Розділ «XI»

Виконавець

Зранку, зробивши необхідні зміни в своїй «карті», я вирушив до обласного центру. На черзі була лінія під назвою «рушниця», найпривабливіша для досліджень з погляду Світлани, найдоступніша для них з мого погляду. Та в будь-якому разі це потрібно було робити. Прослідкувавши її, я набирав доволі матеріалу і міг знову звернутися до Світлани. Потреба бачитися і говорити з нею відчувалася постійно. Світлана надавала мені не тільки теоретичну допомогу. Якимось чином їй вдавалося тримати мій психологічний стан, мій бойовий дух на такому рівні, який ще дозволяв хоча б іноді сподіватися на порятунок.

І ось я сидів удома в Сергія і чекав, його дружина щось там теревенила про якісь їхні проблеми, готуючи вечерю. Кілька днів тому мені вдалося досить переконливо обдурити його. Я сказав, що, маючи таку стару рушницю, ще й відомої фірми, я, як фанат своєї справи, повинен спробувати встановити її попередніх господарів, тобто її історію. І оскільки мене на роботі відправили у відпустку, я хотів би просто зараз взятися і розшукати хоча б попереднього власника, щоби розпитати про того, в кого він, у свою чергу, придбав рушницю. А що як цей слід потягнеться аж до якогось графа чи барона? Сергій тоді покрутив пальцем біля скроні, але пообіцяв дізнатися. Моє хвилювання дедалі зростало. А якщо й Жанна, й Семен, і рушниця — це зовсім не ті напрями і зараз я наполегливо роблю марну непотрібну роботу? Від цих думок у животі знову розливався холод, неприємний, слизький, який уперто намагався заволодіти мною. Та ось пролунав дзвінок, що примусив мене здригнутися.

Сергій влетів до хати як паротяг, зайнявши, здавалося, відразу весь простір маленького коридору, потирав руки, командував, що ставити на стіл. І ось ми вже сидимо за столом, перехиливши по чарці, наминаємо бараболю і салати. Хоча, власне, наминав він. У мене ті салати лізти не хотіли. Останнім часом мій апетит рідко нагадував про себе.

— Ну що? — тільки й спитав я.

— А що таке? — не зрозумів Сергій.

— Ну, про рушницю, що там?

— Тю, далася тобі та стара ґрата! Давай хоч поїмо, — Сергій завзято наминав картоплю. — Ану, як, ще по одній?

— Давай.

Ми випили, і невдовзі він, нарешті, задовольнив свій апетит. Сергій відкинувся на спинку стільця і перевів дух.

— Так от, голубе, — почав Сергій, — твій старий ґрат…

— «Зімсон», — поправив я.

— Хай буде «Зімсон», — погодився він, — так от, твій старий ґрат «Зімсон» валявся в нас на складі аж вісім років, доки не потрапив до тебе. А органи вилучили його в одного кадра…

Сергій не доказав, бо я підскочив на місці. «Його вилучили!» Я згадав, що казала про це Світлана. Рушниця була конфіскована, її ніхто не здав, не продав, бачачи, що з нею відбувається якась чортівня. Отже, цей слід фальшивий! Але я мусив допитатися до кінця.

— А чого вона так довго була у вас? — продовжував я.

— А кому вона була потрібна? Ніхто з наших на неї не спокусився, ось і лежала в складі, доки не зробили ревізії та не викинули її до магазину. А до цього кілька років її зберігали як речовий доказ.

— Речовий доказ? Доказ чого?

— Ну, розумієш, у нас свої інструкції. Цей самий кадр, ну, той, що володів рушницею, пришив з неї свого односельця, а ми повинні…

— Як, — перебив я, — ти хочеш сказати, що з моєї рушниці було вбито людину? — я роззявив рота.

— Ну то й що? — не зрозумів Сергій. — Було, то й було. Гаратнув він якогось там зека, який щойно звільнився. Чорт їх зна, які там у них були рахунки…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Виконавець» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XI“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи