Розділ 7 Битва на пагорбі

— Відремонтувати! Терміново! — заволав Ліберман вже не таким тонким голосом, як раніше. Набрався впевненості, відійшов від переляку.

— Зробимо! Відновимо! — пообіцяв телеграфіст. — Тільки дроти перебиті десь за містом, охорона потрібна, бо ж банди там!

Єрофеєв наказав цілій роті прикривати відновлення зв’язку. Командири всілися чекати. Ліберман важко зітхнув, закурив цигарку, забувся і зняв шапку. Помахував нею, бо спекотно було.

— А сто бісів твоїй матері! — аж підстрибнув Єрофеєв і шрами на обличчі в нього побіліли. — Борю, що це у тебе з вухами? — спитав комполку. Хоч він на двох війнах був і чого тільки не бачив, але вуха ті дуже вже дивували.

Ліберман почервонів, натягнув шапку, сховав вуха.

— Що трапилося, Борю? — перелякано спитав комполку.

— Та контрреволюційні краї! З джерельця водички попив і ось таке! — скривився Ліберман. — Але це неважливо!

— А що важливо? — не розумів Єрофеєв, який примушував себе не дивитися на товариша, але не міг, знай собі косував очима на розлогі вуха, що виглядали з-під шапки.

— Те, що ми можемо дуже допомогти перемозі світової революції! — Ліберман аж підвівся, наче на мітингу збирався виступати. Важко дихав, виглядав жалюгідно, але вогонь в його очах, впертість на обличчі показували, що він справжній боєць революції, який не відступить, не зрадить, не злякається!

— Таки є скарби? — здогадався комполку.

— Скарби? Я про них і забув! — зневажливо махнув рукою Ліберман. — Треба перекрити дороги і заарештувати чоловіка та жінку. Ну Чета твого і ту, Міру Б’янко! І з ними ще третій хтось, не знаю його, якийсь товстун. У них дві валізи золота, ми не повинні їх випустити!

— Добре, — Єрофеєв вийшов, віддав накази, потім повернувся. — То ти про золото хотів повідомити?

— Ні, до чого тут золото! Те золото так — копійки! — махнув рукою комісар.

— Як копійки? — здивувався Єрофеєв. — Там же наче на півтора мільйони золотом! Виявилося, що менше?

— Та ні, сума, може, і така, може, і більша. Але перебила її інша тема.

— Інша? — не зрозумів комполку. Скривився. Він часто не розумів свого товариша. Що могло перебити таке необхідне для республіки золото? — Про що ти кажеш?

— Про чудовисько, — спокійно сказав комісар.

— Про що? — Єрофеєв з подивом дивився на товариша, потім підійшов і понюхай. — Та ні, наче тверезий.

— До чого тут? — роздратувався комісар.

— Борю, ти ж комуніст! — нагадав Єрофеєв. — А верзеш про якихось чудовиськ!