коня. Не любив він верхи їздити, він же матрос, а не якийсь там степовий дикун. Ледь втримався Жникін, під’їхав, трохи не розтоптав Лібермана, та бійці схопили коня за повіддя. Обережно зліз, присів.

— Товаришу комісаре, що трапилося? — спитав у комісара. Але той був непритомний. Матрос поплескав його по щоках, обережно, бо все ж таки комісар, біла кістка революції. — Товаришу комісаре, товаришу комісаре!

Нарешті той почав опритомнювати, здивовано подивився на Жникіна.

— Що трапилося, де загін? — спитав матрос.

— До штабу! Швидше до штабу! — заволав комісар. Спробував підвестися, але ноги його не слухалися.

— А де загін? Де хлопці? — схвильовано питав Жникін.

— Немає! На Вовчу дивізію наштовхнулися! Швидше до штабу! — кричав Ліберман. Жникін підозріло подивився на нього, як на божевільного.

— Що з вами, товаришу комісаре?

— Коня! До штабу! Справа державного значення!

— А заручники? Баба бійця Загорулька та дитина.

— Та плювати! Мені терміново треба до штабу!

Жникін залишив кількох солдатів із заручниками, а сам помчав з Ліберманом до Охтирки. За кілька годин вже були на місці.

— Борю, що трапилося? — здивувався Єрофеєв, коли побачив скривавленого і нервового товариша.

— Потім, Андрію! Потім! Терміново потрібен телеграф! Зв’язок з Москвою!

Комісара повели до телеграфу, але там сказали, що зв’язок перерваний. Ліберман роздратувався, погрожував розстріляти всіх, вимагав, щоб Єрофеєв дав йому наган.

— Борю, та чого ти так? Куди поспішати? — здивувався комполку.

— Туди. Ця справа на контролі у самого Фелікса Едмундовича!

— У самого? — здивувався Єрофеєв.

— У самого! Терміново потрібен зв’язок! Справа державного значення! Зв’язок!

— Та який же зв’язок, коли дроти перебиті? — перелякано знизав плечима телеграфіст. Його вже декілька разів ставили до стінки, але не розстріляли, бо без нього зв’язку взагалі не буде.